Провадження № 22-ц/803/10404/25 Справа № 199/742/25 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
06 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі апеляційну скаргу виконувача обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 08 вересня 2025 року про повернення позову, у складі судді Богун О.О., по справі № 199/742/25 за позовною заявою керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області до ОСОБА_1 , треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру про витребування земельної ділянки, -
20 січня 2025 року керівник Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області, діючи в інтересах держави, в особі Кальчицької сільської ради Донецької області, звернувся через суд із позовом, пред'явленим до ОСОБА_1 , визначивши третіми особами Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, на предмет витребування земельної ділянки.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 21 липня 2025 року позовну заяву керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області залишено без руху та надано час для усунення недоліків, у зв'язку із зміною законодавства.
У серпні 2025 року заступник керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області подав суду пояснення щодо відсутності обов'язку внесення на депозитний рахунок суду грошової суми в розмірі оцінки земельної ділянки на дату подання позову у даній справі. Посилаючись на викладене, просив суд врахувати дані пояснення та відкрити провадження у справі.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 08 вересня 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику (а.с.147,148).
Не погодившись з цією ухвалою суду першої інстанції виконувач обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області подав апеляційну скаргу (а.с.152-159), в якій зазначив, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин справи.
Скаргу мотивує тим, що зміни у законодавстві щодо внесення на депозитний рахунок коштів позивачем набули чинності вже після подачі позову до суду, а на момент подання позову, позовна заява відповідала вимогам процесуального кодексу та положенням ст. 175-177 ЦПК України. Крім того зазначив, що відповідач не може вважатись добросовісним набувачем майна, а внесення на депозитний рахунок коштів у розмірі вартості спірного майна стосується лише добросовісного набувача такого майна, що можливо встановити лише при розгляді справи по суті спору. Вважає, що суд першої інстанції помилково застосував вимоги ч.4 ст. 177 ЦПК України, а у прокурора відсутній обов'язок вносити на депозитний рахунок грошові кошти. Просив вимоги апеляційної скарги задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Інші учасники судового процесу своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо повернення заяви позивачеві.
Згідно ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки, в даній справі оскаржується ухвала про повернення заяви, то її розгляд слід проводити без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Так, суд першої інстанції, визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачу, виходив з того, що у визначений судом строк недоліки позовної заяви не були усунуті позивачем.
Колегія суддів повністю не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у ст.ст.175,177 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Відповідно до ч. 4 ст.177ЦПК України (в редакції чинній на час звернення прокурора до суду) до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким ст.390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
У зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 21 липня 2025 року позовну заяву керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області залишено без руху та надано час для усунення недоліків шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок) здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», станом на дату подання позову 20 липня 2025 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява, подана прокурором 20 січня 2025 року, відповідала вимогам ст.ст.175,177 ЦПК України, в редакції, чинній на дату звернення до суду.
Нова редакція ч. 4 ст. 177 ЦПК України набула чинності 09 квітня 2025 року, тобто після подачі позовної заяви.
Згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Застосовуючи вимоги ч. 4 ст. 177 ЦПК України, суд першої інстанції посилався на Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», якими передбачено зворотну дію в часі положень цього Закону в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна.
Однак, пунктом 2 розділу ІІ Закону України «Про внесенняз мін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеномузаконом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що Законом не передбачено зворотну дію в часі положень ч. 4 ст.177 ЦПК України та послався на положення процесуального закону, які не підлягають застосуванню у даному випадку.
За таких обставин повернення заяви позивачеві на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України колегія суддів вважає помилковим, оскільки на час звернення позивача з цим позовом до суду позовна заява відповідала вимогам ч. 4 ст.177 ЦПК України в редакції, яка діяла на той час.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що власником спірної земельної ділянки на теперішній час є відповідач ОСОБА_1 .
Прокурором заперечується добросовісність відповідачки під час набуття спірної земельної ділянки у власність.
Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що вимога ч. 4 ст.177 ЦПК України про обов'язок позивача додати до позовну документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна саме від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України).
Варто зазначити, що питання добросовісного набуття прав на спірний об'єкт набувачем має бути оцінене судом першої інстанції під час судового розгляду справи. Означена обставина (добросовісності/недобросовісності набуття) залишатиметься невизначеною до закінчення розгляду справи та ухвалення судом рішення по суті спору.
Так, згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Тобто, означена норма закріплює презумпцію добросовісності та розумності поведінки особи, яка реалізує своє суб'єктивне право, що може бути спростована лише на підставі встановлених судом обставин у відповідному процесуальному порядку. У контексті норм ЦПК України спростування зазначеної презумпції можливе виключно на стадії судового розгляду справи по суті, оскільки лише на цій стадії суд: досліджує надані сторонами докази, встановлює обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а також здійснює правову оцінку поведінки сторін у межах реалізації ними тих чи інших прав.
Отже, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції застосував положення ч. 4 ст. 177 ЦПК України, які не підлягають застосуванню.
Колегія суддів, приймаючи доводи скаржника, наголошує на тому, що місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо повернення позовної заяви, оскільки при винесенні ухвали від 21 липня 2025 року про залишення позову без руху, враховуючи подання позову позивачем у січні 2025 року, тобто, до зміни законодавства, не врахував відсутності такого обов'язку прокуратури на день подання позову, як внесення на депозитний рахунок грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, а відтак, і хибно застосував положення ст. 185,187 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France», від 8 грудня 2016 року «ТОВ «Фріда» проти України»).
Згідно частини третьої статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(частина перша статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" передбачено, зокрема, що особа повинна мати доступ до незалежного, неупередженого та компетентного суду.
У своєму рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 р. суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики "справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя має дуже важливе значення і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 08 вересня 2025 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак, апеляційна скарга виконувача обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу виконувача обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області - задовольнити.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 08 вересня 2025 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 06 листопада 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна