03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 752/9350/25 Головуючий у суді першої інстанції - Кирильчук І.А.
Номер провадження № 22-ц/824/15023/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
05 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А.(суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кирильчук І.А., у місті Києві, у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, -
У квітні 2025 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» звернулося до суду з указаним позовомдо ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, відповідно до якого просило суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплата) за період з 01 грудня 2021 року по 01 лютого 2025 року, основного боргу у розмірі 24 702,45 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 827,58 грн; 3% річних у розмірі 1 207,46 грн та судові витрати у розмірі 3 028,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01 травня 2015 року і по теперішній час позивач надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у будинку АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири № 23 у цьому будинку. Свої обов'язки по оплаті витрат на утримання будинку й прибудинкової території відповідач не виконує належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість. Оскільки, в добровільному порядку відповідач не сплачує заборгованість, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулось до суду за захистом права, яке вважає порушеним, та просить стягнути заборгованість за надані послуги, на яку нараховано 3% річних та інфляційні витрати..
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплата) станом на 01 лютого 2025 року в сумі 24 702,45 грн, 3% річних від простроченої суми у розмірі 1 081,58 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 151,51 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» судовий збір у розмірі 2 946,24 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням 24 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вона посилається на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі посилається на те, що суд неправомірно застосував Постанову Кабінету Міністрів України № 529 від 20 травня 2009 року, яка втратила чинність з 05 вересня 2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 712, про що свідчить п. 2 постанови №712 «Про затвердження Правил надання послуг з управління багатоквартирним будинком».
Вказує, що вона не укладала із позивачем письмових договорів. Частина 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що надання таких послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Верховний Суд у справах №640/3243/21, №761/11060/20 зазначив, що відсутність договору свідчить про відсутність правових підстав для нарахувань.
Судом не враховано, що прибудинкова територія не оформлена належним чином відповідно до вимог ст. 5 ч. 1 п. 1 та ст. 10 ч. 3 п. 2 Закону України «Про житлово- комунальні послуги», які визначають, що включення до тарифу витрат на утримання прибудинкової території можливе лише при належному її оформленні та наявності права власності або користування.
Суд першої інстанції необґрунтовано прийняв односторонні акти КП «Керуюча компанія», які не узгоджені зі споживачем. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, саме позивач мав довести належність та обсяг наданих послуг, що не було зроблено.
Суд проігнорував, що тариф включає послуги з обслуговування ліфта, відсутнього у під'їзді відповідача, та прибирання, яке фактично не проводилось, що суперечить п. 6 Порядку № 869/2011 та ст. 903 Цивільного кодексу України.
Також зазначила, що судом неправильно застосовано позовну давність. Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/103/21 від 18 жовтня 2022 року, продовження строку позовної давності до закінчення воєнного стану не застосовується автоматично.
Судом неправомірно стягнуто 3% річних та інфляційні втрати за період з 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2023 року, що прямо заборонено постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року.
Крім того, вказала, що відмова у переведенні справи в загальне провадження є необґрунтованою, оскільки справа є складною і потребує дослідження доказів за участю сторін (ч. 3 ст. 274 ЦПК України, постанова ВС у справі №686/14850/21).
Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
22 вересня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва», відповідно до якого вважає оскаржуване судове рішення, що відповідає вимогам діючого законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. ст. 1, 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку).
Оскільки, співвласниками будинку АДРЕСА_1 , не створено об'єднання співвласників, не прийняті рішення про форму управління багатоквартирним житловим будинком, то в силу вимог ч. ч. 4, 5 ст. 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до проведення конкурсу і моменту визначення його переможця та зважаючи на положення пункту 31 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яким визначено, що договори про надання послуг з утримання будинків і споруд прибудинкових територій, укладені підприємством із споживачами до введення в дію по цього Закону, що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладені за правилами, визначеними цим Законом, послуги з утримання будинків і прибудинкової територій у будинках продовжило надавати КП «Керуюча компанія обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що існуючі договори утримання будинків та прибудинкових територій не можуть бути змінені до моменту реалізації співвласниками свого права на вибір форми управління житловим будинком.
Тобто позивачем надавалась послуга з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій весь період за який за відповідачем виникла заборгованість.
Посилання, щодо відсутності договору про надання послуг з утримання будинків і споруд прибудинкових територій, вказує, що згідно з п.п. 1, 5, 10 ч. 2 ст. 7, ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про наданих житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово комунальних послуг. У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку прийняли рішення про вибір моделі договірних відноси та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Отже, власник, наймач (орендар) квартири, які володіють та користуються житловими квартирами та фактично отримують житлово-комунальні послуги, зобов'язані укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, вставлені договором або законом; дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово - комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил тощо.
Навіть при відсутності між споживачем та виконавцем послуг договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, обов'язок сплачувати за послуги виник в силу положень спеціального закону, який регулював даний правовідносини.
У зв'язку з тим, що відповідач знехтував обов'язком щодо укладення письмового договору з позивачем, то у відповідності до ст. 633 ЦК України діє уніфікований публічний Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (публікація в ЗМІ - Газета Київської міської ради «Хрещатик» № 9(4695) від 14.07.2015 р.). Отримання житлово-комунальних послуг мешканцями будинків або їх оплата є вольовим актом приєднання до договору.
Також зазначає, що прибирання прибудинкової території позивачем відбувається відповідно до схем прибиральник площ прибудинкових територій затверджених Рішенням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.01.2020 № 49 «Про затвердження схем прибиральних площ прибудинкових територій».
Щодо договорів укладених з постачальниками послуг зазначив, що позивачем щорічно укладаються договори з постачальниками послуг (посилання на дані договори містяться у позовній заяві та є у публічному доступі у електронному сервісі https://prozorro.gov.ua/uk), а саме обслуговування систем диспетчеризації, по проведенню дератизації та дезінсекції, наданню послуг з освітлення місць загального користування. обслуговування ліфтів та ліфтового обладнання та інше.
Стосовно актів по прибиранню житлового будинку, слід зазначити, що дані акти складаються щомісячно підписуються майстром технічної дільниці житлово-експлуатаційної дільниці та мешканцями багатоквартирного будинку, які засвідчили факт проведеного прибирання.
У відзиві на апеляційну скаргу щодо структури витрат (тарифів) на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій слід також зазначає, що загальний розмір витрат на послугу з утримання будинків і споруд прибудинкових територій, згідно якого нараховується плата за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку АДРЕСА_1 залишається на рівні тарифів, що були затверджені розпорядженням Київської міські державної адміністрації від 06 червня 2017 року № 668.
3 липня 2018 року по листопад 2019 року здійснювалось перерахунок споживача вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за статте «Витрати з вивезення та знешкодження твердих побутових, великогабаритних, рідких відходів», який відображався щомісячно в квитанціях на сплату в графі «Перерахунок».
Структура витрат нараховується відповідно до квадратури кожної окремої квартири.
Стосовно ненадання, падання послуг неналежної якості зазначив, що відповідно до ч.2 ст. 28 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, що надаються багатоквартирному будинку на підставі індивідуальних договорів, виклик виконавця для перевірки кількості та якості наданих комунальних послуг, підписання акта-претензії, відібрання проб здійснюються співвласником - стороною договору або його представником.
Проте акти-претензії щодо ненадання або надання неналежної послуги утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не складались між представником позивача та відповідачем. На адресу позивача не надходили складені мешканцями акти-претензії.
Щодо неправильно застосування строків позовної давності то вказує, що судом ухвалено рішення та відмовлено у нарахуванні позивачем 3% річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києву» здійснює утримання будинків та прибудинкової території, в тому числі і будинку АДРЕСА_1 , на підставі рішення Голосіївської районної в м. Києві ради від 19 жовтня 2010 року № 41/10, яким 31 жовтня 2010 року передано майно територіальної громади Голосіївського району м. Києва на баланс комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району».
Рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва» комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» перейменовано на комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києву» та віднесене до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.
Відповідно до пункту 2.2. Статуту Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», предметом його діяльності є: утримання житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та закріплений за Підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності м. Києва, на договірних засадах у встановленому законом порядку; надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житлового та нежитлового фонду, укладання договір на надання житлово-комунальних послуг, контроль за виконанням умов договорів у встановленому порядку.
На виконання взятих на себе зобов'язань з утримання та обслуговування житлового і нежитлового фонду, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» укладаються відповідні договори з виробниками житлово-комунальних послуг (вивіз сміття, вивіз листя та снігу, електропостачання, обслуговування ліфтів тощо), які після набуття підприємством надаються споживачам поряд з іншими послугами. Несвоєчасне внесення чи не внесення споживачами коштів за надані їм житлово-комунальні послуги не дає можливостей для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів, порушує інтереси інших споживачів-співвласників багатоквартирних будинків, порушує майнові права та законні інтереси позивача.
Факт надання житлово-комунальних послуг та їх вартості підтверджується: рішенням Голосіївської районної в м. Києві ради від 19 жовтня 2010 року № 41/10, рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270, інформацією щодо фактичних та нормативних витрат на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 442 від 30 квітня 2015 року щодо встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року, копіями договорів з виробниками житлово-комунальних послуг (вивіз сміття, вивіз листя та снігу, електропостачання, обслуговування ліфтів тощо).
Відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 02 серпня 2024 року № 389342402. Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіної В.В., зареєстрованого в реєстрі за №3531, тобто є споживачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.
Судом установлено, що за період з 01 грудня 2021 року по 01 лютого 2025 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території виникла заборгованість, що підтверджується долученими до матеріалів справи позивачем доказами, зокрема, розрахунком заборгованості за послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій станом на 01 лютого 2025 року.
Згідно розрахунку суми боргу, наданого позивачем станом на 01 лютого 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 24 702,45 грн.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідачів заборгованості, яка виникла у зв'язку із неналежним виконанням нею обов'язків по сплаті за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.
Зокрема, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 року № 206 та постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року, відмовив у нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року, суд першої інстанції дійшов висновку про те що вимоги позивача є доведеними лише в частині вимог про стягнення з відповідача за несвоєчасне внесення плати за надані послуги за період з 01 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року та з 29 грудня 2023 року по 01 лютого 2025 року 3% річних в сумі 1 081,58 грн, та інфляційні втрати в сумі 3 151,51 грн.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Отже, власник житлового приміщення у багатоквартирному будинку несе також обов'язок з витрат на утримання будинку та прибудинкової території.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У цьому випадку відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який набрав чинності 10 грудня 2017 року (далі - Закон № 2189-VIII).
За змістом розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV в попередній редакції визнається таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону № 2189-VIII (тобто з 1 травня 2019 року), крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 10 червня 2018 року).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;
управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
У відповідності до частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
Статтею 7 Закону № 2189-VIII визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частинами першою, третьою статті 9 Закону № 2189-VIII встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідачу як власнику квартири у багатоквартирному житловому будинку надавалися житлові послуги, які вона була зобов'язана оплачувати.
Тобто, незважаючи на відсутність письмового договору між сторонами про оплату послуг з утримання та обслуговування нерухомого майна, із фактичних стосунків, що склалися між сторонами, вбачається, що такі договірні відносини між ними існують, оскільки комунальним підприємством у встановленому законом порядку послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території відповідачу надаються, у зв'язку з цим воно несло витрати, а тому останній повинен також нести зобов'язання по їх сплаті, як власник житлового приміщення.
Проте, ОСОБА_1 належним чином не виконувала покладені на неї зобов'язання, за період із 01 грудня 2021 року по 01 лютого 2025 року за спожиті послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої становить 24 702,45 грн (а.с. 12).
При цьому відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, жодних доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останньою не надано.
Отже, враховуючи, що за вказаною вище адресою надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової території управителем багатоквартирного будинку - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», в тому числі й відповідачу ОСОБА_1 як власниці квартири, проте оплата цих послуг не була забезпечена у встановлений строк та у розмірі спожитої житлової послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги.
Колегія суддів відхиляє посилання представника ОСОБА_1 на те, позивач не уклав з нею договір про надання житлово-комунальних послуг та не здійснив заходів, спрямованих на інформування, узгодження та укладення з письмового договору, який відповідає типовому договору. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними.
Посилання щодо неправильно застосування строків позовної давності колегія суддів також не може визнати обґрунтованим, виходячи із наступного.
Згідно зі ст. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також у постанові від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), до закінчення розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2023 у справі № 212/10834/21 зробив такий висновок: " з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року".
Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо строків позовної давності, зокрема, Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, який з - поміж іншого передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності, встановлені ст. ст. 257-259 ЦК України.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України ( в редакції Закону № 3450- IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102 IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Правовий режим воєнного стану, запроваджений з 24.02.2022, неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України.
Отже, виходячи з положень п.п. 12 та 19, оскільки карантин почався на території України з 2 квітня 2020 року, а воєнний стан з 24.02.2022, можна зробити висновок про те, що загальна позовна давність була продовжена 2 квітня 2020 року на період дії карантину, та призупинила свій перебіг з 24.02.2022 на період дії воєнного стану.
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулося до суду з цим позовом 16 квітня 2025 року, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплата) за період з 01 грудня 2021 року по 01 лютого 2025 року, основного боргу у розмірі 24 702,45 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 827,58 грн; 3% річних у розмірі 1 207,46 грн та судові витрати у розмірі 3 028,00 грн.
Отже, у цій справі заявлено позовні вимоги за період після 02 квітня 2020 року, а тому позовна давність щодо визнаних судом першої інстанції обґрунтованими позовних вимог про стягнення заборгованості та нахованих трьох процентів річних не спливла, оскільки перебіг цього строку є зупиненим внаслідок продовження на строк дії карантину.
За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат визначених судом першої інстанції з врахуванням положень положення постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 року № 206 та постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року, нарахованих за період з 01 грудня 2021 року до 23 лютого 2022 року, та з 29 грудня 2023 року по 01 лютого 2025 року тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) з подібними правовідносинами.
Доводи апеляційної скарги про незгоду з розрахунком заборгованості законності та обґрунтованості висновків суду не спростовують, оскільки відповідачем на спростування даного розрахунку суду не було надано жодних доказів, а згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони не спростовують висновків суду, які зроблені на підставі досліджених судом доказів та обставин справи.
Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Посилання апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Судді :
_______________ ________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв