Провадження № 22-ц/803/6910/25 Справа № 202/4797/23 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
29 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року у суладі судді Марченко Н.Ю. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У березні 2023 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-7), в обґрунтування якого посилалось на те, що 31 січня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №2233/804, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у сумі 11 200,00 доларів США на строк з 31 січня 2008 року по 20 січня 2033 року зі сплатою процентів 14,5% річних.
За умовами п. 1.4 кредитного договору кредит надавався на придбання нерухомості - житлового будинку загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 31,2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 3.3.1. кредитного договору позичальник зобов'язалася здійснювати повернення кредиту, сплату процентів та всіх комісійних платежів у передбачені цим договором строки.
Згідно з пунктом 3.1.10. на залишок простроченої заборгованості за кредитом процентів нараховуються виходячи з процентної ставки, зазначеної у п. 1.1., збільшеної на один процент (тобто в розмірі 15,5% річних), починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.
Згідно з пунктом 3.3.3. кредитного договору позичальник зобов'язалася здійснювати повернення суми кредиту щомісячно з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/300 від суми отриманого кредиту, що становить 37,33 доларів США.
За умовами пункту 3.3.4. позичальник зобов'язалася здійснювати щомісячно, один раз на місяць не пізніше 10-го числа місяця наступного за місяцем користування кредитом (окрім останнього місяця користування кредитом) та в день його закінчення строку, на який надано кредит, відповідності з п.1.1 та/або п.1.6. цього договору, а також в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, в тому числі у зв'язку з порушенням виконання умов цього договору, або в день дострокового розірвання цього договору, з урахуванням п.4.1. цього договору, комісію за обслуговування кредиту згідно з п. 1.3. цього договору та проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, зазначеної в п.1.1. цього договору.
У разі виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором позичальник зобов'язалася сплачувати процентів за користування кредитом виходячи з процентної ставки, встановленої п. 3.1.10 цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення.
Пунктом 3.1.7. кредитного договору встановлено, що проценти нараховуються за зобов'язаннями позичальника за період з дня одержання кредиту до дня його погашення, враховуючи перший день кредиту та не враховуючи останній день користування кредитом. Проценти нараховуються на залишок заборгованості за кредитом.
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком і відповідачем був укладений договір іпотеки № 453 без оформлення заставної, який посвідчено нотаріусом першої Краматорськоі? державної нотаріальної контори Солови?овою Є.А. 31.01.2008 року та зареєстровано в реєстрі за №619.
Предметом іпотеки є житловий будинок загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 31,2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, в результаті чого утворилася прострочена заборгованість за зобов'язаннями по кредитному договору.
Загальна сума заборгованості за кредитним договором №2233/804 від 31.01.2008 року станом на 13.09.2022 року становить 32 365,10 доларів США, з яких: - заборгованість по кредиту строкова - 0,00 доларів США; - заборгованість по кредиту прострочена - 10 809,18 доларів США; - заборгованість по процентам поточна - 0,00 доларів США; - заборгованість по процентам прострочена - 21 555,92 доларів США.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11.03.2010 року у справі №2-783/2010 задоволено позов банку до відповідача та в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на вищевказаний предмет іпотеки.
Однак, враховуючи діючий мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки житла, укладеними як забезпечення зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюти, позичальники за якими мають статут тимчасово переміщеної особи, виконати вказане рішення на даний час неможливо.
Банк посилається на те, що він не позбавлений права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пункту 3.1.10. кредитного договору у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК Украі?ни, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, провадження №12-14гс18; постанові від 24.01.2019 року у справі №5017/1987/2012 та постанові Верховного Суду від 18.02.2019 року у справі №910/214449/17, а також в постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №323/3357/18-ц, провадження №61-17329св20.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №2233/804 від 31.01.2008 року станом на 13.09.2022 року в загальному розмірі 32 365,10 доларів США, а також судові витрати.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а.с. 161-169).
В апеляційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позов (а.с. 174-177).
Відповідач не скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №2233/804, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит на придбання нерухомості в сумі 11 200 доларів США на строк з 31 січня 2008 року до 30 січня 2033 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом 14,5% річних.
Згідно з п. 3.1.10. Кредитного договору на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховуються виходячи з процентної ставки, зазначеної у п. 1.1., збільшеної на один процент (тобто в розмірі 15,5% річних), починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №2233/804 від 31.01.2008 року між банком і ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки №453 від 31.01.2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою Є.А. та зареєстрований у реєстрі за №619, згідно з умовами якого відповідач передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також судом установлено, що в 2010 році ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, виселення та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 березня 2010 року у справі №2-783/2010 задоволено позов банку та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №2233/804 від 31.01.2008 року в сумі 12 026,05 доларів США, яка складається зі строкової заборгованості за кредитом у сумі 10 416,07 доларів США, заборгованості за простроченим кредитом у сумі 393,11 доларів США, заборгованості за простроченими процентами в сумі 1 216,87 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 1 957,43 грн.
Цим же рішенням в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 12 026,05 доларів США та пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у сумі 1 957,43 грн звернуто стягнення на предметі іпотеки: будинок та дворові будівлі, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , що складається з жилого будинку «А-1» житловою площею 31,2 кв.м., загальною площею 52,2 кв.м., літньої кухні «Б», сараїв «В, Ж, З», душу «Г», вбиральні «Д», гаражу «Е», шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Укргазбанк» з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отримання витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «Укргазбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною продажу в розмірі 90% від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.
В даному позові банк просить стягнути з відповідача заборгованість станом на 13.09.2022 року в розмірі 32 365,10 доларів США, яка складається з простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 10 809,18 доларів США та простроченої заборгованості по процентам у розмірі 21 555,92 доларів США.
В обґрунтування своїх позовних вимог банк надав розрахунок заборгованості, згідно з яким станом на серпень 2011 року сума заборгованості по кредиту склала 10 809,18 доларів США. Крім того за період з 31.01.2008 року по 13.09.2022 року банком нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 21 555,92 доларів США. Всього сума боргу становить 32 365,10 доларів США.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 березня 2010 року у справі №2-783/2010 було стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором №2233/804 від 31.01.2008 року в сумі 12 026,05 доларів США, яка складається зі строкової заборгованості за кредитом у сумі 10 416,07 доларів США, заборгованості за простроченим кредитом у сумі 393,11 доларів США, заборгованості за простроченими процентами в сумі 1 216,87 доларів США, отже, законні підстави для повторного стягнення з відповідача на користь позивача сум заборгованості, в тому числі кредиту та процентів, відсутні. Також зазначив, що звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, у тому числі процентів за користування кредитним коштами, нарахованих після закінчення строку кредитування на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, банк не надав належних доказів наявності у нього права на примусове стягнення раніше присудженої суми заборгованості за кредитним договором, зокрема, що ним не було пропущено строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, а тому прийшов до висновку, що позов банку в частині стягнення процентів є безпідставним.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної стави (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Отже, за змістом наведених норм законодавства, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики та сплати процентів і інших сум, нарахованих згідно з умовами договору (неустойки, комісії тощо).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Судом враховано, що згідно з кредитним договором кредит був наданий відповідачу в сумі 11 200 доларів США на строк з 31 січня 2008 року до 30 січня 2033 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом 14,5% річних, а на залишок простроченої заборгованості за кредитом - у розмірі процентної ставки, зазначеної у п. 1.1. Кредитного договору, збільшеної на один процент (тобто в розмірі 15,5% річних), починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.
Через порушення відповідачем умов укладеного кредитного договору банк правомірно скористався своїм правом вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені за порушення умов договору, звернувшись у 2010 році до суду з позовом про стягнення з відповідача таких сум, а саме строкової заборгованості за кредитом у розмірі 10 416,07 доларів США, заборгованості за простроченим кредитом у сумі 393,11 доларів США, заборгованості за простроченими процентами в сумі 1 216,87 доларів США.
Тим самим позивач як кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки і комісії, з чим погодився суд, який задовольнив позовні вимоги банку, стягнувши з відповідача заборгованість за кредитним договором у вищевказаному розмірі.
В свою чергу, звернувшись у 2023 році до суду з позовом до ОСОБА_1 , банк просить стягнути заборгованість за кредитом, яка вже була стягнута з відповідача заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 березня 2010 року в розмірі 10 809,18 доларів США (10 416,07 + 393,11), а також проценти в період з 31.01.2008 року по 13.09.2022 року в розмірі 21 555,92 доларів США, що нараховані за ставкою 15,5% річних, та включають раніше стягнуту суму заборгованості за процентами в розмірі 1 216,87 доларів США.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду щодо відсутності підстав для повторного стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначеної заборгованості.
Доводи скарги про те, що рішення суду від 11 березня 2010 року стосувалося лише звернення стягнення на предмет іпотеки, а не стягнення заборгованості колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки такі спростовуються змістом рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 березня 2010 року у справі №2-783/2010, з якого видно, що судом було застосовано два способи захисту прав кредитора: як направлений на примусове стягнення заборгованості, так і на погашення такої заборгованості за рахунок заставного майна.
В позові та апеляційній скарзі банк зазначає про те, що не позбавлений права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі п. 3.1.10. кредитного договору у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів вважає такі твердження Банку помилковими виходячи з наступного.
Укладеним між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 не передбачено сплату процентів після завершення строку кредитування, за неправомірне користування кредитом, як міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, що встановлена ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Проте, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
У постанові від 05 березня 2019 року у справі №5017/1987/2012 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду зазначив, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору у зв'язку із простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.
До подібних висновків Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду дійшов у постановах від 10 червня 2020 року у справі №903/191/19, Велика Палата Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 та від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17.
Разом із тим правовідносини, що склалися у справі №5017/1987/2012, не є подібними до правовідносин, що склалися у даній справі, що переглядається, оскільки у справі №5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №753/6745/17, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
У справі, що переглядається, з умов кредитного договору, зокрема пунктів 3.1.10, 3.3.4 кредитного договору, на які посилається позивач, не вбачається, що сторонами у договорі обумовлена умова нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після закінчення строку кредитування і така умова охоплюється положеннями частини другої статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання за цим договором.
Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов'язання за кредитним договором, відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості видно, що протягом усього заявленого періоду, за який просить стягнути проценти позивач, ним нараховані проценти, зокрема, з 31 січня 2008 року по 11 липня 2011 року та з 01 березня 2020 року по 01 вересня 2022 року за ставкою 14,5% річних, що була визначена у п. 1.1 кредитного договору за користування кредитом, виходячи із графіку погашення кредиту, визначеного п.3.3.3, тоді як судовим рішенням від 11 березня 2010 року з позичальника було достроково стягнуто всю суму заборгованості за кредитом.
В період з 11.04.2008 року по 01.02.2020 року, тобто яких охоплює в тому числі періоди нарахування процентів за ставкою 14,5% річних позивачем, виходячи з розрахунку заборгованості, також нараховувались проценти на частину кредиту, яку позивач зазначає як прострочену, за ставкою 15,5% річних.
При цьому пунктами 3.1.10 та 3.3.4 визначено, що проценти за підвищеною ставкою на прострочену заборгованість нараховуються за користування кредитом.
Отже, як вбачається з наданих розрахунків заборгованості, проценти за період поза межами строку кредитування позивач нараховує саме як проценти за користування кредитом, а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів враховує, що пунктом 1.1 кредитного договору визначено плату за користування кредитом за ставкою 14,5% річних; пунктом 3.1.10 передбачено обов'язок банку на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховувати, виходячи із процентної ставки, зазначеної у п.1.1., збільшеної на 1 процент, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості; пунктом 3.3.4 передбачено обов'язок позичальника у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи із процентної ставки, встановленої п.3.1.10 цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, а пунктом 3.3.1 визначено обов'язок позичальника здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його використання та всіх комісійних платежів у передбачені цим договором строки.
Зазначені умови договору дають підстави для висновку, що визначений п. 3.1.10, п. 3.3.4 збільшений розмір процентів - 15,5% річних від суми простроченої заборгованості нараховується виключно в межах строку кредитування, тому відсутні підстави вважати, що процентна ставка 15,5% річних - це «інший розмір процентів, що встановлений договором», як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що настає після закінчення строку кредитування.
Також щодо нарахування відсотків поза межами строку кредитування колегія суддів враховує те, що статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21 квітня 1999 року був встановлений строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання протягом одного року, якщо інше не передбачено законом.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року, згідно з пунктом 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до частин четвертої - шостої статті 12 вказаного Закону строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
За змістом частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 5-7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, матеріали справи не містять даних про те, чи було стягувачем вчасно отримано виконавчий лист на підставі вищевказаного судового рішення, чи відкрито виконавче провадження або чи не пропущений строк пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №2233/804 від 31.01.2008 року в сумі 12 026,05 доларів США.
Такі докази ані при зверненні до суду, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції, ані під час перегляду рішення суду апеляційної інстанції позивачем не надано.
Судом апеляційної інстанції здійснено пошук в “Автоматизована система виконавчого провадження» (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) відомостей щодо наявності відкритого виконавчого провадження з виконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 березня 2010 року по справі №2-783/2010, однак такі відомості відсутні.
Також, судом апеляційної інстанції здійснено пошук боржника ОСОБА_4 в єдиному реєстрі боржників (https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors), однак відомості стосовно такого боржника в реєстрі відсутні.
Верховний Суд у постанові від 18.09.2024 року у справі №761/26741/22 зазначив, що можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:
1) натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18).
У постановах від 23 листопада 2022 року у справі №285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі №442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).
Колегія суддів вважає слушними висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення у цій справі 3 % річних, адже вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
ПАТ АБ «Укргазбанк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту та на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання за кредитним договором №2233/804 від 31.01.2008 року щодо строку дії договору.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 березня 2010 року у справі №2-783/2010 задоволено позов банку та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №2233/804 від 31.01.2008 року в сумі 12 026,05 доларів США, яка складається зі строкової заборгованості за кредитом у сумі 10 416,07 доларів США, заборгованості за простроченим кредитом у сумі 393,11 доларів США, заборгованості за простроченими процентами в сумі 1 216,87 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 1 957,43 грн.
При цьому, матеріали справи не містять даних про те, чи було стягувачем вчасно отримано виконавчий лист на підставі вищевказаного судового рішення, чи відкрито виконавче провадження або чи не пропущений строк пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №2233/804 від 31.01.2008 року в сумі 12 026,05 доларів США.
Отже, правовідносини сторін трансформувались у натуральне зобов'язання і ПАТ АБ «Укргазбанк» не має права на нарахування 3 процентів річних, заявлених до стягнення у цій справі, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 року у справі № 761/26741/22.
Доводи скарги з цього приводу вищевказаного не спростовують.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного суду на спростування таких висновків колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини справи у таких справах є відмінними від встановлених обставин у даній справі, які не спростовані будь-якими доказами апелянтом.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутність підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “29» жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено “06» листопада 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна