Провадження № 22-ц/803/9068/25 Справа № 182/7477/24 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року у складі судді Кобеляцької-Шаховал І.О. про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління комунальним майном Нікопольської міської ради, треті особи - ОСОБА_5 , приватний нотаріус Бережний Олександр Сергійович, виконком Нікопольської міської ради в особі служби у справах дітей, про скасування рішення про приватизацію житла, визнання свідоцтва про право власності на 12/15 частин квартири недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та зобов'язання вчинити певні дії, -
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Управління комунальним майном Нікопольської міської ради, треті особи - ОСОБА_5 , приватний нотаріус Бережний О.С., Виконком Нікопольської міської ради в особі служби у справах дітей, про скасування рішення про приватизацію житла, визнання свідоцтва про право власності на 12/15 частин квартири недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та зобов'язання вчинити певні дії - закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору (а.с. 44-45).
Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 33, 59-60, 69-71, 74-76, 80-82, 85-87).
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на адресу суду 25.04.2024 року надійшла заява начебто від позивача - ОСОБА_1 про те, що вона відмовляється від позову та просить закрити провадження. В заяві зазначено, що спору не існує. Проте, апелянт такої заяви не писала.
Учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.
Так, постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що подання заяви про закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору, є правом позивача, яким ОСОБА_1 й скористалась, а тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України провадження у даній справі слід закрити.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи в грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Управління комунальним майном Нікопольської міської ради, треті особи - ОСОБА_5 , приватний нотаріус Бережний О.С., Виконком Нікопольської міської ради в особі служби у справах дітей, про скасування рішення про приватизацію житла, визнання свідоцтва про право власності на 12/15 частин квартири недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила суд скасувати розпорядження (рішення) органу приватизації №10855-6 від 15.11.2021 року про задоволення заяви ОСОБА_2 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ; визнати свідоцтво про право власності на 12/15 частин квартири АДРЕСА_1 видане 06.12.2021 року Кправлінням комунального майна Нікопольської міської ради - недійсним; скасувати рішення №63207631 від 02.02.2022 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 4/15 за кожним; зобов'язати Управління комунальним майном Нікопольської міської ради повторно розглянути питання щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 з урахуванням права позивача на приватизацію вказаного житла.
Обґрунтовуючи позов позивач серед іншого зазначала, що вона дізналась про те, що відповідач ОСОБА_2 скориставшись безпорадним станом позивача, яка є інвалідом 1 групи та прикута до ліжка, похилим віком позивача шляхом обману отримала від неї заяву про відмову від своєї частки у приватизації з приводу чого позивач звернулась до Нікопольського РУП з відповідною заявою про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК України. Зазначає, що не мала наміру відмовлятись від своєї частки на квартиру оскільки у неї немає іншого житла.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року відкрито провадження у справі.
На підставі направленої засобами поштового зв'язку заяви ОСОБА_1 від 23.04.2025 року, яка надійшла до суду 25.04.2025 року, ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року закрито провадження у справі, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду, якого останній дійшов з порушенням процесуального права.
Так, матеріали справи (а.с. 41) містять виготовлену в друкованому вигляді заяву на адресу судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцької-Шаховал І.О. з посиланням на ч.ч. 1-3 ст. 206 ЦПК України та текстом наступного змісту: «Я відмовляюсь від свого позову, оскільки спору між сторонами не існує, також мені відомі наслідки відмови від позову. Відмовляючись від позову, я дію свідомо, дана заява відповідає моїй внутрішній волі та моїм інтересам». В прохальній частині заяви зазначено текст наступного змісту: «Прошу прийняти відмову ОСОБА_1 від позову по справі №182/7477/24 та закрити провадження по справі, про що постановити відповідну ухвалу».
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.
Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
Дії та воля сторони цивільного процесу фактично визначають спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у ст. 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову.
Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі №456/647/18 (провадження №61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі №686/20582/19-ц (провадження №61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі №750/1658/20 (провадження №61-9658св20).
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №13/51-04 (провадження №12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №456/647/18 (провадження №61-2018св19); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі №686/20582/19 (провадження №61-1807св20); Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №750/1658/20 (провадження №61-9658св20) зазначено, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише за умови, якщо предмет спору відсутній під час пред'явлення позову.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20 (провадження №61-3438сво21) відступив від висновку, сформульованого у зазначених постановах, конкретизувавши його таким чином: закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв'язку із цим не залишилося неврегульованих питань.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки після відкриття провадження у справі неможливо закрити провадження із підстав відсутності предмету спору.
При цьому, судом першої інстанції взагалі не зазначено підстави відмови у задоволенні заяви саме з підстав відмови від позову на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України згідно прохальної частини заяви.
Заперечуючи проти закриття провадження у справі, позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує на відсутність свого волевиявлення про закриття провадження по справі, наголошує на тому, що вона не складала та не підписувала заяву про відмову від позову, оскільки зацікавлена у вирішенні спору.
Оцінюючи підстави для закриття провадження по справі та висловлені категоричні заперечення позивача щодо підписання такої заяви, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування зазначеної ухвали як передчасно постановленої.
Суд з порушенням норм процесуального законодавства не пересвідчився у дійсній волі позивача щодо відмови від позову та щодо відсутності на момент подання даної заяви спору, а також не пересвідчився чи дійсно позивач розуміє наслідки такої відмови та чи не порушуються права позивача такою заявою.
Приймаючи до уваги вищевказане, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст.379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “05» листопада 2025 року.
Повний текст постанови складено “06» листопада 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна