04 листопада 2025 року місто Київ
Справа № 755/6821/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14390/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Мельниковим Денисом Олександровичем, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року (ухвалено у складі судді Коваленко І.В., повне рішення складено 16 травня 2025 року)
у справі за позовом Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року позивач звернувся із позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 762 700,78 грн завданої матеріальної шкоди, а також стягнути судові витрати.
Позов обґрунтовував тим, що перебуваючи на посаді виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд», ОСОБА_1 незаконно звільнив ОСОБА_2 із займаної посади, про що видано наказ № 550-к від 09.12.2019.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 08.06.2022 у справі № 279/402/20, наказ № 550-к визнано незаконним, ОСОБА_2 поновлено на посаді та стягнуто з ПАТ «Аграрний фонд» середній заробіток за час вимушеного прогулу, податки, збори та судові витрати загальною сумою 762 700,78 грн.
Зазначена шкода виникла внаслідок незаконних дій ОСОБА_1 , який підписав незаконний наказ про звільнення, а тому підлягає стягненню з нього на користь АТ «Аграрний фонд».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 08 травня 2025 року позов задовольнив, стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний фонд» завдану матеріальну шкоду у розмірі 762 700,78 грн, вирішив питання судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням, Мельников Д.О. в інтересах ОСОБА_1 14 липня 2025 року подав через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити, провадження у справі закрити.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував пропуск позивачем строку на звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, оскільки трудові відносини між сторонами припинилися 13.05.2020, а позов подано лише 24.05.2023, тобто після спливу однорічного строку. Суд неправомірно не застосував наслідки пропуску цього строку, незважаючи на подану заяву відповідача, та безпідставно прийняв до уваги неналежні й недопустимі докази, зокрема платіжні документи від 08.02.2021, які не підтверджують факту виплати сум, на які посилався позивач.
Посилається на те, що відповідно до ухвали Житомирського апеляційного суду від 08.06.2022 у справі № 279/402/20, він не є належним відповідачем, оскільки зазначеним судовим рішенням установлено, що питання про його права, обов'язки чи інтереси у тій справі не вирішувалося. Таким чином, висновки суду першої інстанції про належність відповідача є помилковими.
Вважає, що суд безпідставно поклав на нього відповідальність за збитки, завдані АТ «Аграрний фонд» після 14.05.2020, оскільки з тієї дати він не обіймав посаду керівника і не мав повноважень поновлювати звільненого працівника чи впливати на хід судового процесу. На думку скаржника, відповідальність за збільшення розміру шкоди з цього часу має нести новопризначений керівник товариства Банчук Б. , який мав можливість поновити працівника на посаді, проте цього не зробив. Крім того, суд помилково поклав на ОСОБА_1 обов'язок відшкодувати витрати АТ «Аграрний фонд» на сплату судового збору за апеляційні та касаційні скарги, оскільки рішення про їх подання приймалося вже після його звільнення з посади, новим керівництвом підприємства.
Посилається на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки безпідставно ототожнив його як керівника товариства зі «службовою особою» у розумінні статті 134 КЗпП України. Зазначає, що керівник акціонерного товариства є «посадовою», а не «службовою» особою, а тому до нього не може бути застосована норма про повну матеріальну відповідальність, а відповідальність обмежується середнім місячним заробітком.
Вважає, що суд не врахував наявність різної судової практики щодо аналогічних звільнень працівників ПАТ «Аграрний фонд», де суди дійшли протилежних висновків і визнавали правомірність дій керівництва при звільненні за власним бажанням. На цій підставі апелянт стверджує, що його дії відповідали нормальному виробничо-господарському ризику і не містили складу правопорушення.
Посилаючись на практику Верховного Суду зазначає про непідсудність вказаного спору судам загальної юрисдикції з огляду на господарський характер спору між сторонами.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - Банчук Б.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на безпідставність викладених у ній доводів, а оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.
На спростування доводів щодо підсудності вказаної справи судам господарської юрисдикції зазначає, що Верховний Суд у постанові від 08 травня 2024 року у справі № 755/13814/21 за аналогічних обставин дійшов висновку про підсудність цієї категорії справ судам загальної юрисдикції.
Звертає увагу, що в межах справ № 755/4855/22, № 755/13814/21, що є аналогічними, Верховний Суд дійшов висновків про правомірність стягнення з ОСОБА_1 шкоди в порядку регресу.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник відповідача - Мельников Д.О. апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив задовольнити її з підстав, викладених у ній.
Представник позивача - Каленська М.А. проти апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції встановив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України №1060-р від 15 листопада 2019 року, відповідача ОСОБА_1 призначено виконуючим обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» до призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства (а.с. 9).
Відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 26 листопада 2019 року № 523-к відповідач приступив до тимчасового виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» з 27 листопада 2019 року (а.с. 10).
У статті 13 статуту АТ «Аграрний фонд» визначено, що Голова правління очолює правління, здійснює керівництво та контроль за поточною господарською діяльністю товариства і несе відповідальність за виконання покладених на правління завдань. Голова правління організовує роботу правління, скликає засідання, забезпечує ведення протоколів засідань. Голова правління відповідно до своєї компетенції видає накази з питань діяльності товариства; розпоряджається відповідно до законодавства та цього Статуту майном товариства, в тому числі коштами, з урахуванням обмежень, визначених цим Статутом та законодавством; призначає на посаду і звільняє з посади працівників товариства, застосовує щодо них заходи заохочення і матеріальної відповідальності, дисциплінарні стягнення у порядку визначеному законодавством; затверджує організаційну структуру, штатний розпис товариства та положення про його структурні підрозділи; вирішує питання добору, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; укладає контракти з керівниками дочірніх підприємств (а.с. 65-66).
09 грудня 2019 року виконуючим обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» ОСОБА_1 видано наказ № 550-К «Про звільнення працівників», яким, зокрема, п.1.7 звільнено ОСОБА_2 , заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього та малого бізнесу, із займаної посади 09 грудня 2019 року за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України (а.с. 13).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-р, відповідача ОСОБА_1 звільнено від виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (а.с. 11).
Відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» №169-к від 14 травня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 », останнього звільнено в порядку п. 5 ст. 41 КЗпП України (а.с. 12).
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020 у справі №279/402/20 визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Аграрний фонд» №550-К від 09.12.2019 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього та малого бізнесу АТ «Аграрний фонд», поновлено позивача на посаді, стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 603 957,06 грн, а також стягнуто з АТ «Аграрний фонд» в дохід держави судовий збір в сумі 2102 грн (а.с. 15-18).
Постановою Житомирського апеляційного суду від 08.06.2022 апеляційну скаргу АТ «Аграрний фонд» залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020 залишене без змін (а.с. 19-24).
Постанова Житомирського апеляційного суду від 08.06.2022 набрала законної сили.
05.02.2021 на адресу АТ «Аграрний фонд» надійшла заява ОСОБА_2 від 05.02.2021 щодо виконання рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020 в частині негайного виконання та лист від 13.07.2022 про виконання рішення у повному обсязі після набрання ним законної сили (а.с.25-28).
У зв'язку з цим, АТ «Аграрний фонд» 08.02.2021 ОСОБА_2 було перераховано середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 42 491,82 грн та 19.07.2022 було перераховано залишок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 443 693,61 гривень (а.с. 29, 36-37).
Про сплату вказаних коштів свідчать платіжні доручення від 08.02.2021 № 521 та від 19.07.2022 № 1487 (а.с. 32, 37).
Зі вказаних вище сум сплачено суми податку, а саме ПДФО з середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 108 713,28 грн, ЄСВ з середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 129 087,42 грн, військовий збір з середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 9 059,35 гривень, про що свідчать платіжні доручення від 08.02.2021 № 526, № 527, № 528 /а.с. 33-35/ та платіжні доручення від 19.07.2021 № 1488, № 1489, № 1490 /а.с.43,42,39/ та від 20.07.2022 № 1504 (а.с.40).
Також, за розгляд справи № 279/402/20 АТ «Аграрний фонд» було понесено витрати на судовий збір у розмірі 29 655,30 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 28.12.2020 № 5712 /а.с.52/, від 27.01.2021 № 364 /а.с.53/, від 05.07.2022 № 1394 /а.с.54/ та від 18.10.2022 № 2023 /а.с.51/.
Зі змісту поданого стороною позивача розрахунку сум, що стягуються, загальна сума яку позивач просить стягнути з відповідача становить 762 700,78 грн та складається з:
- середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 486 185,43 грн;
- ПДФО у сумі 108 713,28 грн;
- військового збору у сумі 9 059,35 грн;
- ЄСВ у розмірі 129 087,42 грн;
- витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору при розгляді справи № 279/402/20 у розмірі 29 655,30 грн.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахування відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції частково не відповідає.
Щодо юрисдикції
Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
З огляду на викладене та наявність відповідних доводів апеляційної скарги, першочерговому вирішенню підлягає питання щодо юрисдикції вказаного спору.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Зокрема п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є відшкодування шкоди, заподіяної товариству внаслідок виплати середнього заробітку незаконно звільненому працівнику, у порядку регресу з особи, яка таке звільнення здійснила.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства.
Предметом розгляду у цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу на підставі статей 134, 237 КЗпП України, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Посилання в апеляційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі та у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, не є подібними. У наведеній як приклад справі вирішувалося питання про відшкодування шкоди, завданої підприємству безпосередніми діями посадових осіб, у той час, як у розглядуваній справі підставами відшкодування шкоди є регресні вимоги підприємства відповідно до статті 237 КЗпП України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення доводів апеляційного скарги щодо непідсудності цієї справи цивільному суду й необхідність її розгляду в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів також враховує, що в аналогічній справі щодо іншого працівника АТ «Аграрний фонд» Верховний Суд у постанові від 08 травня 2024 року у справі № 755/13814/21 дійшов висновку про підсудність таких справ судам загальної (цивільної) юрисдикції.
Щодо спору по суті
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Отже, за вказаними положеннями КЗпП України обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Про те, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неодноразово зазначалось Верховним Судом у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 462/8925/14, від 06 грудня 2018 року у справі № 474/658/16-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 371/1165/16-ц, від 23 квітня 2018 року у справі № 335/7848/15-ц.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин був посадовою особою, який прийняв рішення про звільнення ОСОБА_2 з займаної ним посади та підписав відповідний наказ. Такі дії посадової особи у судовому порядку були визнані неправомірними, вчиненими з порушенням норм КЗпП України. Оскільки, відповідно до статуту товариства, саме на голову були покладені обов'язки щодо прийняття управлінських рішень, прийняття та звільнення з займаних посад працівників, самостійно вирішувати управлінські питання, саме на ОСОБА_1 покладається відповідальність за прийняття неправомірних рішень та винесення наказу, що визнаний судом незаконним, а тому саме ОСОБА_1 , як виконуючий обов'язки голови правління товариства повинен покрити шкоду, заподіяну товариству у зв'язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат.
Суд також вважав, що до матеріальної шкоди позивача, яка пов'язана з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу відноситься здійснені позивачем безпосередні виплати ОСОБА_2 , а також обов'язкові податки та збори, які позивач був зобов'язаний сплатити на користь держави (ПДФО, ЄСВ та військовий збір), що загалом становить 733 045,48 грн. Також до матеріальної відповідальності відповідача суд відніс стягнені з АТ «Аграрний фонд» за рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020 у справі № 279/402/20 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору при розгляді справи у розмірі 29 655,30 грн, адже, саме незаконне звільнення відповідачем працівника підприємства призвело до необхідності такого працівника звертатись до суду за захистом своїх прав та нести у зв'язку із цим витрати, які за рішенням суду були покладені на АТ «Аграрний фонд», у тому числі і щодо стягнення судового збору на користь держави.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку для звернення до суду з цим позовом суд вважав безпідставними, оскільки позивач АТ «Аграрний фонд» виплатив незаконно звільненому ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу 08 червня 2022 року, та звернувся до суду з позовом 24 травня 2023 року, тобто в межах річного строку на звернення до суду, визначеного ч. 3 ст. 233 КЗпП України.
Щодо посилання відповідача про неможливість застосування положень ст. 134 КЗпП України до правовідносин відповідальності керівника акціонерного товариства, який відповідно до ст. 2 Закону України «Про акціонерне товариство» є посадовою особою, суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19, у якій Верховний Суд погодився з роз'ясненням Державної інспекції України з питань праці «Категорія «посадові особи» у трудовому законодавстві» від 24 липня 2014 року, яка, у свою чергу, зробила висновок, що терміни «посадова особа» та «службова особа» є синонімічними. А тому, на думку суду, відповідач у цій справі зобов'язаний на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України нести матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, завданої з його вини товариству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів погоджується із висновками та мотивами суду щодо наявності підстав для матеріальної відповідальності відповідача, проте не може погодитися із обсягом такої відповідальності відповідача з огляду на таке.
Преюдиціальним у справі рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020 у справі №279/402/20 визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Аграрний фонд» №550-К від 09.12.2019 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього та малого бізнесу АТ «Аграрний фонд», поновлено позивача на посаді, стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 603 957,06 грн, а також стягнуто з АТ «Аграрний фонд» в дохід держави судовий збір в сумі 2102 грн (а.с. 15-18).
Отже, факт незаконного звільнення ОСОБА_2 встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників.
Посилання на те, що існували різні підходи, в судовій практиці, щодо звільнення осіб за власним бажанням , а також доводи про неможливість відмовити працівнику у звільненні через кримінальну відповідальність є недоречними, з огляду на те, що в справі ОСОБА_2 , встановлена незаконність його звільнення.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про встановлення обставини того, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем з огляду на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08.06.2022 у справі №279/402/20, оскільки вказаною ухвалою лише встановлено, що рішенням цього суду від 01.12.2020 питання про права, обов'язки та/або інтереси ОСОБА_1 не вирішувалося.
ОСОБА_1 як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання на неможливість застосування положень ст. 134 КЗпП України, оскільки відповідно до ст. 2 Закону України «Про акціонерне товариство» він був посадовою, а не службовою особою, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19, у якій Верховний Суд погодився з роз'ясненням Державної інспекція України з питань праці, що в рамках трудового законодавства терміни «посадова особа» та «службова особа» є синонімічними.
Заперечуючи проти покладення на нього матеріальної відповідальності в повному обсязі, відповідач зазначає, що відсутня його вина у триваючому порушенні прав незаконно звільненого працівника, оскільки його було звільнено 14 травня 2020 року, а тому вина у спричинених збитках має місце у поведінці новопризначеного керівника товариства, який мав достатньо повноважень для поновлення прав працівника, проте не поновив трудові права звільненого працівника. Окрім цього, безпідставним є стягнення з нього витрат на сплату судового збору, сплаченого АТ «Аграрний фонд» за апеляційній та касаційні скарги, які подавалися після його звільнення новим керівництвом.
Колегія суддів надає оцінку вказаним доводам апеляційної скарги та визнає їх частково обґрунтованими, а саме в частині неможливості стягнення з відповідача судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг АТ «Аграрний фонд».
Як вбачається зі справи № 279/402/20, апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції АТ «Аграрний фонд» подавав 29 грудня 2020 року вже через свого нового виконувача обов'язків голови правління - Банчука Б.М. , відповідно касаційну скаргу - у липні 2022 року.
Тобто вказані процесуальні дії вчинялися (хоча могли не вчинятися) після звільнення відповідача, новим керівництвом, і до того ж на захист позиції відповідача щодо законності звільнення ОСОБА_2 , а тому стягнення судового збору, сплаченого АТ «Аграрний фонд» при поданні таких скарг не можна покласти на відповідача.
Разом із цим, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за сплату АТ «Аграрний фонд» і судового збору в цілому, оскільки вказане не входить в обсяг відповідальності службової особи за приписами ст. 237 КЗпП України.
Указані суми (судові витрати) є збитками товариства, які підлягають відшкодуванню на загальних підставах, чого позивачем в позовній заяві заявлено не було, а суд не має права розглядати ті підстави позову про які позивач не просив, враховуючи принцип диспозитивності.
Таким чином, із заявленої позивачем суми належить відняти 29 655,30 грн судових витрат.
Водночас колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги в частині неможливості стягнення з відповідача тих збитків, що були заподіяні позивачу після його звільнення в частині відшкодування середнього заробітку, та сплачених податків нарахованих на цей заробіток оскільки наказ про звільнення ОСОБА_2 було видано саме ОСОБА_1 , а тому він відповідно до положень статей 134, 237 КЗпП України несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з виплатою середнього заробітку, стягнутого судом. Сплата податків заявлених позивачем напряму пов'язана з виплатою середнього заробітку.
Доводів про невірне визначення розміру податків, сплачених через виплату середнього заробітку працівнику, які позивач просив стягнути, апеляційна скарга не містить.
Доводи скарги про неврахуванням судом першої інстанції пропуску позивачем річного строку для звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, щодо суми середнього заробітку, та податків які були виплачені в порядку негайного виконання рішення суду колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» вказано установити з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
Такий карантин неодноразово продовжувався та був відмінений 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Позов поданий у травні 2023 року, рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку ухвалено в грудні 2020 року, виплати, вимоги щодо яких заявлені проводились в різні дати, але до подачі позову, тобто вже під час дії карантину, який завершився 30 червня 2023 року, тобто річний строк звернення до суду був продовжений на строк дії карантину, а тому відсутні підстави вважати пропущеним строк, передбачений ст. 233 КЗпП України.
Доводи щодо неналежності долучених до позову доказів на підтвердження сплати позивачем коштів незаконно звільненому працівнику колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки з матеріалів справи вбачається і це правильно встановив суд першої інстанції, що на виконання рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області позивач сплатив ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць (08.02.2021) та залишок після цього (19.07.2022). У платіжних дорученнях вказані призначення платежу, з яких вбачається, що вони здійснюються на виконання рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020.
Доводи про порушення судом норм процесуального права через відмову суду перенести судове засідання за клопотанням представника відповідача є неспроможними, оскільки Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Залишення судом поза увагою заяви про зменшення розміру покриття шкоди з огляду на статус відповідача як викривача у кримінальному провадженні (т. 1 а. с. 141-160) є правомірним з огляду на ч. 4 ст. 77 ЦПК України, відповідно до якої суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судом рішенням.
При цьому колегія суддів ураховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції неправильно (розширено) витлумачив приписи ст. 237 КЗпП України щодо обсягу відповідальності службової особи, винної в незаконному звільненні працівника, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про можливість стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем у зв'язку із поновленням незаконно звільненого працівника. Указане є підставою для зміни судового рішення шляхом зменшення загального розміру матеріальної шкоди з 762 700,78 грн до 733 045,48 грн.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги задоволено на 96,11 % (733 045,48 грн / 762 700,78 грн * 100 %), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 10 995,47 грн (11 440,51 грн * 96,11%).
Водночас з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 534,05 грн (13 728,61 грн * 3,89 %).
За приписами ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням викладеного апеляційний суд зобов'язує відповідача, на якого покладено більшу суму судових витрат, сплатити позивачу різницю в розмірі 10 461,42 грн, а тому рішення суду першої інстанції в частині визначення судових витрат належить змінити шляхом зменшення стягнуто з відповідача на користь позивача судового збору до вказаного розміру.
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Мельниковим Денисом Олександровичем, - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року - змінити.
Зменшити розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» матеріальної шкоди з 762 700,78 грн до 733 045,48 грн.
Зменшити стягнутий з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» судовий збір з 11 440,51 грн до 10 461,42 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 06 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова