06 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1510/25 пров. № А/857/24469/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Обрізка І.М., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року, ухвалене суддею Подлісною І.М. у м. Тернополі у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 500/1510/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
18 верезня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки; зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015- 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 04.03.2025.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права через те, що судом допущено неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що суд першої інстанції, при вирішенні справи та прийнятті оскарженого рішення, порушив норми матеріального права, неповно з'ясував обставини справи, оскільки, додаткова відпустка, яка надається учасникам бойових дій, не належить до категорії щорічних, а тому на неї не поширюються норми статей 10-12 Закону України «Про відпустки». Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу і має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація. Вважає, що на спірні правовідносини поширюють норми ст. 24 Закону України «Про відпустки». Зауважує, що позивач відпустку як учасник бойових дій, яка передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2025 роки не використовував та не звертався про її надання із відповідним рапортом.
З цих підстав відповідач вважає, що діяв в порядку та спосіб визначений чинним законодавством України, не виплативши позивачу при звільненні компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 було прийнято на службу до органів внутрішніх справ 15.08.2000; з 07.11.2015 - прийнято на службу в Національну поліцію України, що підтверджується записами у трудовій книжці.
Наказом Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 04.03.2025 № 66 о/с, позивача звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України “Про Національну поліцію» з 04.03.2025 у.
Цим же наказом постановлено виплати грошову компенсацію за невикористану щорічну чергову відпустку за 2020 рік в кількості 13 діб, за 2021 рік в кількості 24 доби, за 2022 рік в кількості 33 доби, за 2023 рік в кількості 45 діб, за 2024 рік в кількості 45 діб, за 2025 рік в кількості 8 діб. При звільненні вказані виплати Позивачеві було виплачено.
22.06.2015 на підставі рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 12.05.2015 № 5/І/ХХ/120, підставами для якого стали довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 05.11.2014 № 2/7-315 та наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 06.09.2014 № 113; наказ УМВС України в Тернопільській області від 01.08.2014 № 198 о/с дск., позивачу видано посвідчення учасника бойових дій.
Позивач, покликаючись на те, що у нього виникло право на отримання грошової компенсації за невикористану грошову відпустку із моменту набуття ним статусу учасника бойових дій, починаючи з 2015 року по день звільнення 04.03.2025, та вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати такої компенсації при звільненні і служби в поліції, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Стаття 60 Закону № 580-VIII визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями статті 92 Закону № 580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1 - 4 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин 8 - 11 статті 93 Закону № 580-VIII, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Отже, Законом визначено право поліцейських на отримання також додаткових відпусток, зокрема соціальних відпусток та інших видів визначених законодавством про відпустки.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 6 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 визначено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
Водночас, положеннями абзаців сьомого і восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. До того ж, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України «Про відпустки» і статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Отже, положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують і не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7 травня 2020 року в справі № 360/4127/19, від 14 квітня 2021 року в справі № 620/1487/20, від 29 квітня 2021 року в справі № 200/602/20-а, від 31 травня 2021 року в справі № 200/13837/19-а, від 11.11.2021 року в адміністративній справі № 200/1175/20-а.
Таким чином, позивач, як учасник бойових дій, має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учасник бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Апеляційний суд встановив те, що за час проходження служби за період з 2015 року по 2025 рік позивач не використав додаткову оплачувану відпустку, як учасник бойових дій, відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».
Отже, при звільненні, відповідач мав обов'язок виплати позивачу компенсацію за календарні дні невикористаної додаткової відпустки. Цього відповідач не зробив, тому суд переконаний, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не вирішивши це питання.
Суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, застосував належний спосіб захисту порушеного права позивача, визнавши бездіяльність відповідача, щодо невиплати компенсації за дні невикористаної відпустки, протиправною та зобов'язавши відповідача здійснити виплату, на користь позивача, компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, за період з 2015 року по 2025 рік.
Обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України
Відповідно до статті 263, пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі № 500/1510/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк