4 листопада 2025 року м. Київ
справа №753/14578/25
провадження № 33/824/4638/2025
Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мілетич Ольга Олегівна, на постанову судді Дарницького районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року щодо притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, працюючої лікарем педіатром, завідувачем амбулаторії, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАД № 632725 від 5 липня 2025 року, ОСОБА_2 5 липня 2025 року о 17 год. 10 хв., знаходячись за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 , вдарила по спині та хапала за руки чоловіка, чим своїми діями вчинила домашнє насильство фізичного характеру.
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Не погодившись з такою постановою, потерпілий ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мілетич О.О., подав 26 серпня 2025 року апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову, якою притягнути до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 у суді першої інстанції визнала, що вона відштовхнула ОСОБА_1 від дверей.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував предмету розгляду у даній справі, і помилково констатував, що відсутність звернень до лікарів з боку ОСОБА_1 - вказує на відсутність заподіяної шкоди.
Вказує, що судом першої інстанції не було враховано наявність істотних захворювань хребта у ОСОБА_1 про що достеменно була обізнана дружина. Зазначає, що після інциденту у потерпілого погіршилось здоров'я.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник Мілетич О.О. підтримали доводи скарги. ОСОБА_2 та її представник Шамардін В.М. заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Суддя суду першої інстанції, відповідно до положень ст. 252 КпАП України, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні наявний у справі доказів в їх сукупності, з урахуванням положень ст. 251 КпАП України, зробив висновок, що у діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення передбачений ч. 1 ст. 173-2 КпАП України. Суд зазначив, що у протоколі взагалі не зазначено про ОСОБА_1 , якому діями ОСОБА_2 була заподіяна будь-яка шкода фізичного чи психологічного характеру та чи була вона спричинена взагалі, так як до лікарів останній не звертався, та про будь-які тілесні ушкодження працівникам поліції заявник не повідомляв.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною першої статті 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Таким чином, під домашнє фізичне насильство підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно нанесено побої, заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
Разом із цим, вказані дії повинні бути умисними тобто особа, яка їх вчинила, має усвідомлювати протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачати її шкідливі наслідки та бажати їх або свідомо допускати настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Усупереч цьому в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, окрім пояснень самих учасників події, які б вказували на те, що ОСОБА_2 вчиняла щодо свого чоловіка діяння, що підпадали б під ознаки домашнього насильства, зокрема фізичного насильства, а саме удари по спині та хапання за руки, як це описано у протоколі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій за які передбачена адміністративна відповідальність та його невід'ємні складові частини повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних та допустимих доказів.
Разом з тим, з пояснень ОСОБА_1 , які були написані власноруч в день складення протоколу про адміністративне правопорушення, вбачається, що прибувши додому, ОСОБА_1 хотів провітрити кімнату шляхом відкривання дверей на балкон. На ці дії потерпілий зустрів супротив з боку ОСОБА_2 , яка почала закривати двері. Коли потерпілий повторно спробував відкрити двері отримав удар кулаком у спину, потім ОСОБА_2 схопила його за руку і почала з силою тягнути, в той же час продовжуючи штовхати кулаком і обзивати, погрожуючи вбивством і витребуючи виселення з квартири.
Разом з тим такі пояснення не збігаються з поясненням ОСОБА_1 , які були надані поліцейським, що вбачається з відеозапису, та з поясненнями, що потерпілий надав суду першої інстанції у супроводі адвоката. Так, у вказаних поясненнях ОСОБА_1 стверджував, що він, навпаки, хотів зачинити двері балкону, які ОСОБА_2 постійно відкривала, перебуваючи на кухні. Також у пояснені, поданому до суду першої інстанції заначив, що при вчиненні ударів, ОСОБА_2 , перебувала у стані алкогольного сп'яніння. Працівників поліції ж просив перевірити ОСОБА_2 , на стан алкогольного або ж наркотичного сп'яніння.
З пояснень ОСОБА_2 вбачається, що наразі йде розгляд судових справ щодо розлучення та поділу майна, на фоні чого у подружжя відбуваються постійні конфлікти. 5 липня 2025 року потерпілий спровокував сварку у черговий раз, коли ОСОБА_2 готувала на кухні. Запах від готування заважав ОСОБА_1 , у зв'язку з чим він закрив двері на балкон, ОСОБА_2 в свою чергу їх відкрила, оскільки в квартирі було жарко. І, коли ОСОБА_1 взяв викрутку, щоб закрити двері наглухо, ОСОБА_2 його відштовхнула. Зазначила, що не хотіла та не може йому нашкодити, оскільки потерпілий в два рази більший і важчий за неї.
Таким чином, долучені до протоколу докази не узгоджуються між собою, є суперечливими, а також з їх аналізу неможливо беззаперечно дійти висновку про те, що ОСОБА_2 дійсно вдарила ОСОБА_1 та цілеспрямовано та навмисно нанесла останньому побої, заподіяла тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що доказів заподіяння шкоди фізичного або психологічного характеру діями ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Посилання потерпілого на погіршення здоров'я після зазначених подій, підвищення тиску та посилення болю у спині не можуть бути доказом, що саме діями ОСОБА_2 , такий біль був спричинений.
Апеляційний суд з'ясував, що в квартирі окрім обвинуваченої та потерпілого був присутній син, якого працівники поліції не опитували, а інших доказів окрім слів самих учасників, щодо побиття по спині матеріали справи не містять.
Суд з урахуванням конфліктів та неприязні між потерпілим та обвинуваченою, не може покласти в основу рішення, лише слова потерпілого, без інших доказів його побиття по спині ОСОБА_2 , яка як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді визнавала лише те, що намагалась не дозволити чоловіку закрити двері на балкон, які вона відкрила.
Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Вищенаведені пояснення та обставини підтверджують, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - подружжя, що наразі є сторонами у цивільних справах про розірвання шлюбу та поділу майна. Кожний з подружжя вказує на постійні конфлікти, що відбуваються між ними, у тому числі на фоні вказаних цивільних спорах. Крім того події, що відбулись 5 липня 2025 року розпочались також з конфлікту побутового характеру, коли потреби сторін не співпали (відкриття дверей балкону для охолодження кухні зі сторони ОСОБА_2 та закриття таких дверей, для того щоб запах не потрапив у спальню кімнату зі сторони ОСОБА_1 ).
З огляду на наведене, сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення домашнього насильства в розумінні вимог ст.173-2КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Стосовно складеного на ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення, то сам по собі він не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Крім того, апеляційний суд звертає увагу також на той факт, що в суді першої інстанції ОСОБА_2 вину не визнала, а пояснила, що в неї із її чоловіком відбувся побутовий конфлікт в якому вони обоє приймали участь, в ході якого вона відштовхнула його від дверей балкону, які той намагався закрить.
Таким чином, єдині докази на підставі яких було складено протокол, є письмові пояснення та виклик поліції ОСОБА_1 . Потерпілий скористався наданим правом на власний розсуд та не надав до суду першої інстанції інших належних та допустимих доказів.
Посилання ж сторони потерпілого на існуючі до подій, щодо яких було складено протокол, захворювання спини у ОСОБА_1 , апеляційним судом відхиляються, оскільки, як зазначено вище, матеріали справи не містять доказів побиття по спині ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , та доказів прямого причинного зв'язку між поведінкою обвинуваченої та погіршенням стану здоров'я.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП, а саме домашнього насильства, тобто умисного вчинення діянь фізичного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному здоров'ю потерпілого, матеріали справи не містять, що виключає можливість притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Таким чином, всупереч доводам апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції про не встановлення вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, ґрунтуються на підставі повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
На підставі наведеного та керуючись ст. 247, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мілетич Ольга Олегівна, - залишити без задоволення.
Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Желепа