про відмову у відкритті касаційного провадження
05 листопада 2025 року
м. Київ
справа №560/2912/25
адміністративне провадження № К/990/44284/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.03.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №560/2912/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області), в якому просив:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії з 01.02.2023 на підставі довідки від 14.11.2024 №ХС53070;
зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2023 на підставі довідки від 14.11.2024 №ХС53070
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
У частині шостій статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачають, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. У свою чергу, скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Спір у даній справі виник через відмову контролюючого органу у перерахунку пенсії відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ). Ця справа є справою незначної складності згідно до вимог пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України
У свою чергу, скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у цій справі незначної складності, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України, від 25.11.2014 у справі №21-322а14, від 24.06.2020 у справі № 160/8324/19, від 17.07.2018 у справі № 521/21851/16-а, від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, від 01.07.2025 у справі № 420/23756/24, від 10.12.2013 у справі №21-329а13, постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №802/2196/17-а, 17.07.2018 у справі №521/21851/16-а, від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №240/6263/18, від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 10.12.2013 у справі №21-329а13, оскільки такий висновок сформований щодо нарахування та виплати недоплаченої основної державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, визначених статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, а тому не може бути прикладом іншого правозастосування у даних правовідносинах.
Посилання скаржника на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25.11.2014 у справі №21-322а14, відповідно до якого органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір пенсійного забезпечення, а здійснюють його нарахування на підставі наданих їм іншими органами довідок про розмір грошового забезпечення, і розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення, зазначених у таких довідках, та висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.03.2019 у зразковій справі №240/6263/18, в якому зазначено, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 перерахунок пенсії військовослужбовцям та деяким іншим особам здійснюється із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 01 березня 2018 року - окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спір у справі, рішення у якій оскаржуються, не стосується визначення розміру грошового забезпечення позивача.
Також, Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12.12.2018 у справі №802/2196/17-а (предмет спору стосувався визнання протиправними дій обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови в підготовці та наданні до Управління Пенсійного фонду України оновленої довідки про розмір грошового забезпечення), від 11.12.2019 у справі №240/4946/18 (предмет спору стосувався визнання протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення, яка призвела до ненарахування та невиплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"), від 17.07.2018 у справі №521/21851/16-а (предмет спору стосувався поновлення права на отримання державної пенсії як інваліду-ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС), оскільки обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Крім того, Суд вважає помилковим твердження скаржника про можливість застосування судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а та Верховного Суду, викладених у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, оскільки такі є нерелевантними до цієї справи, адже правовідносини у справі №510/1286/16-а виникли внаслідок неврахування особі, яка отримує пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат у справі, та у справі №240/12017/19 правовідносини виникли щодо соціального захисту громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, тоді як у цій справі правовідносини виникли щодо здійснення перерахунку та виплату пенсії позивачу відповідно до нової довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд також звертає увагу, що мотиви судів першої та апеляційної інстанцій про те, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45, повідомляють орган Пенсійного фонду України, якими вони керувалися ухвалюючи рішення у справі №560/10395/24, відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 10.01.2019 у справі №553/3619/16-а.
Застосовуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, суди дійшли висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Тому, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
У подальшому Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо застосування положень частини третьої статті 51 Закону №2262-ХІІ у постановах, від 13.03.2025 у справі №380/18985/23, від 19.03.2025 у справі №460/552/24, від 16.04.2025 у справі №560/18034/23, від 29.07.2025 у справі №200/1574/24 де Суд дійшов висновку, що перерахунок пенсії у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, на яку покликається скаржник у касаційній скарзі, серед іншого дійшла висновку про те, що норми, зокрема, статей 51, 55 Закону №2262-ХІІ підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів також не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 09.01.2023 у справі №380/24002/21, від 20.02.2025 у справі №560/10395/24.
З огляду на те, що касаційна скарга подана на судові рішення, які за законом не оскаржуються у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.03.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №560/2912/25.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб