апеляційне провадження №22-ц/824/14248/2025
справа №761/18071/25
22 жовтня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в м. Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О.Л., дата складення повного судового рішення не зазначена,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві про зняття арешту з майна, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про скасування арешту з майна.
Вимоги мотивує тим, що позивач є сином померлої ОСОБА_2 . Після її смерті позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час оформлення спадщини виявлено арешт на цю квартиру, накладений у 2001 році на підставі ухвали Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав, арешт зареєстрований у 2005 році Третьою київською державною нотаріальною конторою.
На адвокатський запит до Шевченківського управління поліції отримано відповідь, що відомості про такий арешт відсутні. Київський державний нотаріальний архів також повідомив, що документи щодо накладення арешту на зазначену квартиру не збереглися.
Таким чином, арешт є фактично безпідставним і створює перешкоди у реалізації спадкових прав позивача, оскільки унеможливлює отримання свідоцтва про право на спадщину.
Зазначає, що арешт майна, накладений у межах кримінальної справи відповідно до кримінального процесуального кодексу 1960 року, мав тимчасовий характер і підлягав скасуванню після припинення кримінального провадження.
Після закриття кримінальної справи зберігання арешту втрачає законну мету і перетворюється на неправомірне обмеження права власності, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В обґрунтування позову посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц та у справі №766/21865/17 від 12 червня 2019 року.
Мотивуючи наведеним, просить зняти арешт, що був накладений на майно ОСОБА_2 , зокрема квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року позов задоволено.
Знято арешт з майна, що належить ОСОБА_2 , зокрема квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі звернення, Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 20 квітня 2001 року, зареєстрованого 30 лютого 2005 року за № 2025558 реєстратором Третьою київською державною нотаріальною конторою (04108, м. Київ, пр-т. Правди, буд. 33).
Задовольнивши позов, суд першої інстанції вказав, що наявність накладеного арешту на майно, а саме на належну померлій ОСОБА_2 квартиру, створює перешкоди в реалізації права на спадкування ОСОБА_1 ..
Суд також вказав на неможливість скасування арешту в межах відповідного кримінального провадження, оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду із позовом про звільнення майна з-під арешту, позбавлений можливості захистити своє порушене право власності.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Головним управлінням Національної поліції у м. Києві подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права.
Посилається на неналежність відповідача, оскільки правовою підставою для накладення арешту слугувала ухвала суду, ВХ257, Шевченківське РУ ГУ МВС України у місті Києві. Отже, належним відповідачем у справі є Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві у зв'язку із тим, що у 2001 році Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, як і ГУНП у м. Києві не існувало.
ГУНП у м. Києві утворено згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» пізніше.
Таким чином, ГУНП у м. Києві не є правонаступником ГУМВС України в місті Києві, оскільки відповідно до пункту 5 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено втрату чинності Законом України «Про міліцію», відповідно з 07 листопада 2015 року міліція ОВС України в Україні як державний орган виконавчої влади припинила своє існування.
Оскільки Головне управління Національної поліції у м. Києві не є правонаступником Головного управління МВС України в м. Києві, відтак Головне управління Національної поліції у м. Києві не є належним відповідачем у цій справі.
Звертає увагу на відсутність повноважень у Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві на самостійне здійснення юридичного представництва своїх інтересів у судах, оскільки таке є територіальним підрозділом (входить до структури) Головного управління Національної поліції у м. Києві та не має статусу самостійної юридичної особи публічного права.
Позивач звернувся до суду з вимогою про скасування арешту майна, накладеного ухвалою суду від 20 квітня 2001 року в межах кримінальної справи, тобто за правилами кримінального судочинства, що діяло за КПК України 1960 року. Згідно з пунктом 9 розділу XI Перехідних положень КПК України 2012 року, такі арешти зберігають чинність до їх скасування або зміни у встановленому законом порядку. Отже, питання їх скасування має вирішуватися виключно за нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до статей 126, 214 КПК України 1960 року скасування арешту майна можливе лише у межах кримінального провадження - постановою слідчого, прокурора або суду. Аналогічне регулювання закріплено й у статтях 173-174 КПК України 2012 року, які визначають, що клопотання про зняття арешту розглядає слідчий суддя чи суд у межах відповідного кримінального провадження.
Зазначає, що суд першої інстанції, розглянувши позов у порядку цивільного судочинства, вийшов за межі своєї юрисдикції, чим порушив положення статті 19 ЦПК України та принцип розмежування судової компетенції. Крім того, позивач не довів факту порушення його прав саме з боку Головного управління Національної поліції у місті Києві та не надав доказів свого права власності на майно, з якого просить зняти арешт.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 травня 2018 року у справі №335/12096/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі №569/4374/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі №296/8586/16-ц.
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
5. Позиція учасників справи.
В судовому засіданні представник ГУНП у м. Києві - Кирилюк Є.С. підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Письменна В.М. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили у її задоволенні відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, пояснення позивача та його представниці, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Установлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 31 січня 1978 року (а.с. 13).
Згідно даних свідоцтва про смерть НОМЕР_2 ОСОБА_2 померла приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).
Згідно даних довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу №5/02-14 від 15 січня 2025 року убачається, що станом на 15 січня 2025 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , спадщину прийняв спадкоємець за законом - син померлої - ОСОБА_1 . Інших спадкоємців немає (а.с. 15).
Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №412847946 від 12 лютого 2025 року убачається, що 30 травня 2005 року до реєстру внесено відомості про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою обтяження вказано "ухвала, ВХ257, 20.04.2001, Шевченківське РУ ГУ МВС України в м. Києві" (а.с. 16).
Київським державним нотаріальним архівом надано архівну довідку від 04 березня 2025 року за вих. № 488/01-14, у якій завідувачем Київським державним нотаріальним архівом Лідією Гуль повідомлено, що документи, які містяться у справі 2-41 (Документи (постанови, ухвали, повідомлення, тощо) по накладенню і зняттю заборон та арештів відчуження нерухомого та рухомого майна) Третьої Київської державної нотаріальної контори, не містять постанови на вказане майно. Враховуючи вище викладене, Київський державний нотаріальний архів не може надати копію накладення заборони за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 (а.с. 17).
Згідно даних листа ГУНП у м. Києві б/н убачається, що при здійсненні пошукових функцій в інформаційних ресурсах ІКС ІПНП в межах службової діяльності та відповідно до рівня доступу встановлено, що в Шевченківському УП ГУНП у м. Києві відсутня інформація з приводу арешту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших.
Згідно статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно частин 1, 4 статті 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Відповідно до частини 3 статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно частини 1 статті 15 Закону України "Про Національну поліцію" територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 " Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1.
Згідно даних додатку №1 до постанови утворено Головне управління Національної поліції у м. Києві.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Відтак справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку із відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.
Із змісту позовної заяви убачається, що позивачем пред'явлено позов до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Разом з цим, з даних Єдиного державний реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що така юридична особа відсутня. За кодом ЄДРПОУ вказаному позивачем значиться зареєстрована юридична особа Головне управління Національної поліції у м. Києві.
Аналіз статті 15 Закону України "Про Національну поліцію" та інформації, отриманої з Єдиного державний реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дозволяє зробити висновок, що Шевченківське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві у розумінні статті 80 ЦК України не є юридичною особою, отже в силу вимог статті 48 ЦПК України не може бути стороною у справі.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що провадження у даній справі слід закрити, з огляду на те, що позивачем пред'явлено позов до Шевченківського Управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, яке не є юридичною особою, а отже, не наділене цивільно-процесуальною дієздатністю, у зв'язку із чим не може виступати стороною у цивільному процесі.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах №760/32455/19 від 14 червня 2021 року та №676/5955/18-ц від 22 травня 2019 року.
Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та помилково розглянув спір по суті.
Колегія суддів не убачає підстав для надання оцінки іншим доводам апеляційної скарги, оскільки установлене є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 377, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в м. Києві задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві про зняття арешту з майна - закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 06 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова