Провадження № 22-ц/803/7482/25 Справа № 204/3250/25 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
05 листопада 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2025 року, -
26 березня 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 104 786,90 грн., а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що між Акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори: 17 вересня 2017 року кредитний договір № 200874932301, за яким позичальнику видано кредит у сумі 28 100,00 грн.; 12 січня 2022 року кредитний договір № 1002070230901, за яким позичальнику видано кредит у сумі 38 000,00 грн. Відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 10 січня 2025 року складає: по кредитному договору від 17 вересня 2017 року № 200874932301 - 45 306,97 грн. (з яких: 28 092,14 грн. - заборгованість за кредитом, 17 214,83 грн. - заборгованість за процентами, 0,00 грн. - заборгованість за комісією); по кредитному договору від 12 січня 2022 року № 1002070230901 - 59 479,93 грн. (з яких: 36 416,51 грн. - заборгованість за кредитом; 9,57 грн. - заборгованість за процентами; 23 053,85 грн. - заборгованість за комісією). Тобто, загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 10 січня 2025 року склала 104 786,90 грн. Позивач направив письмові вимоги (Повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була. Враховуючи наведені обставини позивач звернувся до суду для стягнення з відповідача вказаної вище суми заборгованості.
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволенні.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 104 786,90 грн. (сто чотири тисячі сімсот вісімдесят шість гривень, 90 копійок), яка складається з:
- заборгованості за кредитним договором № 200874932301 від 17 вересня 2017 року у розмірі 45 306,97 грн., з яких: 28 092,14 грн. - заборгованість за кредитом, 17 214,83 грн. - заборгованість за процентами;
- заборгованості за кредитним договором № 1002070230901 від 12 січня 2022 року у розмірі 59 479,93 грн., з яких: 36 416,51 грн. - заборгованість за кредитом; 9,57 грн. - заборгованість за процентами; 23 053,85 грн. - заборгованість за комісією.
Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.70-73).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково (а.с. 78-80).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом 1 інстанції встановлено, що 17 вересня 2017 року ОСОБА_1 підписав з Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» заяву № 200874932301 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, в якій просив відкрити на його ім'я поточний рахунок у гривнях та надати кредитну картку, а також просив встановити на його поточний рахунок кредитний ліміт у розмірі 1 000,00 грн. (а.с. 11 (зворотній бік)).
Також, 17 вересня 2017 року ОСОБА_1 підписав з Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» Паспорт споживчого кредиту, в якому наведена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (а.с. 12).
12 січня 2022 року ОСОБА_1 підписав з Акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» заяву № 1002070230901 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, в якій просив надати йому споживчий кредит в сумі 38 000,00 грн. на загальні споживчі цілі, строком на 24 місяці, з процентною ставкою 0,010% річних, з комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99%, згідно графіку платежів рівними платежами за ануїтетною схемою повернення кредиту (а.с. 8).
Також, 12 січня 2022 року ОСОБА_1 підписав з Акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» Паспорт споживчого кредиту, в якому наведена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (зв. бік а.с. 9).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 200874932301 від 17 вересня 2017 року, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 10 січня 2025 року складає 45 306,97 грн., з яких: 28 092,14 грн. - заборгованість за кредитом; 17 214,83 грн. - заборгованість за процентами (а.с. 34 (зворотній бік) - 36).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 1002070230901 від 12 січня 2022 року, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 10 січня 2025 року складає 59 479,93 грн., з яких: 36 416,51 грн. - заборгованість за кредитом; 9,57 грн. - заборгованість за процентами; 23 053,85 грн. - заборгованість за комісією (а.с. 33-34).
Задовольняючи позовні вимоги суд 1 інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.
Із вказаним висновком суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Так, у статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Для вирішення спору в даній справі обов'язковим є з'ясування обставин щодо виникнення зобов'язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Позовні вимоги щодо стягнення тіла кредиту, процентів та комісії Банк обґрунтовував наявністю домовленостей що малися в заяві про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «ПУМБ», яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті договору комплексного банківського обслуговування, так і послуг, що можуть бути надані в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін), і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені договором комплексного банківського обслуговування послуги, в тому числі через дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у Банку).
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не додано до позовної заяви доказів отримання відповідачем кредитної картки, її типу, строку дії, тарифів та процентної ставки, колегія суддів не приймає, оскільки відповідач фактично не навів жодних заперечень щодо підписання саме ним вказаної заяви № 200874932301 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 17 вересня 2017 року та отримання від Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» кредитних коштів шляхом встановлення кредитного ліміту та кредитну картку.
Натомість, на підтвердження факту отримання відповідачем кредитної картки на підставі укладеного 17 вересня 2017 року кредитного договору № 200874932301 свідчить фактичне користування коштами та сплата коштів, що підтверджується випискою з особового рахунку та не спростовано відповідачем.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 отримав у кредит обумовлені договорами грошові кошти, скористався наданими кредитними коштами, частково сплачував грошові кошти в рахунок погашення заборгованості, проте зобов'язання належним чином за вищезазначеними договорами не виконав, в результаті чого виникла прострочена заборгованість.
Таким чином, між позивачем та відповідачем склалися кредитні правовідносини, у яких праву кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів, кореспондує обов'язок позичальника повернути отримані у кредит кошти на умовах обумовлених укладеними між ними угодами.
Щодо доводів апеляційної скарги, незгоди з заборгованістю за комісією по кредитному договору по кредитному договору № 1002070230901 у розмірі 23 053,85 грн., яку відповідач вважає незаконною та такою що не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів»,колегія суддів зазначає наступне.
Законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін в 2017році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування», тобто саме з цього часу законодавець залишив за банком можливість встановлення комісії під час укладення кредитних договорів.
Зокрема 10 червня 2017року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023року у справі № 204/224/21.
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1, ч.2 ст. 8, ч.1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
З матеріалів справи вбачається, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99% була обумовлена умовами укладеного договору № 1002070230901 при підписанні відповідної заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 12 січня 2022 року.
Тобто, комісія за обслуговування кредитної заборгованості була нарахована позивачем відповідачу згідно з умовами кредитного договору № 1002070230901 від 12 січня 2022 року, а також подальше стягнення нарахованої комісії позивачем з відповідача, апеляційний суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
А тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для такого стягнення.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У частині 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Однак, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що відповідач звертався до суду з позовною заявою про зміну або визнання недійсними умов кредитного договору № 1002070230901 від 12 січня 2022 року в частині встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Також колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він має бути звільнений від відповідальності за порушення ним кредитних зобов'язань на підставі ст. 617 ЦК України та Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» у зв'язку з бойовими діями та окупацією території, де він проживав, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що порушення відповідачем своїх кредитних зобов'язань перед позивачем сталось саме внаслідок випадку або непереборної сили, відповідачем суду не надано та матеріали справи таких доказів не містять.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 200874932301 від 17.09.2017 року є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України закріплено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до положень ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а строк, що визначений місяцями, - у відповідне число останнього місяця строку.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
Кредитний договір № 200874932301, заборгованість за яким позивач просить стягнути з відповідача, був укладений 17 вересня 2017 року.
При цьому, згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України було установлено карантин з 12 березня 2020 року.
В подальшому, відповідними постановами Кабінету Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, карантин було продовжено.
Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.
Отже, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжується на строк дії воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року і до теперішнього часу.
Враховуючи наведені положення Законодавства колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції, що встановлений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки кредитний договір, за якими позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, був укладений 17 вересня 2017 року, а з 12 березня 2020 року та на час винесення оскаржуваного рішення, визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжувався (спочатку протягом всього періоду дії на території України карантину та в подальшому у зв'язку з дією воєнного стану).
Враховуючи, що позивачем при зверненні 26 березня 2025 року до суду з даним позовом строк позовної давності не був пропущений, тому суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що заява відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності до вимог Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» задоволенню не підлягає.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої заперечення та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року.
Судді: