Провадження № 22-ц/803/6322/25 Справа № 199/1061/25 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
05 листопада 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Військова частина НОМЕР_1 , Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2025 року,-
27 січня 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 із вищевказаною заявою окремого провадження, в обґрунтування якої посилалась на те, що її чоловік ОСОБА_2 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації 02 березня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 25 січня 2023 року під час ведення бойових дій зник безвісти поблизу н.п. Бахмут Донецької області. 07 лютого 2023 року заявник звернулась до правоохоронних органів із заявою, що втратила зв'язок із чоловіком через військову агресію російської федерації та бойові дії поблизу м. Бахмут Донецької області. За наслідками такого звернення порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України. Разом з тим, факт загибелі чоловіка заявника підтверджується письмовими поясненнями військовослужбовця ОСОБА_3 . За таких обставин, посилаючись на те, що долученими до заяви окремого провадження доказами підтверджується саме факт загибелі чоловіка заявника під час безпосередньої участі у бойових діях, заявник звернулась до суду із даною заявою окремого провадження, в якій просила суд встановити юридичний факт смерті її чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 в н.п. Бахмут Донецької області при виконанні бойового завдання при здійсненні заходів забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в районі ведення бойових дій на тимчасово окупованій території України (а.с.1-8).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2025 року у задоволенні вимог заяви окремого провадження ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Військова частина НОМЕР_1 , Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті особи - відмовлено (а.с.86-88).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність судового рішення, ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким свою заяву задовольнити. Встановити юридичний факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, місце народження: м. Дніпропетровськ, Дніпропетровської області, Україна, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в н.п. Бахмут Донецької області, Україна при виконанні бойового завдання при здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, в районі ведення бойових дій на тимчасово окупованій території України (а.с.94-99).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що заявник є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , якого після початку 24 лютого 2022 року військових дій на території України було мобілізовано до лав Збройних Сил України, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, копіями паспортів, копією військового квитка, копіями документів, складених командуванням військової частини НОМЕР_1 , у складі якої проходив військову службу чоловік заявника.
Як вбачається зі змісту повідомлення на зниклого безвісти, акту службового розслідування, витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17 березня 2023 року, витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, листа Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України від 23 грудня 2024 року чоловік заявника, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , до моменту евакуації його тіла або до моменту отримання інформації стосовно місця його перебування, та його стану вважається таким, що зник безвісти 25 січня 2023 року під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в районі ведення бойових дій, інформація про місце перебування (знаходження) якого наразі невідома, а також відсутні об'єктивні відомості щодо його загибелі (смерті) або знаходження у полоні. Дані обставини підтверджуються копіями зазначених документів.
Згідно копії витягу з журналу бойових дій військової частини НОМЕР_1 (за книгою обліку №16/окп/т) за 25 січня 2025 року внаслідок мінометного обстрілу зник безвісти сержант ОСОБА_2
08 лютого 2023 року за заявою заявника ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області розпочато кримінальне провадження №12023041630000126 за ч. 1 ст. 115 КК України за фактом втрати заявником зв'язку із її чоловіком, військовослужбовцем ОСОБА_2 , внаслідок бойових дій поблизу м. Бахмут Донецької області. Викладене підтверджується копією витягу з ЄРДР.
Відмовляючи у задоволені вимог, суд першої інстанції посилався на недоведеність заявленого стороною заявника саме факту смерті чоловіка заявника, військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за викладених у заяві обставин, у зазначені дату та місці. Зазначивши при цьому, що за наявності припущень про факт смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_2 , у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою, а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду.
Так, відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. ч. 3 - 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Вказані процедури різняться між собою та мають певні особливості.
Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (ч. ч. 1 - 2 ст. 318 ЦПК України).
Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
При цьому, слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.
Враховуючи викладене, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації факту смерті.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 46 ЦК України, фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Згідно з ч. 3 ст. 46 ЦК України, фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (ч. 4 ст. 46 ЦК України).
Відповідно до ст. 305 ЦПК України, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Згідно з ч. 1 ст. 306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Тому, оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.
Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
Урахувавши вимоги вказаних норм права та зважаючи на зміст статтей 43, 46 ЦК України, статтей 305, 306 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч. 2 ст. 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 в своїй заяві фактично просить суд встановити факт смерті її чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2 , у певний час - ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні бойового завдання при здійсненні заходів забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в районі ведення бойових дій на тимчасово окупованій території України, з метою отримання загиблим статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим отриманням членами сім'ї загиблого допомоги від гуманітарних організацій та можливості звернення членів сім'ї загиблого до міжнародних судів із відповідними вимогами.
Як на фактичні підстави звернення до суду заявник посилалась на те, що 25 січня 2023 року її чоловік військовослужбовець ОСОБА_2 зник безвісти поблизу н.п. Бахмут Донецької області під час ведення бойових дій.
На підтвердження вимог своєї заяви ОСОБА_1 долучено, окрім доказів родинного зв'язку та військовослужбовця, витяг з ЄРДР щодо початку кримінального провадження за ст.115 ч.1 КК України, низку копій документів, складених посадовими особами військової частини НОМЕР_1 , у складі якої проходив військову службу чоловік заявника, копію листа Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України від 23 грудня 2024 року, копію витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також копію нотаріально посвідчених письмових пояснень військовослужбовця ОСОБА_3 .
Водночас вказані докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_2 25 січня 2023 року, а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за обставин, що підтверджені цими доказами, які можуть свідчити про смерть військовослужбовця сержанта.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, щодо відсутності підстав для задоволення заявлених вимог.
Подібні за змістом висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 (провадження № 61-7094св23).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, однак це не перешкоджає ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про оголошення судом ОСОБА_2 померлим на підставі ч. 2 ст. 46 ЦК України.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року.
Судді: