Провадження № 22-ц/803/9091/25 Справа № 185/13024/24 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року у складі судді Юдіної С.Г. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві (а.с. 1-10), в обґрунтування якого посилався на те, що він працював на підприємстві відповідача в тому числі у шкідливих підземних умовах праці.
За час роботи на підприємстві відповідача отримав хронічні професійні захворювання.
14.07.2014 року позивача було звільнено за ч. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі.
Згідно з довідкою МСЕК від 24.02.2015 року позивачу первинно встановлено сукупно 30% втрати працездатності. Вказані діагнози отриманих на підприємстві професійних захворювань підтверджені та встановлені ДУ «Український науково дослідний інститут промислової медицини» з 23.12.2014 року.
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 22.01.2015 року встановлено, що хронічне захворювання виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Причиною виникнення професійного захворювання є перевищення рівню пилу та шуму.
Довідкою МСЕК від 26.01.2017 року позивачу повторно, безстроково встановлено 30% втрати працездатності. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я у розмірі 255 600,00 грн без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 600 грн.
В іншій частині - відмовлено (а.с. 48-50).
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду в частині задоволених вимог зменшивши розмір моральної шкоди до 30 000,00 грн (а.с. 55-56).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам, та позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди.
ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
14.07.2014 року ОСОБА_1 був звільнений за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
22.01.2015 року начальником Павлоградського міськрайонного Управління ГУ Держсанепідслужби у Дніпропетровській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, з якого вбачається, що ОСОБА_1 23.12.2014 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини м. Кривий Ріг встановлені діагнози: хронічне обструктивне захворювання легень; нейросенсорна приглухуватість.
Даним актом встановлені обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Причиною виникнення професійного захворювання є перевищення рівню пилу та шуму
Згідно виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12ААА №004538 від 24.02.2015 року позивачу первинно встановлено 30% втрати професійної працездатності з яких: 25% - ХОЗЛ; 5% - туговухість.
Довідкою МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги 12ААА №042989 від 26.01.2017 року позивачу повторно встановлено 30% втрати професійної працездатності з яких: з яких: 25% - ХОЗЛ; 5% - туговухість, безстроково. Група інвалідності не встановлена.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Колегія суддів переглядає рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог позивача, оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується.
З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (не майнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відповідно частині 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови праці.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Враховуючи характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань позивача, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права на підставі досліджених доказів.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Верховний Суд у постанові від 10.06.2020 року у справі №212/3859/16-ц зазначив, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Доводи скарги про те, що саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіянні особі, наскільки вони є важкими та яка компенсація буде адекватною, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наявність висновків судово-психологічної експертизи не є обов'язковою для суду при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди. Ступінь втрати професійної працездатності позивачу встановлено МСЕК. Наявність чи відсутність у позивача моральної шкоди може бути встановлена судом без проведення відповідної експертизи. Судом встановлено, що саме відповідач не створив позивачці безпечних і нешкідливих умов праці, внаслідок чого позивач отримав ушкодження здоров'я, внаслідок чого позивач зазнає фізичні і моральні страждання.
Доводи щодо завищеного розміру колегія суддів не бере до уваги, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Доводи скарги про те, що фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд і відсутні підстави для стягнення моральної шкоди,є безпідставним, оскільки зазначене не звільняє роботодавця забезпечити працівникам безпечні умови праці, а відтак і від відшкодування моральної шкоди.
Посилання в апеляційній скарзі на постанови Дніпровського апеляційного суду колегія суддів не бере до уваги, оскільки у відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховуються висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо їх застосування.
Доводи відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов'язки, передбачені ст. ст. 153, 158 ЦПК України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов'язком відповідача.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Доводи відповідача, що саме позивач винен в отриманні професійного захворювання, який при укладенні трудового договору був проінформований про шкідливі умови праці і відповідно до статті 38 КЗпП України не скористався правом розірвання трудового договору за власним бажанням та продовжував працювати є необґрунтованими, оскільки статтею 153 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та впровадження сучасних засобів техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечення санітарно-гігієнічних умов, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. На підставі досліджених і оцінених доказів суди встановили, що причиною професійного захворювання позивача є робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
Згідно постанови Верховного Суду від 20.11.2019 у справа №214/3668/17 кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (стаття 43 Конституції України). Відповідно до частини другої статті 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Встановивши, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня встановлення висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування за рахунок роботодавця моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінки наявності чи відсутності у позивача інших захворювань є такими, що не беруться до уваги, оскільки це не є предметом розгляду у даній справі, так як у даній справі предметом розгляду є завдання моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я позивача та втрата працездатності за професійним захворюванням.
Доводи відповідача стосовно приховування позивачем свого фактичного стану здоров'я є припущеннями апелянта, які не підтверджуються будь-якими доказами, а тому не беруться до уваги.
Щодо оподаткування стягнутої суми моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного.
Правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі.
З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів».
Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскарженого рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року - змінити, виключити у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів».
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року в іншій частині - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “05» листопада 2025 року.
Повний текст постанови складено «06» листопада 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна