Провадження № 22-ц/803/8924/25 Справа № 185/2101/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
04 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Свистунової О.В.,
суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Пікос А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він з 26 липня 1993 року по 15 серпня 1997 року, з 04 вересня 1997 року по 16 квітня 1998 року, з 21 вересня 1998 року по 09 червня 2003 року та з 01 липня 2003 року по 23 грудня 2019 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 23 грудня 2019 року його було звільнено з роботи.
23 грудня 2019 року він був звільнений з посади гірника очисного забою 5 розряду з повним робочим днем ВСП «Шахтоуправління Павлоградське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ст. 40 КЗпП України).
За час роботи на підприємстві відповідача з ним стався нещасний випадок, що підтверджується актом № 28 за формою Н-1 від 07 квітня 1997 року.
Пунктом 11 акту № 28 встановлено обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: при доставці лісоматеріалів 1=2,8 м, для встановлення випереджаючого кріплення на сполучення 1047 лави, з бортовим штреком, ОСОБА_1 , проходячи вздовж енергопоїзда, підслизнувся, нахилився по ходу руху, стійка зісковзнула з плеча і впала назад, вдаривши торцем по гомілки правої ноги, травмуючи її. Діагноз - перелом внутрішньої кістки правої гомілки.
21 липня 2020 року т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (форма П-4) у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 21 липня 2020 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія попереково-крижова L5,S1, шийна С6,С7,С8, рецидивуючий перебіг, на фоні полісегмантарної дископатії, з вираженими статико-динамічними порушеннями, зі стійким больовим, м'язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня) та остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня), код М54.1, М17-М19; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легенів першої ст.), група В. ЛН першого-другого ступеня, (код J43.8, J44); 3) нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3.
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: працюючи в підземних умовах шахти гірником очисного забою дільниці з видобудку вугілля № 7, виконував комплекс робіт з видобування вугілля згідно з технологічним процесом (пересування конвеєра, встановлення механізованого кріплення, вслід за пересування комбайна, монтаж, демонтаж та ремонт скребкового конвеєра, зачистка лави вручну від гірничої маси, кріплення сполучень лави з штреками тощо). Внаслідок недосконалості технології підземного видобудку вугілля, роботи шахтних механізмів і машин (комбайн, механізований комплекс, скребковий конвеєр, стрічковий конвеєр, скребковий перевантажувач тощо) відсутність можливості встановлення систем відсмоктування та уловлювання пилу підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму. Недосконалість технології передбачає значне використання ручної праці (піднесення матеріалів та обладнання тощо). Також внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та виробничі механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування.
Причини виникнення професійного захворювання. Важкість праці: робоча поза вимушена «на колінах і ліктях» впродовж 97 % змінного часу, при нормі до 10 % часу зміни; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 40 кг, при нормі до 30 кг, фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні за участю м'язів рук, тулуба, ніг становило 44000 кг/с, при нормі до 44000 кг/с; величина статистичного навантаження за зміну двома руками становило 69000 кг/с, при нормі до 70000 кг/с; переходи пішки становили до 4 км за зміну, при нормі до 8 км. Вміст пилу з вмістом вільного діоксину кремнію до 10,0 % в повітрі робочої зони в 27 разів перевищує ГДК (фактичне значення 110,65 мг/м3, при ГДК 4,0 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Рівень відносної вологості повітря 83 %, при нормі 75 % по ДСП 3.3.1.095-2002. Еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 4 дБА (фактичне значення 84 дБА, при допустимому - 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99.
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Згідно виписки Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки від 01 березня 1999 року, йому первинно, без встановлення групи інвалідності, визначено 10 % втрати працездатності по виробничій травмі від 02 квітня 1997, згідно акту Н-1 № 28.
Згідно довідки Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 058912 від 16 вересня 2020 року, йому первинно-повторно з 19 серпня 2020 року до 01 вересня 2021 року встановлено третю групу інвалідності, а також 60 % втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40 % - радикулопатія з ДПП (первинно); 10 % - ХОЗЛ (первинно); 5 % - туговухість (первинно); 5 % - виробнича травма, згідно акту Н-1 № 28 від 07 квітня 1997 року (повторно). Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 552184; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 141718 від 17 серпня 2023 року, йому повторно безстроково з 01 вересня 2023 року встановлено третю групу інвалідності, а також 60 % втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40 % - радикулопатія з ДПП; 10 % - ХОЗЛ; 5 % - туговухість; 5 % - виробнича травма, згідно акту Н-1 № 28 від 07 квітня 1997 року. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Позивач зазначав, що внаслідок отриманих виробничої травми та хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності у відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на його душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес та депресію.
Тому позивач вважав, що відповідач повинен відшкодувати нанесену йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивач втратив своє здоров'я, йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він став особою з інвалідністю, роботодавець звільнив його за станом здоров'я, його постійно турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я в розмірі 245 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 120 000,00 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій 23 липня 2025 року апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд змінити рішення суду, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 2 550,00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Заявник посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв'язку між отриманою позивачем виробничою травмою та діями відповідача. Вказує, що нещасний випадок трапився з позивачем внаслідок порушення ним норм охорони праці, заявлений позивачем до стягнення розмір моральної шкоди нічим не обґрунтований.
Зазначає, що презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямими наслідком кожної протиправної поведінки. Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації. Таке право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та через судовий розгляд отримати відповідну компенсацію.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Заявник вважає, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди з вини відповідача та її розмір.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Сторони у судове засідання не з'явилися, були належним чином завчасно повідомлені про час та місце слухання даної справи апеляційним судом.
Представник позивача - адвокат Мотуз О.В. у поданій 04 листопада 2025 року заяві просив розглядати справу без участі позивача та його представника.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці та даних акту за формою П-4 позивач ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 25 років 5 місяців (а.с.8-9).
23 грудня 2019 року ОСОБА_1 був звільнений з посади гірника очисного забою 5 розряду з повним робочим днем ВСП «Шахтоуправління Павлоградське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ст. 40 КЗпП України).
21 липня 2020 року т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (форма П-4) у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 21 липня 2020 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія попереково-крижова L5,S1, шийна С6,С7,С8, рецидивуючий перебіг, на фоні полісегмантарної дископатії, з вираженими статико-динамічними порушеннями, зі стійким больовим, м'язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня) та остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня), код М54.1, М17-М19; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легенів першої ст.), група В. ЛН першого-другого ступеня, (код J43.8, J44); 3) нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3 (а.с.12-13).
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: працюючи в підземних умовах шахти гірником очисного забою дільниці з видобудку вугілля № 7, виконував комплекс робіт з видобування вугілля згідно з технологічним процесом (пересування конвеєра, встановлення механізованого кріплення, вслід за пересування комбайна, монтаж, демонтаж та ремонт скребкового конвеєра, зачистка лави вручну від гірничої маси, кріплення сполучень лави з штреками тощо). Внаслідок недосконалості технології підземного видобудку вугілля, роботи шахтних механізмів і машин (комбайн, механізований комплекс, скребковий конвеєр, стрічковий конвеєр, скребковий перевантажувач тощо) відсутність можливості встановлення систем відсмоктування та уловлювання пилу підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму. Недосконалість технології передбачає значне використання ручної праці (піднесення матеріалів та обладнання тощо). Також внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та виробничі механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування.
Причини виникнення професійного захворювання. Важкість праці: робоча поза вимушена «на колінах і ліктях» впродовж 97 % змінного часу, при нормі до 10 % часу зміни; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 40 кг, при нормі до 30 кг, фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні за участю м'язів рук, тулуба, ніг становило 44000 кг/с, при нормі до 44000 кг/с; величина статистичного навантаження за зміну двома руками становило 69000 кг/с, при нормі до 70000 кг/с; переходи пішки становили до 4 км за зміну, при нормі до 8 км. Вміст пилу з вмістом вільного діоксину кремнію до 10,0 % в повітрі робочої зони в 27 разів перевищує ГДК (фактичне значення 110,65 мг/м3, при ГДК 4,0 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Рівень відносної вологості повітря 83 %, при нормі 75 % по ДСП 3.3.1.095-2002. Еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 4 дБА (фактичне значення 84 дБА, при допустимому - 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99.
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Також судом встановлено, що 07 квітня 1997 керівником шахти «Імені Героїв Космосу» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») затверджено акт № 28 про нещасний випадок (форма Н-1), який трапився 02 квітня 1997 року о 16:00 год., на ділянці № 6, 1047 бортового штреку шахти «Імені Героїв Космосу» з ОСОБА_1 , посада - ГРОЗ, з якого вбачається, що при доставці лісоматеріалів 1=2,8 м, для встановлення випереджаючого кріплення на сполучення 1047 лави, з бортовим штреком, ОСОБА_1 , проходячи вздовж енергопоїзда, підслизнувся, нахилився по ходу руху, стійка зісковзнула з плеча і впала назад, вдаривши торцем по гомілки правої ноги, травмуючи її. Діагноз - перелом внутрішньої кістки правої гомілки (а.с.10-11).
Згідно виписки Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки від 01 березня 1999 року, ОСОБА_1 первинно, без встановлення групи інвалідності, визначено 10 % втрати працездатності по виробничій травмі від 02 квітня 1997, згідно акту Н-1 № 28 (а.с.14).
Згідно довідки Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 058912 від 16 вересня 2020 року, ОСОБА_1 первинно-повторно з 19 серпня 2020 року до 01 вересня 2021 року встановлено третю групу інвалідності, а також 60 % втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40 % - радикулопатія з ДПП (первинно); 10 % - ХОЗЛ (первинно); 5 % - туговухість (первинно); 5 % - виробнича травма, згідно акту Н-1 № 28 від 07 квітня 1997 року (повторно). Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування (а.с.15).
Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 552184; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 141718 від 17 серпня 2023 року, ОСОБА_1 повторно безстроково з 01 вересня 2023 року встановлено третю групу інвалідності, а також 60 % втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40 % - радикулопатія з ДПП; 10 % - ХОЗЛ; 5 % - туговухість; 5 % - виробнича травма, згідно акту Н-1 № 28 від 07 квітня 1997 року. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування (а.с.16).
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок отримання виробничої травми позивач первинно втратив 10 % професійної працездатності, в подальшому йому визначено сукупно 60 % втрати професійної працездатності за виробничою травмою та професійними захворюваннями, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що виробнича травма та професійні захворювання призвели до кардинальних негативних змін його життя, порушила його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 третьої групи інвалідності та втрати ним 60 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000,00 грн.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів не бере до уваги з вищенаведених підстав.
Колегія суддів не встановила підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Враховуючи наведене, а також те, що нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, та професійне захворювання позивача виникли під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про те, що судом першої інстанції не враховано існування в спірних правовідносинах обмеження розміру моральної шкоди і залишено поза увагою зміст рішень Конституційного Суду України та практику Верховного Суду щодо необхідності застосування такого обмеження під час розгляду справи, а тому наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення, - колегія суддів не приймає до уваги, оскільки висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду та застосовані під час розгляду даної справи, що відповідає належному та ефективному способу захисту порушеного права у даній справі.
Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення: від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку (стаття 173 КЗпП України).
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1-14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу ОСОБА_1 первинно висновком МСЕК встановлено втрату професійної працездатності у березні 1999 року в розмірі 10 %, тобто встановлено наявність ушкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин між позивачем та відповідачем ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, в редакції станом на березень 1999 року.
У відповідності до положень пункту 11 цих Правил (в редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин сторін) моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 11 Правил).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням статті 83 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 8 000,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100 % стійкої втрати працездатності, дорівнює 40 000,00 грн.
Неоподатковуваний мінімум доходів громадян - це грошова сума розміром у 17,00 грн., встановлена пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, тобто максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100 % стійкої втрати працездатності, дорівнює 2 550,00 грн.
Таким чином, вбачається колізія правових норм, при якій мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100 % стійкої втрати працездатності, суттєво перевищує максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100 % стійкої втрати працездатності, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, яка має вищу юридичну силу порівняно з пунктом 11 Правил, станом на березень 1999 року.
Крім того, в даному випадку доречно зазначити, що у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 219/590/17 сформульовано правовий висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи встановлені законодавством обмеження розміру відшкодування моральної шкоди, необхідно враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Доводи апеляційної скарги про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Таким чином, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн., присудженої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.
Крім того, враховано ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 60 % та третю групу інвалідності, які повторно безстроково встановлені йому висновком МСЕК від 17 серпня 2023 року, та встановлені судом обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»- залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
М.О. Макаров