05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 305/3081/25 пров. № А/857/39131/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І
Запотічного І.І.
секретаря судового засідання Лутчин А.М.
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 вересня 2025 року (головуючий-суддя Ємчук В.Е.), ухвалене у відкритому судовому засіданні у м. Рахів у справі №305/3081/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,
29.08.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови серії ЕНА № 5565247 від 25.08.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн, відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 вересня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих відповідачем доказів неможливо встановити наявність події та складу адміністративного правопорушення і відповідно правомірності прийнятого ним рішення про притягнення позивача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Національної поліції в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 вересня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що вирішуючи справу суд виходив з того, що відповідачем не було надано жодних доказів, які б об'єктивно вказували на вину позивача у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, тобто порушення ним п.2.2 ПДР України. Однак дані твердження суду повністю суперечать нормам ч.2 ст. 126 КУпАП, зокрема, якщо власник передав керування транспортним засобом особі, яка не має відповідних документів на право керування (наприклад, водійського посвідчення), він несе адміністративну відповідальність за статтею 126 КУпАП. Допущення власником транспортного засобу особи до керування без її відома є неможливим у контексті правового регулювання, оскільки відповідальність настає за передачу керування особі, яка не має відповідного права керування. Отже без відома власника транспортного засобу передача права керування особі, яка не має права керування таким транспортним засобом є твердження позивача без відповідних доказів. Зазначає, що позивач ОСОБА_1 жодним чином не довів, що транспортний засіб, який належить йому на праві власності взяв без його відома його син ОСОБА_2 . Також позивач до органів поліції не звертався як законний володілець про викрадення його транспортного засобу, а саме 11.06.2025 року. Враховуючи дані факти в сукупності, передача права керування його неповнолітньому синові ОСОБА_2 відбулася добровільно з власної волі ОСОБА_1
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення. Вказує на те, що суд першої інстанції правильно оцінив докази та зробив висновок про відсутність події правопорушення з його боку. Апелянт посилається на те, що він не звертався до поліції з заявою про викрадення автомобіля. Однак, це твердження не може слугувати доказом його вини. Відсутність заяви про викрадення не є підтвердженням факту передачі керування. Це може пояснюватися багатьма іншими обставинами (сімейні стосунки, намір вирішити питання всередині сім'ї тощо) і не може розглядатися як обтяжливий для нього доказ.
В судове засіданні сторони повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомлення про розгляд справи, що не перешкоджає його розгляду.
Згідно з статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що поліцейський Рахівського РВП ГУНП в Закарпатській області капрал Немеш Іван Михайлович 25.08.2025 виніс постанову серії ЕАН № 5565247 про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі та наклав на останнього штраф в сумі 3400 гривень.
Згідно з цією постановою ОСОБА_1 11.06.2025 близько 20 години передав керування транспортним засобом марки Тойота н/з НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не мав право керувати таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.9 ПДР України.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною позивач звернувся з цим позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до Закону України "Про дорожній рух" єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України).
Згідно з п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9. ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п. 2.2 ПДР України власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Пунктом 2.9.ґ Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, передбачена заборона водієві передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водінню відповідно до вимог розділу 24 цих Правил.
Частина 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так, з метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як зазначено попередньо, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Зокрема, таким є відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис та докази вчиненого правопорушення, які додаються до постанови.
Так судом апеляційної інстанції встановлено, що 11.06.2025 року в АДРЕСА_2 було вчинено ДТП неповнолітнім сином ОСОБА_1
07.07.2025 року Рахівський районний суд Закарпатської області у справі № 305/2181/25 визнав винним ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч.2 чт. 126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування). Постанова набрала законної сили 18.07.2025 року.
Також, 07.07.2025 року Рахівський районний суд притягнув до відповідальності ОСОБА_2 за ст. 122-4 КУпАП за залишення водіями місця ДТП.
23.07.2025 року ОСОБА_3 (потерпіла в ДТП за участі ОСОБА_2 11.06.2025 року) звернулася до Рахівського РВП ГУНП в Закарпатській області з заявою про притягнення до адміністративної відповідальності батька ОСОБА_2 , як власника транспортного засобу за ч.2 ст. 126 КУпАП, а саме передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Як встановлено у відповідності до свідоцтва про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 д.н.з НОМЕР_1 «Toyota Corolla», яким було вчинено ДТП - власником транспортного засобу є позивач ОСОБА_1 .
Так, долучений до справи відеозапис зафіксовано порядок складання постанови відносно позивача у його присутності, яка є предметом оскарження. Відповідно твердження позивача, що постанова не складалась у його присутності не відповідає дійсності та підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського та постановою серії ЕНА № 5565247 від 25.08.2025 року, в якій у п.9 ОСОБА_1 власноручно зробив підпис (копію постанови отримав) та на зворотному аркуші постанови (з правами і обов'язками ознайомлений). Крім того, ОСОБА_1 як зафіксовано на нагрудній камері поліцейського жодних клопотань чи зауважень не робив під час складання постанови.
Статтею 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про адміністративні правопорушення не складається. Так, згідно з ч. 2 даної статті протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, зокрема, частиною першою, другою і четвертою статті 126 КУпАП.
Суд зазначає, що положеннями КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КУпАП.
Європейський суд з прав людини в п. 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Водночас, санкція ч. 2 ст. 126 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту.
Таким чином, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить його інтересам, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Водночас клопотання під час розгляду справи про адміністративне правопорушення про залучення до розгляду справи адвоката позивач не заявляв.
Слід зауважити, що відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує.
З наведеного убачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьком і сином, тому на переконання суду апеляційної інстанції неповнолітній ОСОБА_2 міг взяти транспортний засіб в користування тільки з дозволу (відома) батька позивача ОСОБА_1 , в протилежному, дії ОСОБА_2 будуть кваліфікуватися як незаконне заволодіння майном.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не звертався до органів Національної поліції як законний володілець про викрадення 11.06.2025 року його транспортного засобу.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ОСОБА_1 жодним чином не довів, що транспортний засіб, який належить йому на праві власності без його відома взяв у користування його син ОСОБА_2 .
Отже суд апеляційної інстанції вважає, що передача права керування позивачем ОСОБА_1 його неповнолітньому синові ОСОБА_2 відбулася добровільно з власної волі.
Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено порушення позивачем ПДР, така винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для, а тому не підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області задовольнити.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 вересня 2025 року у справі №305/3081/25 скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 06.11.25