06 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10106/24 пров. № А/857/27718/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 380/10106/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції - Кедик М.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - ВЧ НОМЕР_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач), у якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ВЧ НОМЕР_1 надмірно виплачені кошти грошового забезпечення в розмірі 44 815 99 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що солдат строкової служби ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з 10 серпня 2023 по 11 квітня 2024 року, відповідно до наказу по прикордонному загону від « 09» липня 2023 року № 395 - ОС «Про особовий склад» зарахований до списків частини та наказом по прикордонному загону від 11 квітня 2024 року № 292 - ОС «Про особовий склад» звільнений в запас Збройних Сил України. За період служби військовослужбовця, йому було надмірно виплачено грошові кошти, права на які він не набув, на загальну суму - 44 815,99 грн. Оскільки солдат строкової служби ОСОБА_1 відпрацював рапорт про надмірно виплачені кошти власноруч та підтверджує своїм підписом, що вказані грошові кошти підлягають поверненню до Державного бюджету.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що відповідач отримував грошове забезпечення у більшому розмірі внаслідок помилкового нарахування, та про даний факт повідомив лише під час його звільнення з військової служби рапортом про надмірне надходження йому грошових коштів (коли вже утримати можливості не було) на відміну від інших військовослужбовців строкової служби, які отримували грошове забезпечення у законному розмірі - який відрізнявся від того, що отримував відповідач.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду пояснення до апеляційної скарги.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Солдат строкової служби ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) у період з 10 серпня 2023 по 11 квітня 2024 року.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.04.2024 № 292-ОС звільнений у запас Збройних Сил України солдат строкової військової служби ОСОБА_1 (П-078676), водій - санітар пересуваного рентгенівського кабінету відділу медичного забезпечення, без права носіння військової форми одягу.
За період служби військовослужбовця, йому було надмірно виплачено грошові кошти, на загальну суму 44 815 99 грн.
Позивач вказує, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , нарахування та виплата йому грошового забезпечення помилково здійснювалась як військовослужбовцю військової служби за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
Відповідно до довідки-розрахунку від 08.05.2024 № 272 за період з 06.07.2023 до 12.04.2024 сума надмірно нарахованого та виплаченого грошового забезпечення солдату строкової військової служби ОСОБА_1 склала 44815,99 грн.
Вказане також підтверджується розрахунковими листами з серпня 2023 року по квітень 2024 року.
Відповідач в добровільному порядку кошти не повернув, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, що свідчать про недобросовісність відповідача як і його обов'язку повідомляти про наявність чи відсутність у нього права на отримання тих чи інших виплат.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Позивач вказує, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , нарахування та виплата йому грошового забезпечення помилково здійснювалась як військовослужбовцю військової служби за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Однак, Закон № 2011-XII не містить норм, якими врегульовані правовідносини з приводу повернення надмірно отриманого грошового забезпечення, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як норми загального права, які можуть застосовуються субсидіарно до спірних правовідносин, в частині не врегульованій нормами спеціального законодавства.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 127 КЗпП України передбачено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця, зокрема для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок. У цьому випадку роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми.
Згідно з частиною 1 статті 128 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.
Отже, законодавцем визначено конкретний перелік підстав, за наявності яких роботодавець має право провести відрахування із заробітної плати працівника і таке відрахування можливе лише на підставі відповідних наказів.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тлумачення цієї норми вказує на те, що законодавцем передбачені два винятки із загального правила, закріпленого у статті 1215 ЦК України: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17.
Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів в їх сукупності.
При цьому, слід зазначити, що у чинному законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка».
Верховний Суд України у постанові Пленуму від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням статті 127 КЗпП України, суди мають враховувати, що до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.
Прикладом рахункової (лічильної) помилки може бути отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних в комп'ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Отже, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.
При цьому, наведені приписи статті 127 КЗпП України та статті 1215 ЦК України пов'язують відрахування із заробітної плати з фактом зайвої виплати відповідних коштів.
В межах спірних правовідносин позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що помилка щодо нарахування та виплати горошового забезпечення у більшому розмірі є безпосередньо рахунковою, а не помилкою, пов'язаною з помилковим застосуванням закону та інших нормативно-правових актів, неналежним виконанням обов'язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування суддівської винагороди.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У рішенні «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви відсутності правових підстав для стягнення з відповідача зайво виплаченої суддівської винагороди, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 380/10106/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
Т. В. Онишкевич