06 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 420/14496/20
адміністративне провадження № К/990/42621/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №420/14496/20, за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, за участю третіх осіб - Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, за участю третіх осіб - Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області № 243/1/14-2/2020 від 21 липня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_2 , яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, позов задоволено.
20 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №420/14496/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 14 грудня 2020 року у справі №821/1030/17; від 10 червня 2021 року у справі №826/15590/15; від 26 січня 2023 року у справі №420/5597/19; від 19 жовтня 2023 року у справі №280/1396/22.
Скаржник указує на те, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права - статті 59 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, підпунктів 1,3 частини другої статті 21, статті 33 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», статті 42, частини другої статті 54 Кримінально процесуального кодексу України.
Також скаржник посилається на порушеннями судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права - частини другої, пункту 1 частини третьої статті 2, статті 6, статей 74-76, 90, 242, 244 КАС України.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок судів попередніх інстанцій щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми, а також не обґрунтовано, що відповідна правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Крім того, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях було застосовано висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 25 червня 2018 року у справі №810/1972/17, від 24 червня 2020 року у справі №813/2639/18, від 14 грудня 2020 року у справі №821/1030/17, від 30 вересня 2021 у справі №440/1376/19, від 12 жовтня 2021 року у справі №820/4155/18 і у справі №820/4158/18, від 23 грудня 2021 року у справі №826/13972/18, від 10 листопада 2022 року у справі №826/14291/17, від 19 жовтня 2023 року у справі №280/1396/22, від 28 червня 2023 року у справі №640/20223/20, від 14 вересня 2023 року у справі №240/44051/21.
Скаржником не доведено, що зазначені висновки не підлягали застосуванню або застосовані неправильно.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення, та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.
Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Щодо встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, то надання судом неправильної оцінки, на думку скаржника, наявному у матеріалах справах доказу, не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
Недопустимим доказом, в розумінні статті 74 КАС України, є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким не може бути підтверджена певна обставина.
Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено статтею 353 КАС України, а скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №420/14496/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська