06 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 200/8572/24
адміністративне провадження № К/990/42627/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі №200/8572/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог):
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби України від 08 листопада 2024 року №1374-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити його на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області з 09 листопада 2024 року;
- стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з дати звільнення по дату прийняття рішення про поновлення на роботі (станом на дату подання позову - 08 грудня 2024 року складає - 28 947,00 гривень);
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної податкової служби України на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 47 500 грн;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та присудження виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, Державна податкова служби України звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2025 року касаційну скаргу Державної податкової служби України повернуто скаржнику.
Скаржник повторно звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 33, 34 Порядку №1165.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказ Державної податкової служби України від 08 листопада 2024 року №1374-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » був прийнятий на підставі наказу Державної податкової служби України від 22 липня 2024 року №7-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №200/5374/24 позов ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування наказу від 22 липня 2024 року №7-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 22 липня 2024 року №7-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення".
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 200/5374/24 - залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року залишено без змін.
Суди виходили з того, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №200/5374/24 набрало законної сили 13 лютого 2025 року.
Суди зазначили, оскільки спірний наказ був прийнятий відповідачем до набрання рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №200/5374/24 законної сили, відсутні підстави для визнання дій відповідача стосовно його прийняття неправомірними.
Суди дійшли висновку, що рішенням суду, яке набрало законної сили визнано протиправним звільнення позивача на підставі пункту 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» - порушення Присяги державного службовця.
У відповідності до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Також, в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.
Пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено які зібрані у справі докази судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Однак, доводи скаржника у цій частині не доведені у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України. Не зазначає скаржник і які саме норми процесуального права порушено судами, а посилання на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази не можуть бути самостійною підставою для відкриття касаційного провадження у цій частині.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі.
Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження як на підставу касаційного оскарження, Суд зазначає таке.
Згідно із частиною п'ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
В порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
Якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).
За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.
Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як уважає скаржник, немає.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі №200/8572/24 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов