Апеляційне провадження № 22-ц/824/15297/2025
Справа № 757/11529/22-ц
Іменем України
05 листопада 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Соколова О.М. у м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична агенція «Парадіз» про повернення грошей в зв'язку з ненаданням послуг,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У травні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, остаточно збільшивши позовні вимоги в травні 2025 року, просив стягнути з ТОВ «Туристична агенція «Парадіз» на свою користь гроші в сумі 7247,83 грн., сплачені за квитки в лютому 2022 року, з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення повернення грошей на 40 місяців з лютого 2022 року по квітень 2025 року, додатково стягнути з ТОВ «Туристична агенція «Парадіз» гроші в сумі 4466,56 грн., разом 11714,39 грн., а також моральну шкоду в розмірі 3000 грн. та 1200 грн. судових витрат.
Позов мотивував тим, що 14 лютого 2022 року він сплатив ТОВ «Туристична агенція «Парадіз» кошти в сумі 7247,83 грн. за авіаційні квитки до м. Баку на 18 травня 2022 року і в зворотному напрямку 23 травня 2022 року, факт сплати коштів підтверджує квитанція «Ощадбанку» та сам квиток, виданий ТОВ «Туристична агенція «Парадіз».
19 квітня 2022 року, керуючись своїм правом, військовим станом в державі, враховуючи, що виконувач послуг не може їх надати, ОСОБА_1 в односторонньому порядку по електронній пошті подав заяву про розірвання договору та повернення коштів.
Отримавши 02 травня 2022 року відповідь ТОВ «Туристична агенція «Парадіз», він зрозумів, що гроші вони повертати не збираються та намагаються перекласти відповідальність на перевізника, компанію МАУ, з якою у нього немає жодних правовідносин, і гроші він їм не сплачував. Додатково в суму позову 7247,83 грн. входить вся сплачена відповідачу сума, яка складається з вартості квитків та послуг страхування. Враховуючи вищевикладене, саме ТОВ «Туристична агенція «Парадіз», яка отримала від позивача гроші, повинна їх повернути.
Додатково, згідно умови Угоди, яка відображена у квитку, наданому йому ТОВ «Туристична агенція «Парадіз», він має право добровільно відмовитися від квитків у випадку вимушеного скасування рейсів, а також у випадку форс-мажорних обставин.
Вважав, що за примушування його звертатися до суду наслідками для відповідача мають стати відшкодування моральної шкоди, пені, судового збору та витрат на підготування та подачі позову.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, винести окрему ухвалу про порушення суддею Соколовим О.М. норм процесуального та матеріального права, присяги судді при здійсненні правосуддя, що призвело до протиправного рішення.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що у позовній заяві ним зазначалося, що він є особою з інвалідністю ІІ групи, на підтвердження чого надано копію посвідчення, із наданням відповідних пільг.
Зазначав, що відповідно до ч. 2 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 6 ст. 633 ЦК України умови публічного договору, які суперечать ч. 2 цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладанні і виконанні публічного договору, є нікчемними. Також була порушена ч. 2 ст. 627 ЦК України, а саме у договорах за участю фізичної особи - споживача, відповідач повинен був врахувати вимоги ст. 5, 13, 15, 17, 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
Наводив зміст ч. 1 ст. 626 ЦК України щодо визначення договору, ч. 1 ст. 627 ЦК України щодо свободи договору, п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, якою передбачено укладення договору між фізичною та юридичною особою в письмовій формі.
Наголошував, що ніяких договорів та угод з відповідачем або третіми особами не укладав, нічого не підписував, а в наданих суду угодах та правилах, які суд протиправно вважав достовірними, ОСОБА_1 не є стороною.
Вказував, що відповідач у відзиві стверджував, що ОСОБА_1 нібито отримав на руки договір перевезення, однак доказів на підтвердження цього не надав, а надав суду як доказ Правила перевезення, що є іншим документом.
Звертав увагу, що судове рішення базується в основному на відзиві відповідача, в якому стверджувалось, що їх угода користувача відповідає нормам чинного законодавства і ст. 633 ЦК України та є публічним договором, чим введено суд в оману. Зауважував, що угода користувача є одностороннім правочином відповідача, який суперечить чинному законодавству (ст. 57 Конституції України, ст. 1, 5, 13, 15 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 208, ч. 1 ст. 626, ч. 2 ст. 627, ч. 2, 6 ст. 633 ЦК України, ст. 5, 6, 13 Закону України «Про інформацію»), а не двостороннім договором, як зазначає суд першої інстанції. При цьому Угода користувача у рішенні суду зазначається як публічний договір, тобто перекручується суть документів, які містяться в матеріалах справи.
Зазначений документ підписано одноособово ТОВ «Туристична агенція «Парадіз», іншої сторони Угоди взагалі не передбачено.
Зауважував, що відповідно до ч. 8 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Вказував, що суд першої інстанції до угоди, оціненої ним як публічний договір, застосував загальні норми ЦК України, а саме ст. 638 ЦК України, яка регулює укладення договору з моменту досягнення згоди з усіх істотних його умов. При цьому судом не звернуто уваги, що угода користувача не містить іншої сторони.
Вказував, що врегульовані агентським договором правовідносини між ТОВ «Туристична агенція «Парадіз» та МАУ датовані 2006 роком і позивача в 2022 році не стосуються, оскільки він не є їх стороною і вони йому ніяк не доведені до виконання послуг, крім того, вони також не відповідають ч. 2, 6 ст. 633 ЦК України.
Ставив під сумнів дійсність договору станом на 2022 рік, оскільки вказані реквізити сторін МАУ і агента на 2022 рік вже не існували, а сам договір ніде не зареєстрований і не числиться як діючий. Додатково в п. 8.1 агентського договору вказано, що саме агент (відповідач) повинен відшкодувати гроші за квитки, що були виписані ним.
Звертав увагу, що судом неправильно трактовано юридичну суть документів, на які він посилається як на докази у рішенні. Угода користувача, яку суд першої інстанції вважав договором, є одностороннім правочином, підписаним лише відповідачем, який не має юридичних зобов'язань сторін, не відповідає умовам і правилам договору та не відповідає вимогам законодавства, а тому є недійсним правочином. Правила є загальними вказівками або нормами поведінки, які встановлюються для певної діяльності або груп, однак не є договором між сторонами. При цьому жодного договору між ним та ТОВ «Туристична агенція «Парадіз» не укладалось.
Звертав увагу, що всі свої аргументи і норми матеріального права, на яких базується його позов, відповідь на відзив, неодноразово вказувались в процесуальних заявах по суті справи, але суд не зазначив, чому були відхилені надані позивачем докази, і мотиви їх відхилення.
Зауважував, що суд у рішенні не посилається на ст. 633, ч. 2 ст. 208 ЦК України, що дає підстави для висновку про недослідження матеріалів справи, а натомість послався на ст. 626, 627, 638 ЦК України про укладення договору, якого по факту немає в матеріалах справи, в зв'язку з чим позивач припускав, що судом невірно не застосовано ч. 2, 6 ст. 633, ч. 2 ст. 208, ч. 4 ст. 203 ЦК України, ст. 5, 15, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», на які посилався ОСОБА_1 і які підлягали застосуванню.
Щодо залучення до справи третьої особи чи іншого належного відповідача, укладення інших угод, про які він нібито зобов'язаний був знати, вважав, що такі дії є протиправним нав'язуванням судом йому дій, які не передбачені законом, і проти яких він прямо вказував у своєму позові.
Наголошував, що з самого початку, з відповіді на його претензію відповідачем йому стало зрозуміло, що ТОВ «Туристична агенція «Парадіз» бажає всю вину за невиконання своїх послуг і за отримані гроші перекласти на перевізника, яким могла бути будь-яка компанія, для позивача це було неважливо. Продавець квитків сам обрав компанію МАУ, з якою позивач не мав і не має жодних правовідносин, нічого не сплачував, жодних договорів не укладав і нічого не отримував, а грошові кошти сплатив ТОВ «Туристична агенція «Парадіз», що ними підтверджується у відзиві, і на їх бланку отримав білети. В подальшому по номеру рейсу він з'ясував, що перевізником є компанія МАУ, однак жодного разу до них не звертався за відсутністю потреби, оскільки по факту мав квитки.
Наголошував, що всі гроші сплачені відповідачу в сумі 7247,83 грн. і відповідач цього не заперечує, а доказів перерахування цих коштів саме МАУ в матеріалах справи немає. Відповідачем надано до суду платіжні документи на суму 2 423 000 грн., частина з яких сплачена ще до 14 лютого 2022 року, але всі платежі є знеособленими і були перераховані не МАУ, а представництву Інтернешнл Ейр транспорт асосіейшен, але конкретно його грошей там точно немає, оскільки цей факт відповідач жодним чином не підтвердив. Крім того, виходячи з логіки суду, різницю у 2311 грн. від вартості квитків, позивачу також нібито повинне повернути МАУ.
Вказував, що висновки суду першої інстанції про володіння ОСОБА_1 всією інформацією, яка наявна у відкритому доступі в мережі Інтернет, суперечать ст. 57 Конституції України, ст. 13, 15 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 1 Закону України «Про інформацію». Пояснював, що його не цікавили, а також не були доведені до його відома якісь правила перевезення збанкрутілої компанії МАУ. Відповідач і суд у своєму рішенні не надали жодних доказів, що документ на якомусь сайті якимось чином доведений до відома ОСОБА_1 , та що цей документ відповідає діючим законам, в якому враховані пільги інваліда війни, якому позивач і суд можуть довіряти і повинні виконувати, і всю цю інформацію він нібито отримав від відповідача до надання йому послуг.
Звертав увагу на перекручування судом першої інстанції фактів (доказів), які містяться в матеріалах справи, оскільки суд стверджує, що з моменту отримання авіаквитків в дію вступає договір повітряного перевезення, однак в матеріалах справи такого договору немає, а є Правила повітряних перевезень, які є іншим юридичним документом. Правила, як і угоду користувача, розробив одноосібно для себе перевізник.
Вважав, що суд першої інстанції вводить в оману апеляційний суд, перекручуючи зміст постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» на свою користь, а саме застосовуючи недіючу ст. 33 ЦПК України, яка втратила чинність. При цьому судом проігноровано чинну ст. 51 ЦПК України, якою наголошено, що заміна неналежного відповідача повинна здійснюватись до початку першого судового засідання, яке відбулось ще в 2024 році.
Зауважував, що після грудня 2024 року, коли 10 грудня 2024 року суд його принизив як інваліда війни, взявши відпустку на один день, без всяких причин та не повідомивши сторін, ОСОБА_1 , втративши довіру до цього судді, подав заяву про відвід і більше до 01 липня 2025 року в судове засідання не з'являвся.
Вказував, що виходячи з висновків Верховного Суду, суд мав право змінити з власної ініціативи неналежного відповідача, тільки повинен був вказати норми права та підстави такого рішення, і зробити це потрібно було до початку першого судового засідання. Особисто ОСОБА_2 вважає, що таких підстав не було, і що саме відповідач ТОВ «Туристична агенція «Парадіз», який по факту отримав його гроші за квитки, відповідно до ст. 22, 509, 611, 612, 625, 906 ЦК України повинен повернути ОСОБА_1 всі гроші, враховуючи індекс інфляції та 3 % річних за весь час користування грошима, що за три роки склало 11714,39 грн.
Щодо допущення порушення судом першої інстанції норм процесуального права, наводив зміст ст. 275 ЦПК України щодо строків розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, припускав, що суд першої інстанції, розглядаючи справу понад три роки, мав якусь зацікавленість, яку хотів отримати, а може й отримав, від відповідача. При цьому суд розглянув за цей період більше 800 справ, провадження в яких було відкрите після травня 2002 року, що підтверджується Єдиним державним реєстром судових рішень.
Щодо законності прийнятого рішення, вказував, що згідно протоколу судового засіданні від 01 липня 2025 року, вбачається, що суд взагалі не досліджував докази, які містяться в матеріалах справи, оскільки судом витрачено лише 20 хвилин та ухвалено рішення без видалення до нарадчої кімнати, однак при цьому суд комусь проголошує рішення та роз'яснює його зміст.
Вказував, що суд без аналізу і мотивів відхилення доказів, на підставі заперечень відповідача, які було подано лише 09 жовтня 2023 року, тобто порушуючи всі процесуальні строки і ухвалу суду про відкриття провадження від 15 серпня 2022 року, упереджено, порушуючи принцип гласності і відкритості судового процесу, ухвалив протиправне рішення.
Зауважував, що всупереч ст. 247 ЦПК України в даній справі за три роки не було фіксації жодного судового засідання, і в матеріалах справи відсутні технічні записи.
Зазначив, що у його заяві із зауваженнями до протоколу судового засідання 30 травня 2025 року вказані конкретні факти з фальсифікації, які суд просто ігнорував. Також ним ставиться під сумнів той факт, що відповідач не з'явився судове засідання 01 липня 2025 року, оскільки в матеріалах справи є його заява саме від 01 липня 2025 року, і представник навряд чи буде їхати до суду, лише щоб скласти таку заяву. Вважав такі дії маніпуляцією суду, щоб не здійснювати фіксацію судового засідання. По факту, судового засідання 01 липня 2025 року в розумінні ЦПК України, взагалі не було, а рішення суду не відповідає вимогам ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 259 ЦПК України, ч. 3, 5 ст. 263, ч. 4 ст. 265 ЦПК України. Таким чином, вважав, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а суд першої інстанції, який ухвалив таке протиправне рішення, порушив ч. 5, 6 ст. 13, ст. 16, 57 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» і підлягає дисциплінарному покаранню.
Щодо моральної шкоди, зауважував, що є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, є по факту хворою людиною, що підтверджують висновки МСЕК та численні операції.
Наводив зміст п. 9 ч. 2 ст. 16, ст. 280, 23 ЦК України, ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, вказував, що кожна особа, тим більше пенсійного віку та з інвалідністю, буде додатково переживати та страждати внаслідок порушення її майнових (грошових) прав при нинішніх пенсіях, що веде до додаткових хвороб та вимушеного лікування. Зауважував, що особисте звернення до суду та відстоювання своїх прав впродовж трьох років, за умов приниження судом особи з інвалідністю внаслідок війни, також несе додаткові психічні страждання. Зазначив, що в матеріалах справи надані докази з приводу спричинення йому моральної шкоди, душевних і психічних страждань, вимушеного лікування особи з інвалідністю внаслідок війни (виписки з лікарень та санаторіїв), але ці докази не знайшли свого відображення в рішенні суду.
Наводив заперечення проти ухвали Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року, якою вирішувалась його заява про відвід судді Соколова О.М., вказуючи, що в ухвалі зазначено, що сторони в судове засідання не з'явилися, однак їх в судове засідання ніхто не викликав, в протоколі судового засідання не вказано час вчинення процесуальних дій, що є порушенням ст. 248 ЦПК України, і при всіх цих порушеннях судом прийнято рішення, яке оскарженню не підлягає.
Зазначив, що в заяві про відвід він вказував про упередженість судді Соколова О.М., який розглянув по факту більше 800 справ, які були зареєстровані після позову ОСОБА_1 , про неповагу до сторін, оскільки судом відкладено судове засідання більше 15 разів, причому жодного разу не попереджено учасників справи засобами телефонного зв'язку, а 10 грудня 2024 року взято позапланову відпустку на один день, яка жодним чином не оформлена, і про повне ігнорування фіксації судових засідань. Однак в ухвалі від 23 грудня 2024 року порушені ним питання про відвід судді Соколова О.М. не знайшли свого відображення в ухвалі суду. Виходячи зі змісту протоколу та ухвали суду, ставив під сумнів їх правову легітимність відносно виконання всіх процесуальних норм при постановленні даної ухвали.
Від відповідача ТОВ «Туристична агенція «Парадіз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги, звертав увагу, що про будь-які пільги особи з інвалідністю в позові не йдеться, тому предмету спору ці обставини не стосуються. Конкретних невідповідностей публічного договору - Умов користувача законодавству позивачем в апеляційній скарзі не наведено.
Пояснював, що ТОВ «Туристична агенція «Парадіз» було агентом з продажу авіаквитків відповідно до агентського договору № 0153/BSP-06 від 01 червня 2006 року між СЗАТ Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» та ТОВ «Туристична агенція «Парадіз», за яким авіакомпанія доручає агенту здійснювати продаж послуг авіакомпанії, а агент приймає таке доручення. Продаж послуг у сфері пасажирських авіаперевезень означає здійснення агентом усіх дій, необхідних для того, щоб пасажир одержав чинний договір перевезення і одержав відповідну оплату від пасажира (п. 2.1 агентського договору). При виконанні договору агент діє за дорученням, від імені та в інтересах та під контролем авіакомпанії і не має права перевищувати повноваження, які надані йому авіакомпанією за договором (п. 2.2 агентського договору).
Повідомляв, що відносини між позивачем та відповідачем було оформлено на сайті https://e-bilet.com.ua, відповідно публічного договору - Угоди користувача, предметом якої є надання послуг щодо бронювання та придбання авіаквитків. Дана Угода користувача відповідно до норм чинного законодавства України, а саме ст. 633 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» є публічним договором. За умовами використання сайту, зокрема заповненням всіх форм, певних дій і замовлення авіаквитків, означає згоду користувача з усіма умовами Угоди користувача.
Наголошував, що факт укладення угоди користувача між сторонами підтверджується реєстрацією та певною послідовністю дій замовника/позивача та, як результат надання послуг - автоматично сформованим електронним авіаквитком, який позивач отримав на електронну пошту та приклав до позову.
Отже, відповідно до Угоди користувача, єдиною підставою виникнення між клієнтом і E-bilet.com.ua відносин є бронювання на сайті клієнтом розміщених постачальниками послуг.
Наводив зміст ст. 633, 215, 217 ЦК України, вказував, що положення щодо публічного договору є винятком з загального принципу свободи договору, встановленого з метою захисту інтересів споживачів товарів (робіт, послуг) у певній сфері відносин. Вказане кореспондується з висновками, вказаними у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 620/3299/19.
Вказував, що відмова суб'єкта підприємницької діяльності від укладення публічного договору за наявності у нього можливості надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) є незаконною і надає споживачеві право звернутися до суду з вимогою щодо спонукання підприємця до укладення договору (ст. 649 ЦК України) і відшкодування завданих необґрунтованою відмовою збитків (ст. 22 ЦК України).
Нагодував, що всі споживачі є рівними у своїх правах щодо укладення публічних договорів, і підприємець, що займається публічним видом діяльності, не має права надавати перевагу щодо укладення договору одному споживачеві перед іншим, за винятком випадків, передбачених законом.
Наводив зміст ст. 641, 642 ЦК України, вказував, що договір про надання послуг з бронювання квитка є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень і у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту.
Вказував, що відповідно до Угоди користувача, договором є сукупність понять і умов, за яких повністю досягнута домовленість між клієнтом і E-bilet.com.ua. Якщо одна, кілька або всі умови договору не влаштовують клієнта, прохання не використовувати далі сайт. Договір набуває чинності, а викладені нижче умови приймаються клієнтом повністю і беззастережно з моменту відкриття будь-якої сторінки сайту; використання будь-якого сервісу сайту.
14 лютого 2022 року позивачем на сайті відповідача за посиланням https://e-bilet.com.ua здійснено замовлення та сплачено бронювання № POW7Q9 з одночасним отримання на електронну пошту авіаквитків. Номер електронного квитка - Shevchuk Oleg Mr POW7Q9 № 566-2407334463, ЕДМ566-9800053997. Позивачем було придбано авіаквитки Київ (18.05.2022 року, 20:15) - Баку (19.05.2022 року, 00:30), Баку (23.05.2022 року, 04:55) - Київ (23.05.2022 року, 07:35), рейс МАУ PS 601|602. Сума замовлення - 7247,83 грн. (за вирахуванням еквайрингу банку) отримано 7131,86 грн.
Вважав, що твердження апелянта про те, що угода користувача є одностороннім правочином, який суперечить нормами чинного законодавства, не підтверджено жодними доказами.
Також апелянт поставив під сумнів агентський договір № 0153/BSP-06 від 01 червня 2006 року, укладений відповідачем та авіакомпанією, посилаючись на те, що він не є стороною цих договорів, їх умови йому не доведені, договір ніде не зареєстрований. Проте не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які є вираженням суб'єктивної думки і поглядів позивача. Вказував, що агентський договір є суто господарськими взаємовідносинами між іншими сторонами, а його чинність може бути поставлена під сумнів лише сторонами за договором. Наразі чинність договору підтверджена матеріалами справи, а саме документообігом між сторонами: звітами, платіжними дорученнями, перерахуванням сум на рахунок, який вказаний в агентському договорі, а також заявою на відшкодування. Отримані через портал https://e-bilet.com.ua суми не є власністю відповідача, оскільки як агент він діє за дорученням, від імені та в інтересах та під контролем авіакомпаній. Відповідач не утримує грошові кошти позивача, оскільки вказані кошти йому не належать, а транзитом проходять через відповідача як агента та перераховуються перевізникам, в даному випадку МАУ, на реквізити, вказані в агентському договорі, який неодноразово продовжувався.
Зазначив, що до відзиву на позовну заяву були надані звіти звірки авіаквитків (внутрішня система BSP) та платіжні доручення за період звірки між МАУ та відповідачем, як агентом з 12 лютого по 15 лютого 2024 року (є 8 періодів звірки 4 періоду платіжних). Авіаквитки ОСОБА_1 попали в період звірки з 12 лютого по 15 лютого 2024 року в платіжний період з 08 лютого по 15 лютого, а саме під № 77 та № 184, платіжні доручення за цими звітами сплачувалися не однією сумою, а накопичуються та перераховуються поступово за доданими платіжними дорученнями на реквізити, вказані в агентському договорі п. 7.3 - представництво «Інтернешнл Ейр Асосіейшен».
Пояснював, що у розділі Угоди користувача № 7 «Бронювання та оплата авіаквитків» відповідач попереджає клієнтів про те, що вони беруть на себе ознайомлення, в тому числі і на офіційному сайті авіакомпанії, з умовами повернення та/або обміну обраної послуги/тарифу, встановлених авіакомпанією.
У відкритому доступі на сайті https://www.flyuia.com/ua/ua/information/rules-and-regulations/carriage-rules постачальника - перевізника розміщено Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу приватного акціонерного товариства авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України», в яких встановлені загальні умови перевезення пасажирів та багажу на рейсах авіакомпанії. Згідно з вказаними Правилами, процедура повернення коштів вимагає здійснення певних дій від пасажира до перевізника.
Так, п. 7.5.4 Правил вказує, що пасажир не може скасувати самостійно сплачене та оформлене бронювання через мережу інтернет, і цю операцію здійснює авіакомпанія або агент з продажу за умови оформлення пасажиром заяви на повернення коштів або шляхом використання відповідного функціоналу на інтернет-сайті авіакомпанії. Вказане кореспондується з Авіаційними правилами України, які затверджені Державною авіаційною службою України від 26 листопада 2018 року № 1239, а саме розділом ХVІІІ, п. 5 «Повернення коштів».
Пояснював, що в листі від 02 травня 2022 року рекомендував позивачу звернутися до Центру підтримки клієнтів авіакомпанії шляхом заповнення форми зворотного зв'язку на офіційному сайті МАУ, оскільки гроші від продажу були перераховані авіакомпанії. Також звертав увагу позивача на офіційний сайт авіакомпанії, на якому повідомлялось, що авіакомпанія має намір запропонувати пасажирам скасованих рейсів в тому числі і повернення вартості квитка, але вказати точні терміни повернення не має можливості.
Вказував, що у рішенні суду є посилання на розділ № 5, 8 Угоди користувача, де зазначено, що питання обміну та повернення авіаквитків належить виключно до повноважень перевізників-постачальників, при цьому відповідач безпосередньо не контролює і не несе відповідальність за постачальника, в тому числі того, який затримує виконання обов'язків, переносить або скасовує рейс, за будь-якої причини.
Наводив п. 3 повноваження (обов'язки агента), п. 3.5 агентського договору, згідно якого у випадку відміни або переносу рейсу, що виконується перевізником, до повноважень агента входить повідомити пасажира та внести про це інформацію у PNR (звітно-розрахункова система означає метод розповсюдження та видачі стандартної проїзної документації та інших документів, та відповідно систему розрахунків між авіакомпаніями та агентами відповідно до Правил з продажу пасажирських перевезень для агентів) під ремаркою OSI, що і було зроблено відповідачем, на підтвердження чого до відзиву надано листування в системі BSP з перекладом.
Пояснював, що саме про це йдеться в п. 8.1 агентського договору, який невірно трактується апелянтом без врахування чинних правил перевізника, оскільки позивач помилково зазначає, що саме агент (відповідач) повинен відшкодувати гроші за квитки, що були видані ним.
Погоджувався з висновком суду першої інстанції, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, вказував, що зобов'язання сторін за угодою користувача, тобто надання послуг з бронювання, виконані в повному обсязі.
Стосовно суджень позивача, що ніяких договорів він не отримував, вказував, що апелянт невірно розуміє чи не відрізняє природу бронювання як посередницькі послуги та договір перевезення.
Нагадував, що позивачем до позову надано роздруківку електронного квитка з деталями та умовами перевезення. Отже, апелянт мав договір перевезення, був достеменно обізнаний щодо умов договору перевезення, де вказані деталі перевезення та сам перевізник - МАУ. Рейс, дату, перевізника клієнт обирає самостійно. Оформлення квитка є підтвердженням того, що пасажир погоджується з умовами договору повітряного перевезення, ознайомлений з правилами та умовами авіаперевізника, умовами застосування тарифів.
Вказував, що згідно Правил повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу приватного акціонерного товариства авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України», розміщених у відкритому доступі на сайті https://www.flyuia.com/ua/ua/information/rules-and-regulations/carriage-rules, дозвіл та розмір коштів за невикористаний квиток надається та визначається виключно перевізником, на підставі звернення пасажира до авіакомпанії та повертається авіакомпанією або надається дозвіл на повернення у день розірвання договору повітряного перевезення.
В Угоді користувача також зазначено, що Правила постачальників, за ознайомлення та дотримання яких на клієнта покладається самостійна відповідальність, стосуються питань надання відомостей і документів, необхідних для надання постачальниками заброньованих і/або оплачених послуг, питань оплати послуг, зміни обсягу послуг, що надаються, скасування та повернення виробленої клієнтом оплати послуги.
Підсумовував, що без звернення пасажира до перевізника та його залучення неможливо розв'язати питання стосовно повернення вартості авіаквитка.
Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява з поясненнями відносно відзиву відповідача на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що діючий ЦК України не містить такого поняття як угода користувача. Стаття 626 ЦК України чітко регламентує поняття та види договорів. По факту, угода відповідача є одностороннім правочином, підписаним лише ним, а іншої сторони цієї угоди не передбачено, а відповідно до ст. 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Позивач наводив зміст ст. 626 - 633 ЦК України щодо відповідності договору певним умовам про однакові умови публічних договорів для всіх, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, і що умови публічного договору, які суперечать частині другій, та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемним.
Конкретно, як вказано у його апеляційній скарзі, відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи як пільга надається право безоплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) водним, залізничним,повітряним транспортом. Відповідно до п. 2 ст. 633 ЦК України, це має бути прописано в договорі, якого немає. Незважаючи на те, надають йому пільгу чи ні, це має бути прописано і запропоновано за законом, але у випадку відсутності цього положення, згідно п. 6 ст. 633 ЦК України договір є нікчемним.
Додатково повідомляв, що згідно п. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною та юридичною особою має бути вчиненим в письмовій формі.
Зауважував, що ані суд першої інстанції, ні відповідач у заявах по суті спору не згадують, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, хоча знають про це.
Вважав, що Угода користувача, Правила перевезення та агентський договір не мають до нього відношення як особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, оскільки він не є стороною даних угод в лютому 2022 року і вони не можуть відноситися до двосторонніх договорів в розумінні вимог ЦК України.
Вказував, що має право на повернення грошей за невиконані послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із неналежного суб'єктного складу, оскільки позов про повернення грошей в зв'язку з ненаданням послуг пред'явлено до належного відповідача.
Апеляційний суд в цілому погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, згідно посвідчення серії НОМЕР_1 (а. с. 14 т. 1).
Крім того, згідно посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особа з інвалідністю 2 групи, категорія 1, а також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби згідно посвідчення серії НОМЕР_3 (а. с. 248 т. 1).
Позивачем надано копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого, згідно якого ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні № 12 з 31 січня по 10 лютого 2023 року з діагнозом ІХС, дифузний кардіосклероз, атеросклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст., неускладнений гіпертонічний криз, статоз печінки, поліпоз жовчного міхура, хронічний холецистит в стадії загострення, порушення толерантності до глюкози (а. с. 203 т. 1), копію виписки ТОВ «Готельно-курортний комплекс «Карпати» від 24 травня 2023 року № 164, згідно якої ОСОБА_1 перебував на курортному лікуванні в комплексі з 09 травня по 23 травня 2023 року з діагнозом ІХС, дифузний кардіосклероз, атеросклероз аорти та коронарних судин, гіпертонічна хвороба ІІ ст., статоз печінки, поліпоз жовчного міхура, хронічний холецистит в стадії ремісії, порушення толерантності до глюкози (а. с. 204 т. 1), копію виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого), згідно якої ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні № 12 з 14 серпня по 21 серпня 2023 року (а. с. 205 т. 1).
Згідно п. 3.4, 3.5 Статуту ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз», витяг з якого знаходиться на а. с. 172 - 173 т. 1, виключною діяльністю товариства є діяльність туроператора, тобто організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність з надання характерних та супутніх послуг. Зокрема, до посередницької діяльності із надання характерних та супутніх послуг відноситься організація на основі укладених договорів з авіапідприємствами, ведення ресурсів перевізників в автоматизовані системи продажу квитків і бронювання місць, управління ними, здійснення продажу, бронювання авіаперевезень на внутрішніх і міжнародних авіалініях.
14 лютого 2022 року позивачем на сайті відповідача за посиланням https://e-bilet.com.ua/ було здійснено замовлення та сплачено бронювання № РОW7Q9, що підтверджується квитком на бланку ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз». Ім'я пасажира SHEVCHUK OLEG, номер квитка № 566-2407334463, ЕДМ 566-2407334463, авіакомпанія МАУ (PS). У квитку зазначено деталі перельоту: виліт з м. Києва 18 травня 2022 року о 22:15, приліт в м. Баку, Азербайджан 19 травня 2022 року о 00:30. Виліт з м. Баку, Азербайджан 23 травня 2022 року о 04:55, приліт в м. Київ 23 травня 2022 року о 07:35 (а. с. 5 - 6 т. 1).
Згідно інформації для пасажирів, зазначеної у квитку, перевезення та інші послуги, що надаються перевізником, здійснюються відповідно до умов перевезення, які включені в даний документ шляхом відсилання. Умови перевезення можна отримати у перевізника.
Зазначено, що створивши замовлення на сайті e-bilet.com.ua, клієнт прийняв умови Угоди повністю і безумовно: https://e-bilet.com.ua/ua/Template/Show/10/.
Зазначено, що оформлення квитка є підтвердженням того, що пасажир погоджується з умовами договору повітряного перевезення, ознайомлений з правилами і умовами авіаперевізника, умовами застосування тарифів. Даний квиток придбаний за спеціальним тарифом і правилами його використання не передбачено повернення сплаченої суми (якщо правилами тарифу не передбачено інше).
Зазначено, що здійснивши бронювання даного квитка на сайті e-bilet.com.ua, шляхом підписання Угоди, клієнт згідно з його п. 1.4 підтверджує згоду з повним і безумовним прийняттям і дотриманням наступних правил, в тому числі, умови повернення та/або обміну обраної послуги/тарифу, встановлених постачальниками в розділі «Правила застосування тарифу».
Зазначено, що фактом завершення надання послуг e-bilet.com.ua служить квиток, успішне оформлення якого тягне неможливість повернення сплаченого агентського збору.
Факт сплати ОСОБА_1 коштів у розмірі 7 247,83 грн. підтверджується квитанцією від 14 лютого 2022 року, у якій зазначено про успішне виконання операції розрахунку в торгово-сервісній мережі LiqPay Aviabileti E-Bi Dn-Sk Ukraine (а. с. 4 т. 1).
Відносини між позивачем та відповідачем було оформлено на сайті https://e-bilet.com.ua/ відповідно укладеної Угоди користувача, предметом якої є надання послуг щодо бронювання авіаквитків.
До позову надано завірений позивачем витяг з Угоди «Обмін або повернення авіаквитка», згідно якої при добровільному, тобто за ініціативою користувача, поверненні або обміні виписаного по раніше оформленому замовленні авіаквитка, застосовуються правила постачальника, які відповідають обраному тарифу. Крім того, користувач оплачує компанії сервісний збір за процедуру оформлення повернення в сумі 600 грн., в тому числі якщо обставинами виступають вимушені зміни або скасування рейсів, форс-мажорні обставини (а. с. 13 т. 1).
19 квітня, 20 квітня, 26 квітня 2022 року засобами електронного зв'язку ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» з вимогою про повернення отримання коштів, враховуючи воєнний стан і неможливість виконання ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» взятих на себе зобов'язань по транспортуванню його літаком до м. Баку. На підставі ст. 10, 22, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», 15, 16, 901, 903, 903, 906 ЦК України просив анулювати його квитки, вважати договір про надання послуг розірваним та повернути всі сплачені кошти на зазначений ним рахунок (а. с. 8 т. 1).
19 квітня 2022 року ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» поінформувало ОСОБА_1 , що запит на повернення коштів направлено до авіакомпанії (а. с. 10 т. 1), 20 квітня 2022 року повідомлено, що авіакомпанія наразі не авторизує повернення коштів, запит відправлено, очікують відповіді, надано посилання на веб-сторінку ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 9 т. 1), листом від 02 травня 2022 року ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» поінформувало ОСОБА_1 , що наразі авіакомпанія МАУ не авторизує повернення коштів; на своєму офіційному сайті авіакомпанія повідомляє, що має намір запропонувати пасажирам скасованих рейсів, в тому числі, повернення вартості квитка, але вказати точні терміни повернення не має можливості; з метою використання всіх наявних умов, сприятливих для задоволення інтересів заявника, рекомендували звернутися до Центру підтримки клієнтів Авіакомпанії, шляхом заповнення форми зворотного зв'язку на офіційному сайті авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (а. с. 7, 13 т. 1).
Так, згідно інформації з веб-сторінки https://www.flyuia.com/ua/ua/news/2022/uia-continues-suspending-flights-until-may-31-inclusive, 20 квітня 2022 року оприлюднено новину, згідно якої Авіакомпанія МАУ, з огляду на поточну воєнно-політичну ситуацію пролонгує призупинення регулярних та чартерних рейсів з/до України до 31 травня 2022 року. Зазначено, що наразі пасажири скасованих рейсів можуть скористатися наступними можливостями, з огляду на технічні нюанси в умовах воєнного стану в Україні, зокрема, повернення вартості квитка. Звернуто увагу, що вказати точні терміни повернення наразі немає можливості (а. с. 105 - 106 т. 1).
Згідно інформації з веб-сторінки https://www.flyuia.com/ua/ua/news/2023/uia-extends-flight-suspension-until-the-litting-pf-martial-law-and-reopening-of-ukrainian-airspace, 10 квітня 2023 року оприлюднено новину, згідно якої Авіакомпанія МАУ повідомляє про продовження призупинення регулярних та чартерних рейсів з/до України до скасування воєнного стану в Україні та відкриття повітряного простору України. Пасажирів скасованих рейсів щодо подальших дій з авіаквитками просили звертатись в авіакомпанію після стабілізації ситуації або скасування воєнного стану в Україні (а. с. 107 т. 1).
На а. с. 109 - 130 т. 1 знаходиться копія Угоди користувача, надана ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» (оригінал знаходиться за посиланням https://e-bilet.com.ua/ua/Template/Show/10), в преамбулі якої зазначено, що ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз», керуючись ст. 633 ЦК України, пропонує необмеженому колу фізичних і юридичних осіб укласти даний договір про надання послуг. Даний веб-сайт https://e-bilet.com.ua/ призначений виключно для вичерпного переліку цілей: професійна допомога в пошуку та наданні інформації про подорож; підготовчих заходів до планування подорожі за допомогою надання супутніх послуг у вигляді грамотного вибору виконавця послуг, бронювання або покупки квитків (а. с. 109 т. 1).
Також у преамбулі наведено визначення термінів, які застосовуються в ньому, зокрема «Клієнт» - отримувач послуг відповідно до вказівки на те в замовленні, а там само повнолітня дієздатна фізична особа, яка вступила з E-Bilet.com.ua в договірні відносини і має на те право; «Замовлення» - заявка клієнта, що стосується оплати послуг постачальника і/або бронювання квитків; «Постачальник» - фізична та/або юридична особа або їх агент, що надає на підставі договорів з E-Bilet.com.ua послуги, в тому числі бронювання авіа- та залізничних квитків; «Система бронювання» - інформаційна система, що належить третім особам, що надає такі актуальні послуги, що надаються постачальникам: розклад авіарейсів, кількість вільних місць на авіарейс, тарифи пасажирського перевезення, правила перевезення, номерний фонд готелів тощо; «Договір» - сукупність понять і умов, за яких повністю досягнута домовленість між клієнтом і E-Bilet.com.ua. Договір набуває чинності, а викладені нижче умови приймаються клієнтом повністю і беззастережно з моменту відкриття будь-якої сторінки сайту, використання будь-якого сервісу сайту.
У розділі «Відмова від відповідальності» зазначено, що специфікою посередницьких послуг E-Bilet.com.ua є бронювання, а також оформлення документації на підтвердження здійсненої операції бронювання (а. с. 113 т. 1).
На послуги, заброньовані на сайті клієнтом, поширюються правила, встановлені постачальником тієї чи іншої послуги. Якщо постачальник безпосередньо надає послугу клієнту, це породжує виникнення прямих відносин «Клієнт-Постачальник». Якщо клієнт замовляє у постачальника на сайті послуги, E-Bilet.com.ua не гарантує їх якість, об'єм, своєчасність надання, фактичне надання. E-Bilet.com.ua безпосередньо не контролює і не несе відповідальності за постачальника: в тому числі, але не обмежуючись, по-будь-якій причині затримує виконання зобов'язань, переносить або скасовує рейс; E-Bilet.com.ua безпосередньо не контролює і не несе відповідальності за обставини непереборної сили (а. с. 115 т. 1).
Правила постачальників, за ознайомлення та дотримання яких на клієнта покладається самостійна відповідальність, стосуються скасування та повернення виробленої клієнтом оплати послуги (а. с. 116 т. 1).
Єдиною підставою виникнення між клієнтом і E-Bilet.com.ua відносин є бронювання на сайті клієнтом розміщених постачальниками послуг. Збір E-Bilet.com.ua за заброньовані клієнтом послуги не підлягає поверненню, тому що послуги визнаються належно наданими (а. с. 117 т. 1).
Згідно розділу «Бронювання, оплата, обмін і повернення авіаквитка», дії з оформлення авіаквитка на сайті здійснюються користувачем самостійно. Готуючись здійснити покупку квитка, в тому числі перебуваючи в процесі бронювання (оплати) авіаквитка клієнт приймає на себе обов'язок ознайомлення на сайті і на офіційному сайті відповідного постачальника з наступною інформацією: умови договору IATA, вимоги Цивільного і Господарського кодексів, правила застосування тарифу; умови повернення та/або обміну обраної клієнтом послуги/тарифу, встановлених постачальниками (авіакомпаніями) в розділі «Правила застосування тарифу». Клієнт приймає, що здійснення покупки однозначно трактується як його згода з усіма відповідними умовами, правилами і обмеженнями постачальника.
Факт укладення договору між клієнтом і перевізником підтверджується автоматично сформованим авіаквитком (а. с. 119 т. 1).
E-Bilet.com.ua, виступаючи агентом постачальників, правомочний надавати клієнтам послуги з бронювання та оформлення квитків. Фактом надання послуг E-Bilet.com.ua служить оформлений квиток, за який E-Bilet.com.ua в якості агента постачальників може отримувати додаткову винагороду у вигляді агентського збору, вже включеного у вартість послуг.
Оскільки E-Bilet.com.ua завершує надання послуг в момент процедури оформлення авіаквитка, успішне оформлення замовлення тягне за собою неможливість повернення клієнту сплаченого їм агентського збору (а. с. 120 т. 1).
Згідно розділу «Обмін або повернення авіаквитка», при добровільному, тобто з ініціативи користувача, поверненні або обміні виписаного за раніше оформленим замовлення авіаквитка, застосовуються правила постачальника, що відповідають обраному тарифу. Крім того, користувач оплачує компанії сервісний збір за процедуру оформлення повернення або змін, в тому числі якщо обставинами виступають вимушені зміни або скасування рейсів, форс-мажорні обставини. Агентський збір не повертається у випадках вимушеного повернення авіаквитка через скасування рейсу авіакомпанією, хвороби або смерті пасажира (а. с. 122 т. 1).
Компанія не несе ніякої відповідальності за остаточне рішення постачальника, одноосібно уповноваженого вирішувати, чи можливе здійснення щодо оформленого клієнтом замовлення: зміни, повернення.
Вартість додаткових послуг, таких як автоматична реєстрація або платні рівні підтримки, не повертається у випадках вимушеного повернення авіаквитка через скасування рейсу авіакомпанією, хвороби пасажира (а. с. 123 т. 1).
Щоб провести зміну або оформити повернення квитка, клієнт повинен звернутись до співробітників сайту за адресою електронної пошти admin@e-bilet.com.ua не пізніше ніж за 72 годин до відправлення першого рейсу в авіаквитку із зазначенням номера замовлення і прізвищем пасажирів, або подати заявку з особистого кабінету. Повернення коштів за оформлення на E-Bilet.com.ua авіаквитки проводиться на підставі надання копій таких документів: 1 і 2 сторінки та сторінки з відміткою реєстрації громадянського паспорта; ІПН; банківські реквізити платника, необхідні для переказу грошових коштів.
Виступаючи суто агентом перевізників, компанія не може надавати послуги по безпосередньому наданню авіаперевезення. Компанія не є фрахтувальником повітряного судна; туроператором (а. с. 123 т. 1).
Не маючи повноважень гарантувати якість і факт належного виконання постачальниками послуг, що надаються ними, E-Bilet.com.ua не несе відповідальності за їх дії та бездіяльність, що призвели до таких наслідків, але не обмежуючись ними, як скасування рейсів (а. с. 124 т. 1).
Маршрутна квитанція є підтвердженням оформлення електронного квитка і засвідчує договір повітряного перевезення, укладений між пасажиром і авіакомпанією (а. с. 128 т. 1).
У заключних положеннях зазначено, що цей договір, як і будь-які інші положення та умови з нього, є повною угодою між клієнтом і компанією E-Bilet.com.ua щодо цього сайту. Вказано реквізити ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» (а. с. 130 т. 1).
Крім того, на а. с. 131 - 138 т. 1 знаходиться копія агентського договору, укладеного авіакомпанією «Міжнародні авіалінії України» з ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» 01 червня 2006 року з умовою автоматичної пролонгації у випадку відсутності заяв будь-якої зі сторін договору про намір розірвати договір.
Згідно п. 2.1, 2.2 агентського договору, продаж послуг у сфері пасажирських авіаперевезень означає здійснення агентом усіх дій, необхідних для того, щоб пасажир одержав чинний договір перевезення, включаючи, але не обмежуючись, оформленням та видачею документа на перевезення і одержанням відповідної оплати від пасажира. При виконанні договору агент діє за дорученням від імені, в інтересах та під контролем авіакомпанії і не має прав перевищувати повноваження, надані йому авіакомпанією за договором.
Згідно п. 7.2 агентського договору агент повинен здійснювати всі розрахунки з авіакомпанією в валюті України відповідно до строків та у порядку, що передбачені у посібнику та/або в додатках до нього, на поточний рахунок ІАТА Україна, з зазначенням отримувача Представництво «Інтернешнл Ейр Транспорт Асосіейшен».
Положеннями п. 8.1 агентського договору передбачено, що агент здійснює повернення коштів клієнтам за цілком чи частково невикористаними документами на перевезення відповідно до встановлених авіакомпанією правил, тарифів, інструкцій, а також з оформленням розписки чи іншого відповідного документу про одержання грошей клієнтом.
Згідно п. 10.1 агентського договору підтвердженням виконання зобов'язань агента перед авіакомпанією буде оплачений на вказаний рахунок відповідний звіт BSP. За результатами періоду (місяць, квартал, півріччя) агент надає авіакомпанії 2 підписаних примірники акту звірення наданих послуг, що відображають суми, сплачені агентом авіакомпанії за продані послуги, та відповідну винагороду.
На а. с. 147 - 169 т. 1 знаходиться копія Правил повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України», згідно п. 19.1.1 яких повернення коштів за невикористаний квиток (або його частину) здійснюється виключно за письмовим зверненням осіб, зазначених у п. 19.1.6 цих правил, за місцем придбання квитка - в касі агентства з продажу перевезень, в касі з продажу перевезень авіакомпанії або в касі представництва авіакомпанії або в головному офісі авіакомпанії (а. с. 165 т. 1).
Згідно п. 19.1.4, 19.1.8 Правил, розмір сум коштів, що повертаються за невикористаний квиток (його частину) залежить від правил застосованого тарифу і тарифних нормативів авіакомпанії ат виду відмови від перевезення (добровільна чи примусова). Сервісний збір, встановлений авіакомпанією або агентством з продажу, за оформлення квитка поверненню не підлягає. Повернення коштів здійснюється у день розірвання договору повітряного перевезення (пред'явлення квитків до каси за місцем їх оформлення, отримання авіакомпанією звернення пасажира про повернення коштів за невикористане перевезення, яке оформлене електронним квитком).
Згідно п. 19.4.1 Правил, авіакомпанія має право відмовити в поверненні коштів (за винятком всіх невикористаних державних зборів, податків, аеропортових зборів (такс) і зборів (такс) перевізника, крім сервісного збору та інших зборів за послуги, що були фактично надані пасажиру), якщо заява про повернення коштів була подана пасажиром після закінчення строку чинності квитка, визначеного у п. 4.4 цих правил, а також в інших випадках, передбачених цими правилами; квиток придбано за спеціальним тарифом і правилами його використання не передбачено повернення його вартості (у разі придбання квитка за таким спеціальним тарифом пасажир повинен бути проінформований авіакомпанією, маркетинговим перевізником чи агентом з продажу під час бронювання), про що у квитку чи на іншому інформативному документі робиться відповідна відмітка (а. с. 167 т. 1).
Відповідачем надано копії звітів звірки авіаквитків у внутрішній системі BSP та копії платіжних доручень за період звірки між МАУ та ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» як агентом з 12 лютого по 15 лютого 2024 року, згідно яких авіаквитки, оформлені на ОСОБА_1 , знаходяться в платіжних періодах з 08 лютого по 15 лютого 2024 року під номерами 77 (№ 566-2407334463) та 184 (№ 566-9800053997) (а. с. 180, 182 т. 1).
Крім того, ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» надало копії платіжних доручень за 10 - 16 лютого 2022 року з призначенням «Оплата за авіаквитки за період з 08 лютого 2022 року - 15 лютого 2022 року», на підставі яких здійснено переказ грошових коштів на рахунок представництва «Інтернешнл Ейр Транспорт Асосіейшн» (а. с. 183 - 189 т. 1).
Відповідачем надано копію заяви про відшкодування за № 0480186361 та за № 0480186553 щодо пасажира ОСОБА_1 , зі статусом «На розгляді» (а. с. 139 - 146 т. 1).
25 вересня 2023 року ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» звернулося до МАУ із запитом щодо результату розгляду заяви ОСОБА_1 та підтвердження факту його звернення щодо повернення коштів, проте відповіді не отримало (а. с. 170 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Звертаючись до суду з даним позовом до ТОВ «Туристична агенція «Парадіз» про повернення грошей в зв'язку з ненаданням послуг, ОСОБА_1 посилався на те, що в зв'язку з військовим станом в державі та неможливістю надання послуг їх виконувачем, він має право розірвати договір (угоду) і вимагати повернення своїх грошей за квитки.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до преамбули Повітряного кодексу України, цей закон встановлює правові основи діяльності в галузі авіації.
Згідно з частиною першою статті 3 Повітряного кодексу України дія цього Кодексу поширюється на фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі авіації та використання повітряного простору України.
Правовідносини у галузі авіаперевезення регулюються Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 року, яка набрала чинності для України 06 травня 2009 року (далі - Монреальська конвенція), Повітряним кодексом України (далі - ПК України) та Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу, затвердженими наказом Державної авіаційної служби України від 26 листопада 2018 року № 1239 (далі - Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу).
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 906, 907 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка або електронного квитка та багажної квитанції, вимоги до яких встановлюються відповідно до законодавства.
Згідно з п. 3 глави 1 розділу ІІІ Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу квиток надає право пасажиру, зазначеному у квитку, на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов'язує авіаперевізника здійснити перевезення пасажира і його багажу та надати інші послуги відповідно до договору повітряного перевезення, крім випадків, визначених у пункті 5 цієї глави.
Частиною шістнадцятою статті 100 ПК України визначено, що пасажир має право на компенсацію від авіаперевізника і надання допомоги у разі відмови у перевезенні, скасування чи тривалої затримки рейсу, зниження класу обслуговування пасажиру в порядку, встановленому цим Кодексом, авіаційними правилами України та міжнародними договорами України.
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Згідно з частинами першою, другою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов'язанні.
Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.
Разом з тим, згідно зі статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Виходячи з тлумачення пункту 2 статті 205 ЦК України і пункту 2 статті 642 ЦК України, можна зробити висновок, що укладення договору шляхом вчинення виключно конклюдентних дій або мовчання можливе, якщо для певного договору не передбачена обов'язкова письмова форма або якщо таке укладення договору передбачено законом.
Відповідні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі № 646/834/17 (провадження № 61-33084сво18).
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Враховуючи, що послуга бронювання авіаквитків споживається в процесі оформлення авіаквитка, з урахуванням правових висновків Верховного Суду в постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 646/834/17 договір про надання цієї послуги не передбачає обов'язкової письмової форми.
Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За змістом зазначених норм розірваним може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17, на яку послався суд першої інстанції, та на даний час підтримується Верховним Судом в постановах від 22 квітня 2024 року в справі № 295/1655/22 (провадження № 61-13258св23), від 08 жовтня 2025 року в справі 754/9473/13 (провадження № 61-15442св24).
Відповідно до ст. 297 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Судом встановлено, що відповідач ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» було агентом з продажу авіаквитків відповідно до агентського договору № 0153/BSP-06 від 01 червня 2006 року, укладеного ним з авіакомпанією «Міжнародні авіалінії України», за яким авіакомпанія доручає агенту здійснювати продаж послуг авіакомпанії, а агент приймає таке доручення.
Також судом встановлено, що дозвіл на повернення коштів та розмір коштів, які підлягають поверненню за невикористаний квиток, надається та визначається виключно перевізником, на підставі звернення пасажира до авіакомпанії та повертається авіакомпанією або надається дозвіл на повернення у день розірвання договору повітряного перевезення.
Здійснивши 14 лютого 2022 року реєстрацію та бронювання авіаквитків на сайті відповідача https://e-bilet.com.ua/ua, ОСОБА_1 вчиненням вказаних дій прийняв умови Угоди користувача та уклав з відповідачем договір, предметом якого є надання послуг бронювання авіаквитків, що узгоджується з положеннями ст. 205, 206, 208 ЦК України та преамбули Угоди користувача, яка є публічним договором ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз».
В результаті зазначених дій було автоматично сформовано електронний авіаквиток, який позивач отримав на електронну пошту, і який відповідно до ст. 910 ЦК України є документом, що підтверджує укладення ОСОБА_1 договору перевезення пасажира та багажу із перевізником - авіакомпанією «Міжнародні авіалінії України», який зазначений у авіаквитку.
Таким чином, послуга бронювання та придбання авіаквитків відповідачем ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» спожита в процесі її надання та завершена, оскільки відповідачем забезпечено формування електронного квитка і направлення його позивачу, отримані від нього кошти відповідно до умов агентського договору передані відповідачем авіакомпанії, на підтвердження чого ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» надало акти звірення наданих послуг, що відображають суми, сплачені агентом авіакомпанії за продані послуги, у яких зазначено дані про авіаквитки, оформлені на ОСОБА_1 , знаходяться в платіжних періодах з 08 лютого по 15 лютого 2024 року під номерами 77 (№ 566-2407334463) та 184 (№ 566-9800053997) (а. с. 180, 182 т. 1), а також копії платіжних доручень за 10 - 16 лютого 2022 року з призначенням «Оплата за авіаквитки за період з 08 лютого 2022 року - 15 лютого 2022 року», на підставі яких здійснено переказ грошових коштів на рахунок представництва «Інтернешнл Ейр Транспорт Асосіейшн» (а. с. 183 - 189 т. 1), що відповідає положенням п. 7.2 агентського договору, укладеного ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» з авіакомпанією «Міжнародні авіалінії України».
При цьому безпосередньо у авіаквитку, оформленого на ОСОБА_1 та доданого ним до матеріалів справи, наявне застереження, що здійснивши бронювання даного квитка на сайті https://e-bilet.com.ua/ua, клієнт підтвердив згоду з повним і безумовним прийняттям і дотриманням умов повернення та/або обміну обраної послуги/тарифу, а також про те, що фактом завершення надання послуг Е-bilet.com.ua клієнту служить квиток, успішне оформлення якого тягне неможливість повернення сплаченого агентського збору.
Зважаючи на те, що між сторонами було укладено договір про надання послуг бронювання авіаквитків, виконання яких завершено відповідачем і спожито позивачем у процесі їх надання, ОСОБА_1 не зазначено у позові та не підтверджено належними та допустимими доказами, в чому полягає істотне порушення відповідачем умов угоди користувача, за яке відповідач має понести відповідальність, яку саме умову угоди користувача порушено відповідачем і яким пунктом угоди користувача чи нормою закону передбачено односторонню відмову споживача від договору надання послуг з бронювання, які йому фактично було надано, та повернення коштів за надані послуги.
При цьому, оскільки придбавши авіаквиток, у якому перевізником зазначено авіакомпанію «Міжнародні авіалінії України», ОСОБА_1 таким чином уклав договір перевезення пасажира та багажу з даним перевізником, і оскільки саме МАУ є виконавцем послуги перевезення ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що вимога про повернення вартості авіаквитків мала бути пред'явлена до авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», а не до ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз», яке у спірних правовідносинах діяло як агент авіакомпанії і не мало повноважень без згоди МАУ здійснювати повернення сплачених позивачем коштів за авіаквитки.
Такі правові висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року № 761/13278/18-ц (провадження № 61-21966св19), згідно яких положеннями міжнародного законодавства, зокрема Монреальської конвенції, та національного законодавства України, що регулює правовідносини у сфері повітряних перевезень, визначено, що за шкоду, завдану внаслідок неналежного надання послуг повітряних перевезень, відповідальність несе перевізник.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 25 червня 2025 року в справі № 947/4195/20, провадження № 61-9749св24, від 07 травня 2025 року в справі № 761/2397/21, провадження № 61-2944 св 25, від 16 жовтня 2025 року в справі № 711/2278/23, провадження № 61-17388св24 та інших).
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про повернення грошей в зв'язку з ненаданням послуг, з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат, з підстав неналежного суб'єктного складу, а саме пред'явлення позову до неналежного відповідача.
Оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправності дій ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» в межах даного позову, похідні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн. також правомірно залишені судом першої інстанції без задоволення.
Так, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього в її заподіянні. Позивачем, в обґрунтування позовної вимоги, не надано доказів втрат немайнового характеру, а також доказів, що ці втрати сталися з вини відповідача.
Посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність Угоди користувача вимогам ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою передбачено право безоплатного проїзду один раз на рік повітряним транспортом для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, ОСОБА_1 жодним чином не конкретизує, які саме положення Угоди користувача, на його думку, не відповідають вимогам зазначеного Закону, і апеляційним судом таких не встановлено.
Апеляційний суд також враховує, що доказів наявності невикористаної пільги станом на час бронювання авіаквитків 14 лютого 2022 року позивач не надав.
Крім того, апеляційний суд враховує, що підставами даного позову була неможливість отримання послуг перевезення в зв'язку зі скасуванням рейсу, а не нікчемність Угоди користувача, на підставі якої ОСОБА_1 отримано послуги бронювання авіаквитка в порядку виконання відповідачем публічного договору, повністю або в частині окремих положень, і не недійсність договору в зв'язку з недотриманням письмової форми при його укладенні, заяв про зміну предмету позову ОСОБА_1 не подавав, і вперше такі обставини зазначені ним лише в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в зв'язку з чим доводи ОСОБА_1 щодо недійсності (нікчемності) договору відхиляються апеляційним судом як безпідставні.
Доводи апеляційної скарги, що суд у своєму рішенні та відповідач у своїх діях повинні були врахувати вимоги ст. 5, 13, 15, 17, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, позаяк ОСОБА_1 не конкретизує, яким саме чином, на його думку, такі вимоги Закону були порушені відповідачем і не застосовані судом першої інстанції, а апеляційним судом таких не встановлено.
Посилання позивача в апеляційній скарзі, що відповідно до ч. 8 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо документи, що підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, позаяк на виконання умов договору надання послуг бронювання авіаквитків відповідачем своєчасно оформлено електронний авіаквиток, який направлено на електронну пошту ОСОБА_1 , що не заперечувалось ним у позові.
Апеляційний суд не приймає неспроможні доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 ніяких договорів та угод з відповідачем ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» не укладав, і що в матеріалах справи всупереч ст. 638 ЦК України, на яку посилався суд, відсутні докази досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, оскільки такі доводи спростовуються наявністю в матеріалах справи оформленого відповідачем на ім'я позивача авіаквитка, у якому, в тому числі, безпосередньо зазначено, що створивши замовлення на сайті https://e-bilet.com.ua/ua, клієнт приймає умови Угоди користувача повністю і безумовно, і що оформлення квитка є підтвердженням того, що пасажир погоджується з умовами договору повітряного перевезення, ознайомлений з правилами і умовами авіаперевізника, умовами застосування тарифів.
Доводи апеляційної скарги, що Угода користувача є не двостороннім і не публічним договором, а одностороннім правочином, який, на думку позивача, суперечить ст. 57 Конституції України, ст. 1, 5, 13, 15 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 208, ч. 1 ст. 626, ч. 2 ст. 627, ч. 2, 6 ст. 633 ЦК України, ст. 5, 6, 13 Закону України «Про інформацію»), що умови Угоди не містять положень щодо прав та обов'язків сторін, їх реквізитів, дати і місця укладення, порядку розрахунків між сторонами, відхиляються апеляційним судом, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні ОСОБА_1 зазначених норм матеріального права, невірному розумінні порядку укладення публічного договору, хибному уявленні про права та обов'язки відповідача за договором про надання послуг бронювання авіаквитків, і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд враховує, що на положення Угоди користувача ОСОБА_1 посилався у власному позові, а отже, під час звернення до суду визнавав укладення ним Угоди та поширення її чинності на спірні правовідносини.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що відповідачем до матеріалів справи долучено Правила перевезення, а не договір, як хибно зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, апеляційний суд враховує, що укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка або електронного квитка та багажної квитанції (ст. 910 ЦК України), і що в наявному в матеріалах справи авіаквитку, який ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» оформлено як агентом авіакомпанії, зазначено істотні умови договору перевезення - номер бронювання, дату, час і місце надання послуг перевезення, реквізити рейсу, клас рейсу, відомості про пасажира, багаж, а також перевізника як виконавця послуг за договором перевезення - авіакомпанію МАУ (а. с. 5 т. 1).
Враховуючи наведене, апеляційний суд також відхиляє аргументи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що з авіакомпанією «Міжнародні авіалінії України» у нього не виникло жодних правовідносин, він нічого їм не сплачував, ніяких угод не укладав і нічого не отримував, а також не звертався особисто до МАУ.
Доводи апеляційної скарги, що авіакомпанію «Міжнародні авіалінії України» обрано відповідачем на власний розсуд при оформленні авіаквитка, не ґрунтуються на положеннях розділу «Бронювання, оплата, обмін і повернення авіаквитка» Угоди користувача ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз», яким передбачено, що дії з оформлення авіаквитка на сайті здійснюються користувачем самостійно; готуючись здійснити покупку квитка, в тому числі перебуваючи в процесі бронювання (оплати) авіаквитка клієнт приймає на себе обов'язок ознайомлення на сайті і на офіційному сайті відповідного постачальника з наступною інформацією: умови договору IATA, вимоги Цивільного і Господарського кодексів, правила застосування тарифу; умови повернення та/або обміну обраної клієнтом послуги/тарифу, встановлених постачальниками (авіакомпаніями) в розділі «Правила застосування тарифу». Клієнт приймає, що здійснення покупки однозначно трактується як його згода з усіма відповідними умовами, правилами і обмеженнями постачальника.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги, що позивача не цікавили і до його відома не були доведені правила перевезення МАУ, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, є некоректними і не узгоджуються з обсягом обов'язків, які позивач добровільно погодився покласти на себе шляхом бронювання авіаквитків на сайті відповідача https://e-bilet.com.ua/ua.
Доводи апеляційної скарги, що відповідачем не доведено перерахування його коштів на користь авіакомпанії, з посиланням на те, що отримувачем коштів у платіжних документах значиться Представництво «Інтернешнл Ейр транспорт асосіейшен», а платіжні документи оформлені на загальну суму 2 423 000 грн. без зазначення джерел їх отримання, відхиляються апеляційним судом, оскільки зводяться до переоцінки доказів, які було належно оцінені судом першої інстанції, і не враховують вимог п. 7.2 агентського договору, яким передбачено, що агент повинен здійснювати всі розрахунки з авіакомпанією в валюті України відповідно до строків та у порядку, що передбачені у посібнику та/або в додатках до нього, на поточний рахунок ІАТА Україна, з зазначенням отримувача Представництво «Інтернешнл Ейр Транспорт Асосіейшен».
Доводи апеляційної скарги, що використані судом документи як докази не відповідають Закону України «Про захист прав споживачів» та ЦК України, тому вони є нікчемними та недійсними (ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України) не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги, що агентський договір, укладений ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз» та МАУ в 2006 році, не відповідає вимогам ч. 2, 6 ст. 633 ЦК України, а умови цього договору не доведені до відома ОСОБА_1 , відхиляються апеляційним судом, оскільки оскарження агентського договору не є предметом даного позову.
Доводи апеляційної скарги, що агентський договір, укладений в 2006 році, може бути нечинним на даний час, даний договір ніде не зареєстрований і не числиться як діючий, є нічим не підтвердженими припущеннями та відхиляються апеляційним судом.
Разом із тим, ОСОБА_1 , заперечуючи чинність зазначеного правочину, суперечливо використовує положення агентського договору, наявного в матеріалах справи, як аргумент власних доводів, та вказує, що згідно п. 8.1 договору саме агент (відповідач) повинен відшкодувати гроші за виписані ним квитки.
Такі доводи відхиляються апеляційним судом, оскільки наведений п. 8.1 агентського договору наведено неповністю, а саме без зазначення, що повернення коштів здійснюється відповідно до встановлених авіакомпанією правил, тарифів, інструкцій.
Зокрема, згідно п. 19.4.1 Правил повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України», авіакомпанія має право відмовити в поверненні коштів (за винятком всіх невикористаних державних зборів, податків, аеропортових зборів (такс) і зборів (такс) перевізника, крім сервісного збору та інших зборів за послуги, що були фактично надані пасажиру), якщо заява про повернення коштів була подана пасажиром після закінчення строку чинності квитка, визначеного у п. 4.4 цих правил, а також в інших випадках, передбачених цими правилами; квиток придбано за спеціальним тарифом і правилами його використання не передбачено повернення його вартості (у разі придбання квитка за таким спеціальним тарифом пасажир повинен бути проінформований авіакомпанією, маркетинговим перевізником чи агентом з продажу під час бронювання), про що у квитку чи на іншому інформативному документі робиться відповідна відмітка (а. с. 167 т. 1).
Таким чином, рішення щодо повернення коштів за невикористаний квиток або про відмову в поверненні остаточно приймається авіакомпанією, докази позитивного вирішення якого в матеріалах справи відсутні, і не знаходиться в безпосередній компетенції відповідача ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз».
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції перекрутив зміст п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, та посилаючись на положення цієї постанови, протиправно застосував недіючу ст. 33 ЦПК України у редакції 2017 року і не застосував ст. 51 ЦПК України, апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення керувався саме ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України і вірно зазначив, що з урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власності ініціативи. При цьому помилкове посилання суду на зазначену постанову Пленуму Верховного Суду України на правильність застосування судом норми ст. 51 ЦПК України не впливає.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції мав право змінити неналежного відповідача з власної ініціативи до початку розгляду справи, вказавши норми права та підстави такого свого рішення, не ґрунтуються на вимогах чинного ЦПК України та відхиляються апеляційним судом.
Посилання позивача в апеляційній скарзі, що оскільки саме відповідач ТОВ «Туристичне агентство «Парадиз», який по факту отримав його гроші за авіаквитки, включаючи свої надбавки, тому відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 509, 611, 612, 625, 906 ЦК України повинен повернути йому гроші, враховуючи індекс інфляції та 3 % річних за весь час користування грошима, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом, з урахуванням встановлених судом обставин щодо укладення договору надання послуг бронювання авіаквитків з відповідачем, який діяв від імені, в інтересах та під контролем авіакомпанії і не мав прав перевищувати повноваження, надані йому авіакомпанією за договором.
Апеляційний суд враховує аргументи ОСОБА_1 , що він є особою з інвалідністю ІІ групи, учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, і по факту його фізичний стан в зв'язку з наявними захворюваннями є незадовільним.
Разом із тим, особисте емоційне сприйняття позивачем і відчуття ним душевних страждань в зв'язку з ситуацією, що склалася з приводу процедури повернення коштів за невикористані авіаквитки, за недоведеності заподіяння моральної шкоди протиправними діями відповідача, не є самі по собі підставою для задоволення позову в цій частині.
Надані позивачем виписки з медичних закладів та санаторію, згідно яких ОСОБА_1 перебував на стаціонарному і санаторно-курортному лікуванні в січні, лютому, травні та серпні 2023 року, даних обставин самі по собі не підтверджують, оскільки із них не вбачається причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і зверненням ОСОБА_1 за медичною допомогою.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом приписів ст. 229, 263, 265 ЦПК України, незазначення мотивів відхилення всіх доказів, наданих позивачем, відсутність мотивованої оцінки кожного аргументу і незазначення норм права, на які посилався позивач, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування, виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не досліджував наявні в матеріалах справи докази, оскільки витратив лише 20 хвилин на судове засідання, а також що суд вдався до фальсифікації неявки в судове засідання представника відповідача задля уникнення фіксування судового засідання, порушуючи принцип гласності, є нічим не підтвердженими припущеннями та відхиляються апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги, що рішення ухвалене судом без виходу до нарадчої кімнати, є необґрунтованими, з огляду на те, що з 08 лютого 2025 року стадія виходу до нарадчої кімнати скасована Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення ухвалення та проголошення судових рішень» № 4173-IX від 19 грудня 2024 року, і наразі застосовується стадія ухвалення судового рішення (ст. 244 ЦПК України), яка полягає в тому, що після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
Оцінюючи аргументи позивача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду його зауваження на протокол судового засідання від 13 травня 2025 року, апеляційний суд враховує, що дійсно, в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2025 року судом першої інстанції повернуто зауваження на протокол судового засідання відповідно до ч. 2, 4 ст. 183 ЦПК України з підстав відсутності підпису у поданій заяві, проте при дослідженні матеріалів справи вбачається, що зауваження на протокол судового засідання від 13 травня 2025 року особисто підписані ОСОБА_1 (а. с. 29 т. 2).
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції всупереч ст. 275 ЦПК України справа розглядалась більше ніж три роки, апеляційний суд погоджується, що дійсно, провадження в справі відкрите 15 серпня 2022 року, а рішення Печерського районного суду м. Києва ухвалене 01 липня 2025 року, що значно перевищує 60-денний строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановленого ст. 275 ЦПК України.
Крім цього, всупереч ст. 248 ЦПК України в протоколі судового засідання від 01 липня 2025 року не зазначено порядковий номер вчинення процесуальної дії та час вчинення процесуальної дії, а лише їх послідовність (а. с. 48 т. 2).
Також є слушними зауваження позивача в апеляційній скарзі щодо проголошення судом рішення та роз'яснення його змісту за відсутності учасників процесу, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, і таких обставин апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо упередженості суду, оскільки вони не підтверджені будь-якими доказами, а заява ОСОБА_1 про відвід суду залишена без задоволення ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року, в якій зроблено висновок, що зазначені ОСОБА_1 у заяві про відвід обставини фактично свідчать про його незгоду з процесуальними діями та рішеннями головуючого судді у справи, що в розумінні вимог чинного процесуального законодавства України не може бути підставою для відмову, і наведені позивачем підстави є лише його суб'єктивним сприйняттям обставин справи.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Крім того, апеляційний суд не знайшов передбачених ч. 2 ст. 262 ЦПК України підстав для постановлення окремої ухвали щодо судді Соколова О.М., про що просив позивач в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов залишається залишеним без задоволення, апеляційним судом не здійснюється перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.