06 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 160/14646/24
адміністративне провадження № К/990/39984/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року (головуючий суддя - Сидоренко Д.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року (головуючий суддя - Малиш Н.І., суддів: Щербак А.А., Баранник Н.П.)
у справі №160/14646/24
за позовом Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправними та скасування постанов.
I. ПРОЦЕДУРА
1. 05 червня 2024 року за допомогою системи "Електронний суд" до суду надійшов позов Комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради, якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного від 11 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання:
- документу про сплату судового збору у сумі 21801,60 грн (квитанції установи банку або відділення зв'язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення) за позов, який містить вимоги майнового характеру та немайнового або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;
- уточненого позову із зазначенням відомостей щодо дати отримання постанови про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2024 року та із належним викладенням необхідності об'єднання в одній позовній заяві оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2024 року та про відкриття виконавчого провадження від 09 травня 2024 року.
3. На виконання вимог ухвали суду від 11 червня 2024 року від позивача надійшли докази сплати судового збору в сумі 21801,60 грн та уточнена позовна заява.
4. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного від 19 червня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та продовжено строк, встановлений ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви протягом 5-ти днів з моменту отримання цієї ухвали (надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку з наданням належних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску).
5. На виконання вимог ухвали суду від 19 червня 2024 року від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
6. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року, у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 повернуто особі, яка її подала.
7. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач посилаючись на порушення норм процесуального права, вернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.
8. Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Cуд першої інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_3, виходив із того, що зазначені позивачем відомості щодо дати коли позивач дізнався про наявність оскаржуваної постанови суперечать один одному.
10. Так, в уточненій позовній заяви позивач зазначив, що дізнався про постанову від 13 лютого 2024 року після отримання поштового відправленням 31 травня 2024 року, а в заяві про поновлення строку звернення до суду зазначив, що під час телефонної розмови керівника позивача з державним виконавцем Берегових В.С., яка відбулася після винесення постанови від 13 лютого 2024 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, державний виконавець повідомив позивача, що відповідно до частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем. Зважаючи на таке, позивач очікував від відповідача скасування постанови від 13 лютого 2024 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
11. У той же час, суд першої інстанції зауважив, що узгоджуючи мирову угоду від 29 березня 2024 року позивач не міг не знати про наявність відкритого 13 лютого 2024 року виконавчого провадження № НОМЕР_1 та відповідно про наявність постанови про стягнення виконавчого збору.
12. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем доводи не свідчать про існування об'єктивних та непереборних причин, що зумовили несвоєчасне звернення позивача до суду з цим позовом, відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку та продовжив процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви для зазначення інших підстав для поновлення строку з наданням належних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
13. Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення із позовною заявою до суду, встановлений пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України, а вказані у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду доводи не спростовують факт пропуску строку та не підтверджують поважність його пропуску.
14. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що в постанові про відкриття виконавчого провадження від 13 лютого 2024 року НОМЕР_3, в пункті 3 постановлено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 9225936,09 грн.
15. Частиною четвертою статті 27 Законом України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
16. Відтак, позивач не міг не знати про наявність постанови про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1.
17. Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що 25 червня 2024 року від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшли заперечення про відкриття провадження у справі, в яких зазначено, що спірна постанова від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1 виготовлена 13 лютого 2024 року в АСВП та направлена позивачу (боржнику у виконавчому провадженні) разом з постановою про відкриття виконавчого від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1 (з ідентифікатором доступу) засобами поштового зв'язку, відповідно, отримана останнім 19 лютого 2024 року, що підтверджується копією реєстру згрупованих відправлень від 14 лютого 2024 року № 2.
18. У зв'язку з чим, суд першої інстанції зазначив, що позивач був обізнаний про наявність прийнятої постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
19. Крім того, посилаючись на лист від 14 травня 2024 року № 2315/04.1-11 ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 13 лютого 2024 року відповідач не мав функціональної можливості для направлення постанови в електронному вигляді із використанням підсистеми Електронний суд ЄСІТС, у зв'язку з чим постанови були направлені засобами поштового зв'язку.
20. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. У той же час, вказав на безпідставність доводів позивача про те, що згрупований список направлення поштової кореспонденції не свідчить про її отримання. При цьому, суд послався на те, що відповідачем наданий доказ саме отримання позивачем поштової кореспонденції направленої рекомендованим листом, а саме: копія реєстру згрупованих відправлень від 14 лютого 2024 року № 2, відповідно до якого позивачу направлено відповідні постанови листом № 0600088024483 та згідно роздруківки щодо перевірки статусу відстеження, відправлення № 0600088024483 вручено особисто 19 лютого 2024 року.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
21. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
22. Скаржник зазначає, що постанова від 13 лютого 2024 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а також інші документи цього виконавчого провадження, не була доведена до відома або надіслана позивачу у встановлений законом спосіб.
23. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви в частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 25 червня 2024 року від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшли заперечення про відкриття провадження у справі, в яких зазначено, що спірна постанова від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1 виготовлена 13 лютого 2024 року в АСВП та направлена позивачу (боржнику у виконавчому провадженні) разом з постановою про відкриття виконавчого від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1 (з ідентифікатором доступу) засобами поштового зв'язку, відповідно, отримана останнім 19 лютого 2024 року, що підтверджується копією реєстру згрупованих відправлень від 14 лютого 2024 року № 2.
24. Скаржник зазначає, що суд посилаючись на наданий відповідачем лист від 14 травня 2024 року № 2315/04.1-11 ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України, зробив висновок, що станом на 13 лютого 2024 року відповідач не мав функціональної можливості для направлення постанови в електронному вигляді із використанням підсистеми Електронний суд ЄСІТС, у зв'язку з чим постанови були направлені засобами поштового зв'язку.
25. Скаржник зауважив, що суд першої інстанції до відкриття провадження у справі прийняв заперечення відповідача, дослідив та здійснив оцінку наданих відповідачем доказів. При цьому не надав позивачу часу на відповідь та спростування викладених відповідачем у запереченні доводів.
26. У зв'язку з чим, скаржник вказує на порушення судом першої інстанції порядку зібрання та перевірки доказів, визначений статтями 72-79 КАС України, тому його висновки не ґрунтуються на повно і всебічно досліджених обставинах справи, встановлених на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказах.
27. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вказані порушення вимог адміністративного процесуального закону.
28. Крім того, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій також не було враховано, що чинним законодавством не встановлено жодних виключень щодо обов'язку державного виконавця у відповідності до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» надсилати виключно в електронній формі документи виконавчого провадження органам та особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), яка забезпечує обмін документами.
29. Чинним законодавством також не передбачено права державного виконавця самостійно обирати спосіб надсилання документів виконавчого провадження до доопрацювання ДП «НАІС» функціоналу Автоматизованої системи виконавчого провадження.
30. Крім того, з доданого до заперечення відповідача списку згрупованих відправлень № 3 від 14 лютого 2024 року вбачається, що на адресу КП «Павлоградтеплоенерго» ПМР було направлено одне поштове відправлення № 0600088024483, в той час, як суди дійшли висновку, що відповідач надіслав в цей день дві постанови: про відкриття провадження та про стягнення виконавчого збору.
31. Тому, на думку скаржника, висновки судів попередніх інстанцій про надсилання відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1 носять виключно гіпотетичний характер, тобто є безпідставним припущенням, яке не відповідає дійсності і не підтверджено жодними доказами. Відповідачем не долучено жодної копії описів вкладення у поштові відправлення, які ним направлялися.
32. Скаржник звертає увагу на те, що між ним та відповідачем постійно ведеться офіційне листування з приводу значної кількості виконавчих проваджень, стороною в яких він є, та які перебувають або перебували на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Тому, без опису вкладення у поштове відправлення неможливо достовірно встановити вміст поштового відправлення № 0600088024483, яке було надіслане відповідачем. Список згрупованих відправлень № 3 від 14 лютого 2024 року та копія фіскального чеку не можуть розглядатися як належні докази факту доведення до відома позивача документів виконавчого провадження № НОМЕР_1, оскільки з них не вбачається, який саме документ було направлено позивачу.
33. З цих міркувань скаржник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що відповідачем наданий доказ отримання позивачем спірної постанови від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1 є необґрунтованим та помилковим.
34. Висновок судів попередніх інстанцій щодо доведення відповідачем до відома КП «Павлоградтеплоенерго» ПМР спірної постанови від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1 ґрунтується на недостовірних, недопустимих та суперечливих доказах.
35. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради без задоволення, а рішення судів - без змін.
36. Скаржник з метою однозначного розуміння судом його позиції подав відповідь на відзив, в якій роз'яснив свою позицію щодо основних порушень, допущених, на його думку, судами попередніх інстанцій під час розгляду заяви про поновлення строку звернення до суду.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
37. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
38. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судових рішень, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
39. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів виходить із такого.
40. За приписами статті 5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
41. Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
42. Перебіг процесуального строку, згідно з частиною першою статті 120 КАС України, починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
43. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
44. За нормами частини третьої статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
45. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за правилами адміністративного судочинства регламентовані приписами статті 287 КАС України.
46. Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
47. За правилами частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
48. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
49. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
50. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
51. Причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
52. Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
53. Так, відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
54. При цьому, згідно із частиною тринадцятою статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, не пізніше наступного дня постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
55. Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, згідно із частиною першою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
56. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
57. Згідно із частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
58. За правилами пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
59. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вирішення питання строків звернення до суду можливе як до відкриття провадження у справі так і після, так само як і застосування судом наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду.
60. Як убачається із матеріалів справи, предметом оскарження у справі є, зокрема, постанова головного державного виконавця Відділу про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
61. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, дійшов висновку, що позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України, а вказані у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду доводи не спростовують факт пропуску строку та не підтверджують поважність пропуску такого строку.
62. При цьому, суд першої інстанції керувався тим, що 25 червня 2024 року від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшли заперечення про відкриття провадження у справі, в яких зазначено, що постанова головного державного виконавця Відділу про стягнення виконавчого збору від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1 виготовлена 13 лютого 2024 року в АСВП та направлена позивачу (боржнику у виконавчому провадженні) разом з постановою про відкриття виконавчого від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1 (з ідентифікатором доступу) засобами поштового зв'язку, відповідно, отримана останнім 19 лютого 2024 року. Зазначене підтверджується копією реєстру згрупованих відправлень від 14 лютого 2024 року № 2, відповідно до якого КП "Павлоградтеплоенерго" Павлоградської міської ради було направлено відповідні постанови листом № 0600088024483 та згідно роздруківки щодо перевірки статусу відстеження, відправлення №0600088024483 вручено особисто 19 лютого 2024 року.
63. Крім того, посилаючись на наданий відповідачем лист від 14 травня 2024 року № 2315/04.1-11 ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України, суд зробив висновок, що станом на 13 лютого 2024 року відповідач не мав функціональної можливості для направлення постанови в електронному вигляді із використанням підсистеми Електронний суд ЄСІТС, у зв'язку з чим постанови були направлені засобами поштового зв'язку.
64. Верховний Суд уважає таку позицію суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, необґрунтованою та передчасною з огляду на таке.
65. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду, а отже й для поновлення вказаного строку, визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
66. Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до статті 72 КАС України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
67. Відповідно до частини третьої статті 73 КАС України суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
68. Статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
69. Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
70. Верховний Суд звертає увагу на те, що з урахуванням положень статей 122, 123 КАС України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
71. Однак, зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви слідує, що мотиви суду щодо неповажності пропуску строку звернення позивача до суду ґрунтуються на доказах поданих відповідачем до заперечення про відкриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо оскарження постанови від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1.
72. З наведеного слідує, що суд першої інстанції, всупереч процесуальним положенням КАС України, прийняв до уваги та надав оцінку доказам поданим відповідачем до відкриття провадження у цій справі в частині позовних вимог щодо оскарження постанови від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1.
73. Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції надаючи оцінку поважності пропуску строку не мав права брати до уваги докази відповідача до відкриття провадження в зазначеній частині позовних вимог та надавати їм правову оцінку. Суд мав би відхилити такі документи до відкриття провадження у справі в цій частині або долучити їх лише після відкриття провадження у справі.
74. У цьому контексті Верховний Суд нагадує, що в адміністративному процесі діє принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи.
75. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, суд зобов'язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
76. Тому суд першої інстанції не був позбавлений процесуальної можливості вирішити питання про поновлення строку звернення до суду вже після відкриття провадження у справі, вживши всіх необхідних заходів для перевірки відповідних доводів сторони та з'ясування усіх фактичних обставин, які мають істотне значення для вирішення цього процесуального питання.
77. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції до відкриття провадження у справі прийняв заперечення відповідача, дослідив та здійснив оцінку наданих відповідачем доказів. При цьому не надав часу на відповідь та спростування викладених відповідачем у запереченні доводів.
78. У той же час, аналогічні доводи скаржник наводив і в апеляційній скарзі, однак такі залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, оскільки зміст оскаржуваної постанови не містить відповідного обґрунтування щодо таких доводів.
79. Тож, суд апеляційної інстанції процесуальних порушень допущених судом першої інстанції не виправив.
80. Варто зазначити, що з метою забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, яка є невід'ємною складовою принципу верховенства права (стаття 124 Конституції України), органи влади повинні діяти суворо в межах повноважень, наданих законом, а учасники відносин повинні мати впевненість у своїх законних очікуваннях та не стикатися з непередбачуваними змінами. В контексті спірних відносин слід зазначити, що суд не може порушувати процесуальний порядок визначений ним самим в процесуальній ухвалі, згідно із яким обов'язок надання доказів щодо пропуску строку звернення до суду був покладений на позивача. Таким чином, суд першої інстанції не повинен був брати до уваги докази відповідача до відкриття провадження у справі, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності.
81. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine).
82. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), № 19164/04, § 47, ЄСПЛ).
83. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у цій справі в частині позовних вимог щодо оскарження постанови від 13 лютого 2024 року № НОМЕР_1.
84. При цьому Суд зазначає, що не оцінює поважність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду, оскільки суд першої інстанції не дотримався процесуального порядку вирішення питання щодо поважності їх пропуску.
85. Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
86. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
87. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради задовольнити частково.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 160/14646/24 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду