Справа № 363/797/25 Головуючий у І інстанції Дьоміна О.П.
Провадження №22-ц/824/13584/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
05 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» - адвоката Руденка Костянтина Васильовича на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2025 року ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» звернулось до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до укладеного кредитного договору за №4419 від 31 січня 2024 року, між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 3 800 грн, строком на 365 днів (до 30.01.2025 року), шляхом переказу на платіжну картку за № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).
Кредитний договір було укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації на веб-сайті в мережі Інтернет https://kltcredit.com.ua/ та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Кредитний договір був підписаний 31 січня 2024 року о 14:41:36 год., шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 885754 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://kltcredit.com.ua/.
Разом з цим, відповідачка в порушення умов кредитного договору не повернула суму кредиту, не сплатила нараховані їй відсотки, відповідно до графіку платежів, в зв'язку з чим в неї виникла заборгованість за кредитним договором, як станом на 05 лютого 2025 року становить: 3800,00 грн - заборгованість за кредитом та 34 675 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №4419 від 31 січня 2024 року в розмірі 38 475,00 грн, а також понесені витрати на правову допомогу та судовий збір.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2025року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором за №4419 від 31 січня 2024 року у загальному розмірі 17 670,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1112,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» - адвокат Руденко К.В., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінки доказів по справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зменшення суми заборгованість за нарахованими процентами за період з 31 січня 2024 року по 30 січня 2025 року, що нараховані відповідно до п.1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5% річних) та Графіку платежів, з 34575,00 грн до 13870,00 грн, зменшення суми судового збору з 2422,40 грн до 1112,50 грн за подання позовної заяви, зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу з 10000 грн до 2000,00 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також стягнути 15000,00 грн - за професійну правничу допомогу, 3633,60 грн судового збору, за подання апеляційної скарги.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що частково задовольняючи позов, суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про споживче кредитування».
Зокрема відповідно до п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Кредитний договір між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено 31 січня 2024 року, тобто в період, протягом якого законом встановлено максимальний розмір денної процентної ставки на рівні 2,5%, який і повинен застосовуватися протягом усього строку кредитування.
Таким чином відповідно до ст.1056-1 ЦК України, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується на дату укладення кредитного договору є фіксованою та не змінюється протягом строку дії кредитного договору.
В укладеному кредитному договорі між відповідачем та первісним кредитором встановлено фіксованою процентну ставку за користування кредитом.
Також вказує на те, що судом першої інстанції неправомірно зменшено розмір судових витрат стягнутих на користь позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення першої інстанції залишити без змін.
У відзиві ОСОБА_1 зазначає, що вона не заперечує факту отримання кредиту та не ухиляється від виконання зобов'язання в частині сплати тіла кредиту, однак умови договору передбачають надмірну процентну ставку, що не відповідає засадам справедливості та розумності.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 31 січня 2024 року між відповідачем та ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» був укладений кредитний договір №4419, згідно якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 3800,00 грн шляхом переказу на його платіжну картку НОМЕР_1 . Відповідач ознайомлений із ставкою відсотків за користування кредитними коштами. Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису.
Кредитний договір підписано шляхом накладання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. Товариство зобов'язується надати позичальнику грошові кошти, а останній зобов'язався повернути його та сплатити відсотки за користування ним (п.1.1. договору):
- сторони погодили суму кредиту 3800 грн (п.1.1);
- процентна ставка - 2,5 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (п.1.3.).
- строк кредитування 365 днів (п.1.4);
- кредитні кошти надаються позичальнику на електронний платіж НОМЕР_1 (п.1.8) через платіжний сервіс FONDY.
Розмір та строки сплати позичальником платежів за договором погоджений сторонами в Додатку до договору №1.
Додатком за №1 до кредитного договору за №4419 від 31.01.2024 року є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки за кредитним договором за №4419 від 31.01.2024 року, згідно затверджених Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит за №16 від 11.06.2021 року, у відповідності до якої Реальна річна процентна ставка, % становить 163466.77 %, а загальна вартість кредит у грн.. - 38475. 00 грн
Судом досліджено анкету клієнта, де зазначені паспортні дані відповідача, суму кредиту (3800,00 грн), дату отримання кредиту (31.01.2024), строк кредиту (365 днів), процентна ставка (2,5%), та платіжна картка позичальника, на яку має бути перерахована сума кредиту.
З платіжного доручення № 734778687 від 31.01.2024 вбачається, що ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» перерахувало кошти ОСОБА_1 у розмірі 3800,00 грн на рахунок НОМЕР_1 , як це передбачено п. 1.8 договору.
Згідно інформації, яка витребувана в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . Також фінансовий номер за вказаною платіжною карткою за період з 31.01.2024 року по 05.02.2024 року: НОМЕР_3 .
Зі змісту виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 31.01.2024 по 05.02.2024 вбачається, що 28.01.2024 відбулося зарахування переказу на її карту № НОМЕР_1 в сумі 3800,00 грн.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на 04лютого 2025 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 38 475 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту -3 800 грн, прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом -34 675 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договір укладений між сторонами після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року №3498-IX, яким внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» (в частині обмеження розміру денної процентної ставки), проте без урахування його положень, а тому відповідні умови договору щодо нарахування процентів у розмірі 2,5% на день, перевищує максимально допустимий розмір щоденної відсоткової ставки визначеної законодавством.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 626, 628 ЦК України).
За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Ч. 2, 3 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами укладеного між сторонами 31 січня 2024 року кредитного договору, зокрема пункту 1.3 договору, визначено процентну ставку за кожний день користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».
П. 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що кредитний договір № 4419 укладено 31 січня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Разом з цим п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, на підставі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 ст. 8 не може перевищувати 1%.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі
№ 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.
Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки.
При цьому, згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється в тому числі і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
Таким чином, апеляційний суд вважає помилковими посилання на ст. 1056-1 ЦК України та доводи апелянта щодо необхідності застосування визначеної у договорі споживчого кредитування денної процентної ставки у розмірі 2,5 % протягом усього періоду нарахування заборгованості.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» в частині стягнення процентів за користування кредитом, оскільки вони нараховані без врахування п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо неправомірного зменшення судом першої інстанції розміру судових витрат, стягнутих на користь позивача з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як зазначалось вище суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позову, а тому відповідно до вимог процесуального закону стягнув з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв'язку з розглядом справи пропорційно до задоволених позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду.
При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» - адвоката Руденка Костянтина Васильовичазалишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2025року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар