06 листопада 2025 року
м. Київ
справа №440/13250/24
адміністративне провадження № К/990/43015/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Шарапи В.М., Чиркіна С.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №440/13250/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Решетилівської міської ради (Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Решетилівської міської ради) про визнання протиправним та скасування наказу, -
У 2024 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Решетилівської міської ради (Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Решетилівської міської ради), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 30.04.2024 №1195/7 «Про відмову у задоволенні скарги».
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №440/13250/24, відмовлено у задоволенні позову.
21.10.2025 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №440/13250/24, справу передати на новий розгляд.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що випадком для відкриття касаційного провадження відповідач зазначає підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Твердження скаржника про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб'єктивний характер.
Отже, наведені посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України мають загальний характер і не можуть вважатися винятковими.
Щодо посилання скаржника на підпункт «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження вказує, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності. При цьому скаржник не наводить аргументованих обґрунтувань щодо допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні питання щодо віднесення цієї справи до категорії справ незначної складності та розгляду такої по суті в порядку спрощеного позовного провадження.
Скаржник лише формально покликається на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, однак не зазначає конкретних підстав касаційного оскарження, та в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У справі №440/13250/24 предметом спору є правомірність наказу Мін'юсту від 30.04.2024 №1195/7 "Про відмову у задоволенні скарги".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач оскаржувала до Міністерства юстиції України рішення приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Бєлаша Юрія Дмитровича від 06.08.2021 №№ 59695745, 59699691, 59700511 з підстав того, що об'єкти нерухомості майна стосовно яких прийняті вказані рішення належали на праві власності батьку ОСОБА_5 , який обіцяв подарувати їх ОСОБА_1 проте подарував їх ОСОБА_3 (дружині), разом з цим позивач вважає, що такі дії порушують права та законні інтереси неповнолітньої на той час ОСОБА_4 ( яка є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ). Відповідно до пояснень наданих суду ОСОБА_4 , вона не вважає свої права чи інтереси порушеними, зазначає, що ОСОБА_1 не є її законним представником, просить вказані пояснення врахувати при ухваленні рішення. Отже, ОСОБА_1 не є стороною договору дарування, на підставі якого вчинені відповідні реєстраційні дії, отже її права та законні інтереси приватним нотаріусом Бєлашом Ю.Д. не можуть бути порушені.
Станом на дату прийняття оскаржуваних рішень законодавством у сфері державної реєстрації прав не було передбачено обов'язку державного реєстратора отримувати з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомості про проведену технічну інвентаризацію об'єкта нерухомого майна. При цьому, відомості з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва про прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна необхідно було отримувати лише у випадку державної реєстрації права власності на новозбудовані об'єкти нерухомого майна.
Положення абз. 1 п. 58 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127, яким передбачено, що у разі коли в документах, що подаються для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об'єкта, а також якщо реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва проведена до 01.01.2013 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, державна реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва проводиться за наявності відомостей про технічну інвентаризацію такого об'єкта, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, набули чинності 25.11.2021. Водночас оскаржувані рішення прийнято 06.08.2021.
Колегія суддів, звертає увагу, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного суду, зробленого у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 державна реєстрація прав - не підстава для набуття права власності, а лише засвідчення державою вже набутого особою права власності; при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідне передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяження це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не містять належних підстав касаційного оскарження відповідно до статті 328 КАС України та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
КАС України передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №440/13250/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Решетилівської міської ради (Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Решетилівської міської ради) про визнання протиправним та скасування наказу.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді В.М. Шарапа
С.М. Чиркін