06 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3705/24 пров. № А/857/24888/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі № 300/3705/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
суддя у І інстанції - Микитюк Р.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), 13.05.2024 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ) в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» (далі - Постанова № 713);
- зобов'язати відповідача з 01.11.2023 провести перерахунок та виплату пенсії позивачу із включенням щомісячної доплати до пенсії позивачу в сумі 2000,00 грн, згідно з Постановою №713;
- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування обмеження максимальним розміром пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність при здійсненні її перерахунку з 01.11.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01.11.2023 перерахунок та виплату пенсії позивачу по інвалідності у розмірі 80% від усіх сум грошового забезпечення з урахуванням сум щорічної індексації основного розміру пенсії відповідно до чинного законодавства України без обмеження максимального розміру пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером, якому призначена пенсія відповідно до Закону України від 09.04.1992 за №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII). На виконання Постанови №713 відповідачем з 01.07.2021 призначено і виплачувалась позивачу щомісячна доплата до пенсії у розмірі 2000,00 гривень. Однак при перерахунку пенсії на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 у справі №300/5895/21 відповідач припинив виплату зазначеної доплати згідно Постанови №713. На подану заяву про нарахування та виплату такої доплати відповідач повідомив про відмову, оскільки після виконання рішення суду від 19.11.2021 у справі №300/5895/21 розмір пенсії збільшився більш як на 2000 грн. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки, на його переконання, перерахунок пенсії, який здійснений на виконання рішення суду від 19.11.2021 у справі №300/5895/21 відбувся з метою усунення порушеного права на належний розмір пенсії, право на отримання якого виникло до 01.03.2018 та не є перерахунком пенсії у зв'язку із зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії. Також позивач вказує, що після перерахунку пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 20.04.2023 у справі 300/1743/23 пенсійний орган обмежив пенсію позивача максимальною величиною у 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. З метою захисту порушеного права ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо застосування обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність при здійсненні її перерахунку з 01.12.2023.
Зобов'язано відповідача здійснити з 01.12.2023 перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2023 позивачу без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених платежів.
В іншій частині заявлених позовних вимог, - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає, його необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що максимальний розмір пенсії позивача відповідно до положень статті 43 Закону № 2262-ХІІ, статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі також - Закон № 3668-VI) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, зв'язку з чим відповідач здійснив перерахунок та виплату пенсії на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Також вказує на те, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення перерахунку. Положення вказаного Закону неконституційними не визнавались, а тому обов'язкові до застосування.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Постановою №713, яка набрала чинності 16.07.2021, зокрема, вирішено установити з 01.07.2021 особам, яким призначено пенсію до 01.03.2018 відповідно до Закону №2262-ХІІ (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 1 березня 2018 року, щомісячну доплату в сумі 2000,00 грн, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 у справі №300/5895/21, яке набрало законної сили 21.12.2021, зокрема зобов'язано ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 за №9/1/3741 від 20.09.2021 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, починаючи з 01.04.2019 з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 у справі №300/5895/21, відповідачем з 01.02.2022 проведено перерахунок пенсії позивача на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, що визнається сторонами. При цьому, відповідно до протоколу за пенсійною справою №ХД0901004406 - Міноборони від 07.03.2024 щомісячну доплату в сумі 2000,00 грн, згідно Постанови №713 від 14.07.2021 до розміру пенсії позивача не нараховано.
Далі, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 в справі №300/1734/23, яке набрало законної сили 09.10.2023 Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії з 01 лютого 2021 року з врахуванням при її обчисленні у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, згідно довідки №8/1/815 від 02 березня 2023 року та зобов'язано відповідача перерахувати та виплачувати з 01 лютого 2021 року пенсію позивачу на підставі довідки №8/1/815 від 02 березня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
ГУ ПФУ, на виконання вказаного судового рішення, проведено перерахунок пенсії позивача згідно оновленої довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.03.2023 №8/1/815.
Як вбачається з розрахунку відповідача, зазначеного у відзиві, щомісячну доплату передбачену Постановою №713 до розміру пенсії позивача не встановлено.
14.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою у які просив здійснити йому перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2023 без обмеження максимальним розміром.
Відповідач листом від 27.11.2023 за №11078-11027/К-02/8-0900/23 повідомив позивача, що у листопаді 2023 року йому проведено перерахунок пенсії на виконання рішення суду від 20.04.2023 в справі №300/1734/23, однак зобов'язань щодо виплати такої пенсії без обмеження її максимальним розміром на відповідача покладено не було.
У подальшому, позивач звернувся до відповідача із заявою від 12.01.2024 про нарахування та виплату йому доплати до пенсії у розмірі 2000 грн відповідно до Постанови №713 з урахуванням виплачених сум.
За наслідками розгляду вищевказаної заяви відповідач листом від 02.02.2024 №1405-173/К-02/8-0900/24 повідомив позивача, що оскільки розмір його пенсійної виплати внаслідок перерахунку на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного від 19.11.2021 у справі №300/5895/21збільшився більше ніж на 2000 грн, то щомісячна доплата, відповідно до абзаців 1, 2 пункту 1 Постанови №713, не підлягає встановленню.
Позивач не погодившись з відмовою у встановленні щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Постанови №713 та із застосованим обмеження максимального розміру пенсії, звернувся в суд із даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262-XII.
Частиною дванадцятою статті 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, пенсії обчислюються виходячи з посадового окладу, встановленого за аналогічною посадою відповідно для осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
У зазначеному рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів приходить до висновку, що вони суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Таким чином, обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону №2262-XII.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 31 березня 2021 року у справі № 815/3000/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19 та від 21.12.2021 у справі № 120/3552/21-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI. Застосування положень Закону №3668-VI по відношенню до військовослужбовців фактично зводить нанівець наслідки прийняття рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає статті 17 Конституції України.
Згідно зі статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Відтак, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не знаходить.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі № 300/3705/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
Т. В. Онишкевич