06 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 380/13825/21
адміністративне провадження № К/990/9714/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Желтобрюх І. Л., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 380/13825/21
за адміністративним позовом Державного підприємства «Львіввугілля» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за касаційною скаргою Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Львівського окружного адміністративного суду (суддя Грень Н. М.) від 05 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Курилець А. Р., Мікула О. І., Пліш М. А.) від 14 лютого 2024 року,
І. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2021 року Державне підприємство «Львіввугілля» (далі - ДП «Львіввугілля») звернулося до суду з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 4033000401 від 26 березня 2021 року.
2. В обґрунтування позову позивач зазначав, що після набрання чинності Закону України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-ІХ) контролюючим органом відповідно до пункту 73 підрозділу 2 Перехідних положень Податкового кодексу України було перераховано штрафні санкції у розмірі 83 281 336,83 грн, а податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2018 року №0005274808 скасовано. Натомість прийнято нове податкове-повідомлення № 4033000401 від 26 березня 2021 року на загальну суму штрафу 61 287 885,82 грн.
Позивач вважає протиправним застосування до нього штрафних санкцій за не реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних з огляду на відсутність технічної можливості здійснити реєстрацію з незалежних від Підприємства обставин, а саме внаслідок неналежного функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість (ПДВ).
3. Справа розглядалася судами неодноразово.
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року, позов задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 4033000401 від 26 березня 2021 року.
Стягнуто з Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків за рахунок бюджетних асигнувань на користь ДП «Львіввугілля» витрати по сплаті судового збору у сумі 22 700 грн.
5. Постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд звернув увагу, що суди, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог неповно з'ясували обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення та відповідно не дослідили доказів та не надали належної оцінки спірним правовідносинам.
7. Так, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій обґрунтовуючи свої рішення виходили виключно з обставин щодо внесення змін Законом України № 1797-VIII від 21 грудня 2016 року до Податкового кодексу України (доповнено підпунктом 200.1-9) та у зв'язку з цим вважали, що не забезпечення функціонування СЕА ПДВ з урахуванням таких змін, позбавило можливості позивача зареєструвати податкові накладні, проте суди не врахували, що вказані зміни стосувались виключно алгоритму розрахунку суми податку на яку платник може зареєструвати податкові накладні (надано право реєстрації податкових накладних при наявності боргу з ПДВ), а не обов'язку щодо реєстрації податкових накладних чи граничних термінів такої реєстрації. Також не було скасовано і відповідальність за не реєстрацію податкових накладних.
Крім того Верховний Суд звернув увагу на те, що зміни внесені Законом № 1797-VIII набрали чинності лише з 01 січня 2017 року, тоді як спірні правовідносини щодо не реєстрації податкових накладних охоплюють період починаючи з липня 2015 року.
Відносно посилань судів на порушення права позивача на реєстрацію податкових накладних в ЄРПН внаслідок технічної неможливості реєстрації податкових накладних в ЄРПН з урахуванням пункту 200.1-9 статті 200.1 Податкового кодексу України, а також неналежне функціонування СЕА ПДВ (за доводами позивача - система не працювала), суд касаційної інстанції зауважив, що фактично матеріали справи не містять доказів того, що позивач вчиняв дії щодо реєстрації податкових накладних у визначені граничні строки, які передбачені законодавством, у зв'язку з чим суд вважав, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо вжитих позивачем всіх заходів для своєчасної реєстрації податкових накладних, що, однак, не відбулося з незалежних від нього причин не підтверджуються зібраними у справі доказами.
Окремо суд касаційної інстанції звернув увагу й на те, що контролюючий орган здійснив перерахунок штрафних санкцій відповідно до пункту 73 підрозділу 2 «Перехідних положень» Податкового кодексу України лише частково по несвоєчасно зареєстрованим податковим накладним 2017 року. Однак, фактично судами попередніх інстанцій жодних обставин щодо таких податкових накладних не встановлено, такі накладні не досліджувались та не аналізувались, матеріали справи не містять жодної податкової накладної 2017 року, при цьому для правильного вирішення цієї справи істотне значення мало встановлення наявності/відсутності підстав для застосування пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України шляхом безпосереднього дослідження таких податкових накладних.
8. За наслідками нового розгляду справи рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
9. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 13 березня 2024 року ДП «Львіввугілля» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
10. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
11. Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.
12. 04 квітня 2024 року до Верховного Суду від Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить відмовити ДП «Львіввугілля» в задоволенні касаційної скарги, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року залишити без змін.
13. 29 жовтня 2025 року Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 1386 призначено повторний автоматизований розподіл справи, з підстави обрання до Великої Палати Верховного Суду судді Дашутіна І. В., що унеможливлює його участь у розгляді справи.
14. 12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, судді: Желтобрюх І. Л., Шишов О. О.
15. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом на підставі акту перевірки від 06 червня 2018 року № 84/28-10-48-08/32323256 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Львіввугілля» з питань дотримання термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначених статтею 201 Податкового кодексу України, за період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2017 року» прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2018 року № 0005274808, яким до позивача за відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 83 281 336,83 грн (50% від суми ПДВ по незареєстрованих податкових накладних).
17. За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2018 року № 0005274808 було залишено без змін.
18. Після набрання чинності Закону № 466-ІХ, штрафні санкції визначені ДП «Львіввугілля» податковим повідомленнями-рішенням від 20 червня 2018 року № 0005274808 відповідно до пункту 73 підрозділу 2 Перехідних положень Податкового кодексу України було перераховано.
Прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2021 року № 4033000401 на загальну суму штрафних санкцій 61 287 885,82 грн, а податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2018 року № 0005274808 скасовано.
19. ДП «Львіввугілля» оскаржило податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2021 року № 4033000401 до Державної податкової служби. Рішенням Державної податкової служби про результати розгляду скарги від 19 липня 2021 року № 16461/6/99-00-06-03-01-06 скаргу ДП «Львіввугілля» було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2021 року № 4033000401 - без змін.
20. Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
21. За наслідками нового розгляду справи, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 жовтня 2022 року у справі № 380/13825/21, та дійшли висновку, що позивач не дотримався вимог чинного законодавства щодо обов'язку реєстрації ПН/РК в ЄРПН у строки визначені у Податковому кодексі України.
22. При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість покликань позивача на внесення змін Законом № 1797-VIII до Податкового кодексу України, які на переконання останнього, передбачали можливість для платників податків, які мають заборгованість з ПДВ, частково реєструвати податкові накладні, оскільки вказані зміни стосувались виключно алгоритму розрахунку суми податку на яку платник може зареєструвати податкові накладні (надано право реєстрації податкових накладних при наявності боргу з ПДВ), а не обов'язку щодо реєстрації податкових накладних чи граничних термінів такої реєстрації.
23. Суди зауважили, що в незалежності від зміни з 2017 року алгоритму розрахунку суми податку, на яку платник може зареєструвати податкові накладні, платник податків зобов'язаний реєструвати податкові накладні в ЄРПН у строки визначені підпунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Крім того, зміни внесені Законом № 1797-VIII набрали чинності лише з 01 січня 2017 року, тоді як спірні правовідносини щодо не реєстрації податкових накладних охоплюють період починаючи з липня 2015 року.
24. Щодо покликань позивача на порушення його права на реєстрацію податкових накладних в ЄРПН внаслідок технічної неможливості реєстрації податкових накладних в ЄРПН з урахуванням пункту 200.1-9 статті 200.1 Податкового кодексу України, а також неналежне функціонування СЕА ПДВ, суди попередніх інстанцій виснували, що такі твердження документально не підтверджено жодними доказами. Зокрема позивачем не надано доказів того, що він здійснював спроби реєстрації податкових накладних у визначені граничні строки, що передбачені законодавством.
25. Також судами попередніх інстанцій визнано необґрунтованими посилання позивача на порушення контролюючим органом вимог підпункту 58.1.1 пункту 58.1.2 статті 58 Податкового кодексу України.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
26. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
27. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
28. В доводах касаційної скарги позивач зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду, щодо того чи є вина платника податку у разі наявної задекларованої норми закону, та неможливості її реалізації в зв'язку з технічними причинами та відсутніми підзаконними нормативно-правовими актами, а саме Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», були внесені зміни до Податкового кодексу України, які набрали чинності 01 січня 2017 року. Зокрема статтю 200-1 Податкового кодексу України було доповнено новим підпунктом 200-1.9, яким зокрема передбачено можливість для платників податків, які мають заборгованість з ПДВ, частково реєструвати податкові накладні.
29. Разом з тим, ДФС України при доопрацюванні системи допустила зміну формули, за якою розраховується сума, на яку позивач мав право на реєстрацію податкової накладної відповідно до пункту 200.1-9 статті 200.1 Податкового кодексу України. Тривалий час доопрацювання системи та зміна формули позбавили можливості ДП «Львіввуугілля» скористатися своїм правом на реєстрацію податкових накладних відповідно до ПК України.
30. Відтак, на переконання скаржника, відповідно до вказаних змін ДП «Львіввугілля» вправі здійснити реєстрацію податкових накладних, відповідно до зазначеної норми (в разі відповідності визначеним критеріям), а відтак, притягнення Підприємства до відповідальності саме за нездійснення реєстрації ПН/РК до податкових накладних при потенційній можливості реалізації такого права є безпідставним та передчасним.
31. Крім того судами не враховано, що Ухвалою про відкриття провадження у справі № 3-133/2021(299/21) від 09 вересня 2021 року Конституційний Суд відкрив конституційне провадження за скаргою Представництва «АНДРІТЗ ГАЙДРО Гмбх» щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України в редакції Закону № 1797-VIII зі змінами згідно із Законом України № 2198-VIII від 09 листопада 217 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стабілізації розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України».
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
33. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
34. За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
35. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
36. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
37. Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
38. За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
39. Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.
40. При цьому обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов'язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
41. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об'єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин, пов'язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв'язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.
42. Як свідчать матеріали справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням стало те, що позивачем не проведено реєстрацію податкових накладних, зокрема у період з липня 2015 року по грудень 2017 року.
43. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність такого нарахування та визнали спірне податкове повідомлення-рішення таким, що винесене на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому дійшли висновку, що воно не підлягає скасуванню.
44. Поряд із тим, скеровуючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в постанові від 04 жовтня 2022 року Верховний Суд звернув увагу на те, що з розрахунку доданого до податкового повідомлення-рішення від 26 березня 2021 року № 4033000401 вбачається, що штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50% застосовано за не реєстрацію податкових накладних за період з липня 2015 року по грудень 2016 року в повному обсязі (т.1 а.с. 11-29) та частково по податкових накладних за 2017 рік (т.1 а.с. 29-38), а в частині податкових накладних за 2017 рік (т.1 а.с. 39-55) було застосовано розмір штрафної санкції у розмірі 1700 грн відповідно до пункту 73 підрозділу 2 Перехідних положень Податкового кодексу України.
45. Отже контролюючий орган здійснив перерахунок штрафних санкцій відповідно до пункту 73 підрозділу 2 «Перехідних положень» Податкового кодексу України лише частково по несвоєчасно зареєстрованим податковим накладним 2017 року.
46. При цьому контролюючий орган вказував про здійснення реєстрації Підприємством інших податкових накладних, які не підпадають під перерахунок відповідно до пункту 73 підрозділу 2 «Перехідних положень» Податкового кодексу України.
47. Верховний Суд вказав, що фактично судами попередніх інстанцій жодних обставин щодо таких податкових накладних не встановлено, такі накладні не досліджувались та не аналізувались, матеріали справи не містять жодної податкової накладної 2017 року, при цьому для правильного вирішення цієї справи істотне значення мало встановлення наявності/відсутності підстав для застосування пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України шляхом безпосереднього дослідження таких податкових накладних.
48. За результатами повторного розгляду справи суди попередніх інстанцій вказані вимоги Верховного Суду залишили поза увагою та не виконали.
49. Також направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд також вказав, що саме зміст операції є визначальним при вирішенні питання про наявність/відсутність підстав для застосування положень пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, тобто чи такі податкові накладні складені за операціями та відповідно до норм Податкового кодексу України, зазначених у наведеному вище пункті. Однак, суди попередніх інстанцій не досліджували податкові накладні, не встановлювали зміст господарських операцій, на підставі яких їх було складено, що свідчить про порушення судами норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення.
50. Однак, у порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, судами попередніх інстанцій при повторному розгляді справи, проігноровано вказані висновки Верховного Суду та жодної оцінки наведеним обставинам не надано.
51. Згідно із частиною п'ятою статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких касаційним судом скасовані рішення судів попередніх інстанцій, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
52. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що, незважаючи на прямі вимоги Верховного Суду у цій справі, судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної оцінки вказаним обставинам.
53. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
54. Отже наведені вище процесуальні порушення унеможливлюють розгляд та оцінку Верховним Судом наведених в касаційній скарзі доводів по суті спору.
55. Статтею 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
56. Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9, 242 КАС України не повною мірою з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
57. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене та відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень тощо.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 380/13825/21 скасувати, а справу направити до Львівського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. Л. Желтобрюх
О. О. Шишов