Справа № 367/12335/24 Головуючий у І інстанції Одарюк М.П.
Провадження №22-ц/824/11748/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
05 листопада 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 26 листопада 2005 року вона уклала шлюб з відповідачем.
Від подружнього життя вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є повнолітнім та продовжує навчання на денній формі навчання у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності, термін навчання до 2028 року.
Діти проживають разом з нею та знаходяться на її утриманні.
Оскільки, відповідач не надає допомоги на утримання дітей, участі у їх вихованні не приймає, не цікавиться їхнім життям, матеріально їх не забезпечує, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття та на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до закінчення ним навчання, або до досягнення ним 23 років, у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову. Після закінчення ОСОБА_4 , або досягнення ним 23 років, стягнути аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі частини від усіх видів заробітку відповідача до досягнення дитиною повноліття.
РішеннямІрпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку доходу, щомісячно, починаючи з дня подання позову 27 листопада 2024 року і до закінчення навчання до червня 2028 року, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_4 двадцятитрьохрічного віку - у зв'язку з тим, яка з цих обставин настане першою.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/4 від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 листопада 2024 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1816,80 грн судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025року в частині стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку, доходу відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просила стягнути аліменти на утримання неповнолітнього сина та повнолітнього сини у розмірі 1/3 від частини доходу, заробітку платника аліментів та дорівнює 33,3% а суд стягнув: на утримання малолітнього сина - 1/4 частини від усіх видів заробітку та на утримання повнолітнього сина - 1/6 частини від усіх видів заробітку, що загалом становить в розмірі 5/12 частин від заробітку апелянта та дорівнює 41,7%.
Вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив питання стосовно належного позивача, хто саме має право звернення до суду в частині стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини яка продовжує навчання, оскільки суд не взяв до уваги те, що старший син апелянта ОСОБА_5 є курсантом вищого навчального закладу та мешкає при навчальному закладі у місті Львові, а позивач мешкає у Київській області.
Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що повнолітній син у зв'язку з навчанням у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності перебуває на повному державному забезпеченні за рахунок державного бюджету. Доказів про необхідність утримання повнолітнього сина позивачем не надано.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідач не спроможний сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, оскільки його щомісячні витрати значно перевищують розмір місячної заробітної плати та перебування на утриманні відповідача непрацездатної матері останнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка потребує постійного догляду.
ОСОБА_1 на підтвердження свої доводів до апеляційної скарги долучив наступні документи: фото копія свідоцтва про народження № НОМЕР_1 , копія свідоцтва про укладення шлюбу № НОМЕР_2 , копія свідоцтва про смерть ОСОБА_7 , копія свідоцтва про смерть ОСОБА_8 , копія виписного епікриза (виписка з історії хвороби № 4142), копія виписки карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 21025, копія виписки з історії хвороби № 6208, копія огляду невролога, копія рецептів для купівлі антидепресантів, копія замовлення на лабораторні дослідження від 24.04.2024 року та докази оплати, копія замовлення на лабораторні дослідження від 30.04.2024 року та докази оплати, копія замовлення на лабораторні дослідження від 12.09.2024 року та докази оплати, копія замовлення на лабораторні дослідження від 14.03.2025 року та докази оплати, копія запису № 160014361/1, копія діагностичного звіту № 169889287, копія протоколу ехокардіографічного дослідження, копія замовлення на лабораторні дослідження від 15.03.2025 року та докази оплати, копія результату дослідження (діабетична панель) від 14.03.2025 року, копія результату дослідження (біохімічні показники) від 14.03.2025 року, копія результату дослідження (біохімічні показники) від 14.03.2025 року, копія результату дослідження (гормони щитоподібної залози) від 15.03.2025 року, копія консультативного висновку судинного хірурга, копія дуплексного ангіосканування судин нижніх кінцівок, копія рахунку на оплату № 5 від 05.06.2024 року, копія виписного епікризу, копія виписного епікризу, копія доказів оплати за проведення хірургічного втручання стосовно заміни кришталиків очей, копія довідки про заробітну плату від 28.04.2025 року № 25/107/04, копія скріншоту маршруту апелянта з дому до роботи, копія кредитного договору № 31/27/18 від 05.09.2018 року, копія розписки від 19.03.2025 року, копія витягу з реєстру територіальних громад від 03.05.2025 року, копія відповіді на адвокатський запит від 30.04.2025 року № 90 02-1820/90 161 з додатками, копія квитанцій про сплату комунальних послуг, фіскальні чеки щодо придбання харчування (оригінал для суду, копія для позивача), копія результату дослідження (діабетична панель) від 14.03.2025 року.
16 липня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Цибульського В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025 року залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що твердження апелянта про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог не відповідають дійсності, оскільки в рамках заявлених позовних вимог судом було задоволено меншу частину до стягнення ніж просила ОСОБА_2 .
У відзиві вказано, що позивач є належною стороною для звернення із даним позовом відповідно до ст. 199 СК України.
Зазначено, що повнолітній ОСОБА_9 не має фінансової можливості забезпечувати себе, оскільки навчається на денній формі навчання, не має офіційного заробітку та не може працювати, не отримує заробітню плату, тобто потребує матеріальної допомоги яку батьки зобов'язані надавати до закінчення навчання особи.
Позивач звертаю увагу апеляційного суду на те, що до матеріалів справи не долучено доказу дійсності того, що відповідач здійснює фінансові витрати на свою матір того, що матір потребує сторонньої догляду.
Щодо доводів відповідача про те, що його місячні витрати на життя перевищують розмір місячної заробітної плати сторона позивач у відзиві посилаючись на ч. 3 ст. 182 СК України зазначила, що суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Згідно ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що сторони 26 листопада 2005 року зареєстрували шлюб.
Від подружнього життя мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2
Згідно довідки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності № 06161/4 від 14 листопада 2024 року ОСОБА_4 , рядовий служби цивільного захисту, зарахований на денну форму навчання за державним замовленням курсантом Львівського державного університету безпеки життєдіяльності за спеціальністю 263 Цивільна безпека, освітньо - професійною програмою «Цивільний захист» (наказ № 769о/с) і на даний час навчається на денній формі навчання за державним замовленням та знаходиться на курсантському (не повному) забезпечення (забезпечений харчуванням, майном та проживанням). Термін закінчення навчання червень 2028 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що відповідач має змогу сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина, а також те, що обов'язок утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, законом покладено на обох батьків, суд вбачає про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання сина у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, оскільки обов'язок утримувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення ним 23 років, як дитини, яка продовжує навчання, покладається на обох батьків.
А щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що аліменти у розмірі 1/4 частки із всіх видів заробітку (доходу) відповідача є необхідними для забезпечення належного утримання спільної дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідач не заперечував проти стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітнього сина в такому розмірі.
З такими висновками суд апеляційної інстанції погоджується.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї
Згідно зі ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Частиною 1 ст. 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Також, ч. 1 ст.198 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Відповідно до положень ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно з ч.1 ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню ст.199 СК України, який полягає в тому, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Водночас обов'язок утримувати дітей згідно положень ст. 180 СК України лежить на обох батьках.
Так, Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження № 61-12782св18) зробив висновок про те, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті199, 200, 201цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні.
З матеріалів справи вбачається, що наразі відповідач офіційно працевлаштований, є водієм автотранспортних засобів у ТОВ «Перша Українська газонафтова компанія», тобто має регулярний дохід, що визнається відповідачем
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги обов'язок обох батьків утримувати до повноліття своїх дітей та утримання їх до досягнення двадцяти трьох років, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення із відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку доходу, щомісячно, починаючи з дня подання позову 27 листопада 2024 року і до закінчення навчання до червня 2028 року, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_4 двадцятитрьохрічного віку - у зв'язку з тим, яка з цих обставин настане першою, та аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 листопада 2024 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття.
Зазначений розмір стягнутих аліментів, на думку апеляційного суду є справедливим, достатнім та таким, що враховує як інтереси дітей, так і платника аліментів.
Доводи апеляційної скарги про, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув аліменти в на утримання дітей в більшому розмірі, аніж було заявлено позивачем в позовних вимогах є необґрунтованими з огляду на таке.
Як вбачається з позовних вимог, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання спільних дітей у розмірі 1/3 від усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову, що в процентному співвідношенні становить 66,66 % від усіх доходів відповідача ((1/3 від 100% = 33,33 %) + (1/3 від 100% = 33,33 %) = 66,66 %).
В свою чергу, суд першої інстанції, задовольнивши частково позовні вимоги стягнув з відповідача на користь позивача на утримання спільних дітей в процентному співвідношенні 41,66% від усіх доходів відповідача ((1/4 від 100% = 25%) + (1/6 від 100% = 16,66%) = 41,66%).
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення інтереси відповідача не погіршив відповідно до позовних вимог та за межі позовних вимог не вийшов, як стверджує ОСОБА_10 в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем у даній справі, оскільки старший син апелянта ОСОБА_5 є курсантом вищого навчального закладу та мешкає при навчальному закладі у місті Львові і має право на самозвернення до суду про стягнення аліментів на навчання, апеляційний суд критично оцінює, так як відповідно до положень ст.199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син.
Згідно витягу з реєстру Бучанської територіальної громади ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за цією ж адресою зареєстрована і сама позивачка.
Факт перебування на навчанні в іншому місті не є підтвердженням постійного проживання за іншою адресою відмінною від зареєстрованого місця проживання.
Таким чином, судова колегія вважає, що навчання та проживання дитини в іншому населеному пункті, не позбавляє того з батьків, хто добровільно продовжує утримувати повнолітню дитину від права подати позов до того з батьків, хто самоусунувся від виконання обов'язків утримувати повнолітню дитину на період навчання.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не надалі доказів про те, що повнолітній син потребує фінансової допомоги апеляційний суд відхиляє, оскільки останній навчається на денній формі навчання, не має офіційного заробітку та не може працювати, не отримує заробітню плату, тобто потребує матеріальної допомоги яку батьки зобов'язані надавати до закінчення навчання особи.
Доводи апеляційної скарги про те, що на утриманні відповідача перебуває його мати, яка потребує постійного догляду, апеляційний суд також відхиляє, оскільки доказів того, що останній визнаний опікуном відповідачем не надано та в матеріалах справи не міститься.
Щодо доводів відповідача про те, що його місячні витрати на життя перевищують розмір місячної заробітної плати апеляційний суд відхиляє як недоведені належними допустимими доказами, зокрема доказами на витрати на речі першої необхідності.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 182 СК України - суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Разом із тим, розмір аліментів, визначений судом, не вважається незмінним, відтак відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Долучених до матеріалів справи доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Оскільки, долучені до апеляційної скарги документи подані відповідачем з порушенням процесуальних строків подання доказів апеляційний суд їх не приймає.
Крім того, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Цибульський В.В. не ставить питання про їх долучення до матеріалів справи та не наводить об'єктивних причин неможливості долучити зазначенні в апеляційній скарзі документи під час розгляду даної справи в суді першої інстанції разом з подачею відзиву на позовну заяву.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду.
При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2025року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар