06 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/15787/24 пров. № А/857/25948/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 380/15787/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя у І інстанції - Кухар Н.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач) в якому просить суд:
- визнати противоправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 протягом 2013 - 2018 років грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, та індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013 - 2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, індексації грошового забезпечення, та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати противоправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, за період з 01.01.2013 року по 28.02.2018 року без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, за період з 01.01.2013 року по 28.02.2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно виплачував позивачу грошову допомогу на оздоровлення та грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013 - 2018 роки та щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги оздоровлення за 2016 - 2017 роки ОСОБА_1 .
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016 - 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 та індексації грошового забезпечення.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої виплати, індексації грошового забезпечення, та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що з аналізу положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, можна дійти до висновку, що згадана винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 по 10.05.2023.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2023 №133 позивача з 10.05.2023 виключено із списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 про заробітну плату, грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором, відповідачем у період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація позивачу взагалі не платилася.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не нарахування індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі № 380/13412/23 позов задоволено повністю:
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення (“базового» місяця).
Оскільки в порушення чинного законодавства Позивачу в період за 2013 - 2018 роки було нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення та грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 та індексації грошового забезпечення та за період з 01.01.2013 року по 28.02.2018 року щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, то позивач звернувся до суду для захисту своїх порушених прав.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у спірному випадку виплата позивачу індексації грошового забезпечення мала щомісячний характер, та враховуючи її особливу правову природу, у відповідача були відсутні правові підстави для її не включення до обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-XII(далі Закон № 1282-XII), індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено право громадян на соціальні гарантії. Відповідно до вказаної статті, Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 цього Закону, державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, в тому числі для військовослужбовців.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку № 1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі місячного грошового забезпечення, як розрахункової величини при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди.
Разом з тим, у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17 зазначив, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, з вищенаведених норм законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, слідує, що індексація грошового забезпечення є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Отже, оскільки індексація грошового забезпечення під час проходження позивачем військової служби не була нарахована та виплачена, оскільки нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем проведено 14.06.2024 року, позивач має право на перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, а тому не врахування відповідачем розміру індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016 - 2017 роки та щомісячної додаткової грошової винагороди з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 призвело до виплати знеціненого грошового забезпечення та є протиправним, а тому такі виплати підлягають перерахунку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21 грудня 2021 року по справі № 820/3423/18, постанові від 29 квітня 2020 року по справі № 240/10130/19, постанові від 19 березня 2020 року по справі №820/5286/17, постанові від 26 лютого 2021 року по справі № 620/3346/19, предметом розгляду яких було, включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується висновком суду першої інстанції, що позивач має право на проведення перерахунку грошової допомоги на оздоровлення, та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для включення індексації грошового забезпечення до розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016 - 2017 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 380/15787/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
Т. В. Онишкевич