Провадження № 22-ц/803/9564/25 Справа № 199/2016/25 Суддя у 1-й інстанції - КОШЛЯ А. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
06 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк»
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2025 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2025 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно з умовами договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, текст якого розміщено на інтернет-сторінці Банку, 13 лютого 2017 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду № C02.199.74239 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки.
Також, укладаючи кредитний договір сторони погодились, що клієнт ознайомлений з умовами договору, що затверджені розпорядженням банку із усіма змінами та доповненнями, які оприлюднені на інтернет-сторінці банку за електронною адресою www.ideabank.ua та які йому роз'яснені, зрозумілі та з якими він цілком згідний (пункт 5).
Згідно умов кредитного договору відповідачка отримала кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по відкритому поточному рахунку № НОМЕР_1 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_2 ), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу в межах встановленого кредитним договором ліміту кредитної лінії, доступного відповідачці.
Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48 % річних. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється в розмірі 200 000,00 грн. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 20 000,00 грн. Враховуючи, що зобов'язання банку щодо встановлення ліміту кредитної лінії є для нього відкличними та безризиковими, визначення суми кредитної лінії, що може бути доступна клієнту протягом строку дії відновлювальної кредитної лінії, здійснюється банком в межах встановленого угодою максимального ліміту кредитної лінії без будь-яких обмежень.
Банк зазначав, що повністю виконав свої зобов'язання згідно кредитного договору, що підтверджується випискою по поточному рахунку.
Однак, відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані відсотки та комісію, та інші платежі за кредитним договором.
Останній платіж/зарахування по кредитному договору відповідачкою здійснено (поповнено поточний рахунок) 20 вересня 2023 року.
Згідно розрахунку заборгованості сума боргу відповідачки за кредитним договором станом на 14 січня 2025 року становить 100 459,38 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 57 480,73 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 42 978,65 грн.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за кредитним договором № C02.199.74239 від 13 лютого 2017 року в розмірі 100 459,38 грн., а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2025 року позовні вимоги АТ «Ідея Банк» - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором № C02.199.74239 від 13 лютого 2017 року в розмірі 60 000,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 57 480,73 грн.; заборгованості по відсотках за користування кредитом - 2 519,27 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Розстрочено сплату заборгованості за вказаним рішенням шляхом сплати щомісячних платежів рівними частинами в такі строки: до 30 липня 2025 року - 5 000,00 грн.; до 30 серпня 2025 року - 5 000,00 грн.; до 30 вересня 2025 року - 5 000,00 грн.; до 30 жовтня 2025 року - 5 000,00 грн.; до 30 листопада 2025 року - 5 000,00 грн.; до 30 грудня 2025 року - 5 000,00 грн.; до 30 січня 2026 року - 5 000,00 грн.; до 28 лютого 2026 року - 5 000,00 грн.; до 30 березня 2026 року - 5 000,00 грн.; до 30 квітня 2026 року - 5 000,00 грн.; до 30 травня 2026 року - 5 000,00 грн.; до 30 червня 2026 року - 5 000,00 грн.
Платежі вирішено здійснювати на рахунок АТ «Ідея Банк» щомісячно та з можливістю погашення заборгованості достроково.
У поданій 07 серпня 2025 року апеляційній скарзі АТ «Ідея Банк», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 40 459,38 грн. та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення вимог в цій частині повністю.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не звернув увагу на те, що долучена до матеріалів справи копія угоди про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки № C02.199.74239 містить підпис ОСОБА_1 , чим остання дала згоду на укладення кредитного договору. На підставі договору від 13 лютого 2017 року позичальнику був відкритий картковий рахунок та видана платіжна кредитна картка. Банком надано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачкою. Крім того, заявник вказував, що укладаючи кредитний договір, сторони погодились, що клієнт ознайомлений з умовами кредитного договору, договору, тарифами банку та іншими умовами обслуговування, які оприлюднено на інтернет-сторінці банку за визначеною електронною адресою, та які йому роз'яснені, зрозумілі, з якими він цілком згідний (пункт 5 договору).
Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору. Відповідачка зобов'язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.
Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що судом не враховано дійсних обставин з приводу вчинення відповідачкою дій направлених на виконання договору та щодо не виконання останньою своїх зобов'язань належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачка своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавала.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.
Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення суду оскаржено в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 40 459,38 грн., в іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2025 року перегляду в апеляційному порядку не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 лютого 2017 року року між позивачем АТ «Ідея Банк» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено угоду № C02.199.74239 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки (а.с.4).
Згідно умов кредитного договору відповідачка отримала кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по відкритому поточному рахунку № НОМЕР_1 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_2 ), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу в межах встановленого кредитним договором ліміту кредитної лінії, доступного відповідачці.
Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48 % річних. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000,00 грн. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення кгоди, становить 20 000,00 грн.
Про отримання і використання ОСОБА_1 кредитних коштів свідчить долучена позивачем до матеріалів справи виписка по рахунку клієнта за період з 30 листопада 2016 року по 14 січня 2025 року, що містить відомості про отримання позичальником кредиту та здійснені ним платежі в рахунок погашення кредиту (а.с.16-27).
За розрахунками Банку, внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, виникла заборгованість, яка станом на 14 січня 2025 року становить 100 459,38 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 57 480,73 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 42 978,65 грн. (а.с.28).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зробив висновок про те, що Банк та відповідачка уклали договір шляхом підписання угоди про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого Банком розрахунку заборгованості, які відповідачкою не повернуті; наведені обставини не оскаржені сторонами та не можуть бути предметом перевірки в суді апеляційної інстанції.
При цьому суд вважав, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за простроченими процентами в розмірі 42 978,65 грн. не є співмірною сумі кредиту у 20 000,00 грн. за вищевказаним кредитним договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до 2 519,27 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
У справі встановлено, що договір про надання фінансового кредиту містить власноручний підпис ОСОБА_1 , тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.
Задовольняючи частково позов АТ «Ідея Банк», суд першої інстанції дійшов висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачкою кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.
Водночас, відмовляючи у задоволенні іншої частини позову, суд першої інстанції закономірно дійшов висновку про те, що деякі положення кредитного договору не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.
Доводи апеляційної скарги АТ «Ідея Банк» про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження строку дії договору та розміру відсотків за кредитом, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Слід звернути увагу, що відповідачка, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права, бути поінформованим про дійсні умови кредитування АТ «Ідея Банк», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідачки, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором № C02.199.74239 від 13 лютого 2017 року вбачається, що заборгованість за відсотками становить 42 978,65 грн., що більше ніж у два рази перевищує суму кредиту у 20 000,00 грн.
Більш того, як зазначав позивач, відповідачкою частково здійснювалося погашення кредиту та відсотків за ним.
Тож, колегія суддів враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Доводи апеляційної скарги «Ідея Банк» про те, що відповідачка, укладаючи кредитний договір, ознайомилася з умовами кредитного договору, тарифами Банку та іншими умовами обслуговування, які оприлюднено на інтернет-сторінці Банку за визначеною електронною адресою, та які їй роз'яснені, зрозумілі, з якими вона цілком згідна, - колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріали справи не містять належних доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма умовами договору. Відсутність підпису відповідачки на публічному договорі комплексного банківського обслуговування та відсутність в матеріалах справи самих Тарифів банку фактично надає можливість останньому надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачкою.
Зазначення в угоді про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки про ознайомлення позичальника з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідачки, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідачки саме з тією редакцією умов, на якій наполягає Банк.
Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідачки. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме ці умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови мала на увазі відповідачка, підписуючи заяву позичальника.
В оцінці поведінки та способу ведення справ Банком колегія суддів також враховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 липня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
М.О. Макаров