06 листопада 2025 року
м. Київ
справа №380/2137/21
адміністративне провадження № К/990/33344/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 380/2137/21за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі -відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України щодо ненадання обґрунтованої відповіді на звернення ОСОБА_1 № ГР-11682519 від 04.12.2020. Зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України розглянути звернення ОСОБА_1 № ГР-11682519 від 04.12.2020 з дотриманням вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
11.10.2024 від позивача до Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання у справі №380/2137/21 відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надання документа про сплату судового збору.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала, оскільки скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 21.08.2025 касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції документа про сплату судового збору.
Залишаючи касаційну скаргу без руху Суд вказав, що в касаційній скарзі позивач з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 13.05.2024 № 6-р(II)/2024 зазначав, що судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дій чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Водночас, з матеріалів касаційної скарги слідує, що спір у цій справі виник у відносинах з приводу поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
З цього приводу Суд зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2024 № 6-р(II)/2024, визнано такими, що не відповідають Конституції України ч. 2 ст. 3, пп. 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 3акону України «Про судовий збір» в тім, що вони унеможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Суд залишаючи касаційну скаргу без руху, вказав, що спір у цій справі виник щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, а не розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення, зазначені положення не є застосовними у цьому випадку.
З урахуванням наведеного, Суд вказав, що скаржник має сплачувати судовий збір на загальних підставах, та в ухвалі про залишення касаційної скарги визначив розмір судового збору.
Суд вказав, що відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону «Про судовий збір» № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) за подання до суду касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що станом на 01.01.2025 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, ставка судового збору за подання цієї касаційної скарги в електронній формі складає 2 422,40 гривень (3028,00 х 0,8).
Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0610275924671) копія ухвали про залишення касаційної скарги без руху отримана позивачем 31.08.2025, що підтверджено розпискою у вказаному повідомленні.
09.09.2025 скаржником на виконання ухвали про залишення без руху подано клопотання за змістом якого ОСОБА_1 вказував, що покладення додаткового фінансового тягаря (судового збору) на особу за оскарження невиконання державою у особі суду конституційного обов'язку суперечить диспозиції статті 129-1 Конституції України (держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку) та висновкам Конституційного суду України.
З урахуванням наведеного скаржник вказував, що при вирішенні питання судових витрат за подання касаційної скарги Суд має застосувати статтю 129-1 Конституції України.
У вказаному клопотанні скаржник просив:
- дотриматись принципів єдності судової практики та верховенства права;
- забезпечити дієвий пріоритет норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та КАС України в частині здійснення судового контролю за виконанням судового рішення над застосованою нормою про сплату судового збору за подання касаційної скарги;
- не застосовувати до нього (стягувача) обмеження фінансового характеру у формі судового збору за подану касаційну скаргу з питань судового контролю за дотримання визначеного законом порядку виконання судового рішення.;
- при вирішенні питання судових витрат за поданою касаційною скаргою застосувати положення ст. 129-1 Конституції України, як норми прямої дії.
- відкрити провадження за поданою касаційною скаргою:
- за результатами розгляду цього клопотання вручити ухвалу у формі окремого документу в порядку частини 5 статті 243 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2025 продовжено ОСОБА_1 , строк на усунення недоліків касаційної скарги на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 380/2137/21 на десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
В ухвалі про продовження строку на усунення недоліків Суд роз'яснив, що стаття 129-1 Конституції України не регулює питання сплати судового збору.
Суд звертав увагу скаржника, що частиною другою статті 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом № 3674-VI.
Також суд повторно вказав, що скаржника має надати документ про сплату судового збору у розмірі 2 422,40 гривень або докази наявності підстав для звільнення від сплати судового збору
Водночас, Суд роз'яснив скаржнику його право подати клопотання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору передбаченого статтею 133 КАС України та частини другої статті 8 Закону № 3674-VI.
Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0610275924671) копія ухвали про продовження строку на усунення недоліків отримана позивачем 06.10.2025, що підтверджено розпискою у вказаному повідомленні.
При цьому, на веб сторінці призначеної для пошуку та перегляду документів Єдиного державного реєстру судових рішень, 01.10.2025 оприлюднено ухвалу Верховного Суду від 29.09.2025 про залишення вказаної касаційної скарги без руху (номер у Єдиному державному реєстрі судових рішень 130587366).
16.10.2025 скаржником на виконання ухвали про продовження строку на усунення недоліків подано клопотання про усунення недоліків касаційної скарги.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. (наказ від 21.10.2025 № 3767/0/6-25), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по виходу судді з відпустки.
В обґрунтування зазначеного клопотання ОСОБА_1 просить врахувати роз'яснення щодо предмету касаційного оскарження, зокрема що касаційна скарга не стосується поновлення строку для пред'явлення виконавчих листів, які судом не видані та просить розглянути клопотання про вирішення розміру судових витрат.
Скаржник наполягав на тому, що за оскарження порушення державою в особі суду щодо обов'язку забезпечення виконання рішення суду судовий збір не передбачено.
Також вказує, що він не вважає за необхідне заявляти будь-які інші клопотання без розгляду вже заявлених клопотань.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі з урахуванням заяву про усунення недоліків Суд виходить з такого.
Умовою прийнятності касаційної скарги до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 330 КАС України, в тому числі і в частині сплати судового збору. Так, відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Частиною п'ятою статті 330 КАС України спеціально обумовлено, що якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Коло осіб, які користуються пільгами щодо сплати судового збору у вигляді звільнення від його сплати, визначено законом.
Частина 1 статті 5 Закону 3674-VI визначає осіб, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються
Позивач не зазначає, що він належить до осіб, які користуються пільгами щодо сплати судового збору у вигляді звільнення від його сплати за законом.
Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 КАС України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону № 3674-VI.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Питання про звільнення від сплати судового збору вирішується судом на підставі заявленого стороною клопотання та поданих доказів на підтвердження наявності підстав для такого звільнення, визначених приписами Закону № 3674-VI.
Суд зазначає, що скаржником не заявлено клопотання про звільнення його від сплати судового збору та не надано доказів, що він є особою звільненою від сплати судового збору визначеною Законом № 3674-VI.
Згідно з позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 № 215/3831/16-а (2-а/215/128/16) передбачено, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 КАС України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір» є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
У постановах від 20.02.2020 у справі №420/1582/19, від 17.09.2020 у справі № 460/3138/19 та інш. Верховний Суд констатував, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення сплати судового збору.
Тож саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим. Це допускається, оскільки право доступу до суду за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб. Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці неодноразово зауважував, що вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Право на касаційне оскарження реалізується у спосіб подання в установленому порядку касаційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.
З урахуванням наведеного скаржник має сплачувати судовий збір на загальних підставах.
Суд звертає увагу скаржника на те, що Великою Палатою Верховного Суду уже вирішувалося питання сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції. Так, у пунктах 5.1., 5.2. постанови від 28.05.2018 у справі № 915/955/15 вказано, що підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.
Реагуючи на доводи скаржника про визначення розміру судового збору Суд вказує, що в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху від 21.08.2025 Суд визначив розмір сплати судового в розмірі 2 422,40 гривень, вказана ухвала отримана скаржником 31.08.2025.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 29.09.2025 про продовження строку на усунення недоліків. Клопотань про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору скаржником не заявлено.
За наслідками невиконання ухвали про продовження строку на усунення недоліків, відповідно до частини другої статті 332 КАС України передбачено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 169, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 380/2137/21за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов М.В. Білак