Провадження № 22-ц/803/7235/25 Справа № 185/2501/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
05 листопада 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення факту родинних відносин
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року, -
10 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, у якій просить встановити факт родинних відносин, а саме: що ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) є дружиною ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі. Заява мотивована тим, що у зв'язку з різним написанням прізвищ в документах, вона не має можливості оформити пенсію померлого (а.с.2-5).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення факту родинних відносин - відмовлено (а.с. 48-49).
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зазначаючи про те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів перебування заявника в шлюбі з померлим ОСОБА_2 не взяв до уваги зокрема те, що у паспортах обох із подружжя є штампи про укладення шлюбу, в яких одна і та ж дата його укладення, а також ПІБ іншого з подружжя, що співпадає із свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с. 51-55).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 до своєї заяви додала наступні документи: скан-копію паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; свідоцтво про смерть гр. ОСОБА_2 ; свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 ; свідоцтва про народження дітей, довідки ВПО ОСОБА_1 від 01.11.2023 №1216-5003019974; паспорт та ідентифікаційний код ОСОБА_2 .
Вказані документи не містять беззаперечних доказів перебування заявника в шлюбі з померлим ОСОБА_2 . Свідоцтва складені російською мовою у яких прізвища зазначені як « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_3 ». Зробити висновок зі складу вказаних документі, про те, що у свідоцтві про укладення шлюбу, свідоцтві про смерть, зазначено саме прізвище чоловіка заявника неможливо.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано суду достовірних доказів, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Однак з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів в повній мірі погодитися не може.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо.
Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, поняття "спір про право" пов'язане виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право.
За приписами ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту перебування померлого чоловіка та заявника у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_1 вказувала, що встановлення юридичного факту реєстрації шлюбу їй необхідно для реалізації права на призначення їй пенсії по втраті годувальника.
Розглядаючи заяву, суд першої інстанції на вищевказані вимоги закону, роз'яснення Пленуму та обставини справи уваги не звернув, належним чином не встановив, чи не вбачається із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, спір про право, не визначив коло осіб, права та інтереси яких може порушити ухвалене у справі рішення та помилково розглянув справу по суті в порядку окремого провадження.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі наявний спір про право, це виключає можливість розгляду заяви в порядку окремого провадження.
Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи.
Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених ч. 1 ст. 377 ЦПК України.
При цьому колегія суддів роз'яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Виходячи з того, що допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених ч. 1 ст. 377 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення факту родинних відносин - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2025 року.
Судді: