05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 158/2874/25 пров. № А/857/41202/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області,
на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 жовтня 2025 року (суддя - Корецька В.В., час ухвалення - 13:48 год., місце ухвалення - м.Ківерці, дата складання повного тексту - 06.10.2025),
в адміністративній справі №158/2874/25 за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області до Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 ,
про продовження строку затримання,
встановив:
У вересні 2025 року позивач Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , в якому просив продовжити строк затримання громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 03.10.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини у справі та неправильно вирішено спір по суті, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 23.01.2025 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно відповідача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано залишити територію України не пізніше 02.02.2025 із подальшою забороною в'їзду в Україну строком на 3 (три) роки. Того ж дня, 23.01.2025 відносно іноземця складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.203 КУпАП. Відповідачем рішення про примусове повернення до суду не оскаржено, однак і не виконано без поважних на те причин. Після закінчення дозволеного строку перебування іноземець територію України не залишив, свідомо порушуючи міграційне законодавство України. Відповідач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не застосовується. 31.03.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно Відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України та відібрано розписку про ознайомлення зі змістом і отримання цього рішення. Особу відповідача ідентифіковано паспортом для виїзду за кордон № НОМЕР_1 терміном дії до 30.03.2026 року, але від виїзду за межі території України відмовляється. Під час перебування в Волинському ПТПІ відповідач не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з'явились, належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників).
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з врахуванням наступного.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 ідентифікований копією паспорта для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , терміном дії до 30.03.2026 року.
31.03.2025 року співробітниками ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області було затримано громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 в адміністративному порядку у зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КУпАП, для з'ясування причин та обставин правопорушення та умов, що їм сприяли.
Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 31.03.2025 року вирішено примусово видворити відповідача з території України та поміщено останнього до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території Україні.
Відповідно до рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 02.04.2025 року у справі №158/905/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025, громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 затримано з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на 6 (шість) місяців (а.с. 5, 6).
У зв'язку із закінченням визначеного 6-ти місячного строку затримання відповідача позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом, в якому просив продовжити строк затримання відповідача, з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України, строком на 6 місяців.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини визначають, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, законного арешту або затримання з метою запобігання недозволеному в'їзду особи в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до ч.1 ст.30 Закону №3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців (ч.4 ст.30 Закону №3773-VI).
Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом (ч.2 ст.30 Закону №3773-VI).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства заходу затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
Частинами 11-13 статті 289 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
З аналізу вказаних норм видно, що у справах про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення слід встановити підстави для продовження такого строку, зокрема встановивши, які дії або заходи вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Так, Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена спільним Наказом МВС України, Адміністрацією ДПС України, Службою безпеки України №353/271/150 від 23.04.2012р. (далі - Інструкція) регламентовано порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України.
Пунктом 1 розділу 6 Інструкції передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
У розглядуваній справі судом встановлено, що 31.03.2025 року співробітниками ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області було затримано громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 в адміністративному порядку у зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КУпАП, для з'ясування причин та обставин правопорушення та умов, що їм сприяли.
Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 31.03.2025 року вирішено примусово видворити відповідача з території України та поміщено останнього до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території Україні.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 02.04.2025, яке набрало законної сили 13.05.2025, громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 затримано з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців.
Суд встановив, що особа відповідача ідентифікована, що підтверджується копією паспорта для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , терміном дії до 30.03.2026 року.
Отож, у відповідача наявні документи, що посвідчують особу, а також передбачені пунктом 16 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» паспортні документи, які б надавали право на виїзд з України встановленим законодавством порядком.
Суд апеляційної інстанції враховує, що позовні вимоги спрямовані на продовження строку затримання відповідача у зв'язку з необхідністю вжиття заходів для забезпечення виконання рішення з примусового видворення, які в першу чергу, полягають у документуванні іноземця відповідними документами, які б надавали особі встановленим законодавством порядком виїхати з України.
Окрім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач не йде на співпрацю та відмовляється заповнювати будь-які документи.
Вірно звернув увагу суд першої інстанції, що відсутність можливості виконати судове рішення про примусове видворення відповідача за межі України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача, оскільки продовження строку затримання відповідача без належних та вичерпних на те підстав не відповідає статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже покладає на відповідача додаткові обов'язки, що мають наслідком обмеження свободи пересування, які відповідно до законодавства, мають забезпечуватись саме з боку держави - відповідним міграційним органом.
Пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25.06.1996) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06.03.2001) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
Тобто, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Колегія суддів враховує, що у позовній заяві не зазначено і апелянтом (позивачем) не наведено жодних обґрунтувань про вчинення позивачем (органом, підрозділом) будь-яких заходів для забезпечення примусового видворення відповідача, які вживалися після ідентифікації особи, а саме, з 03.04.2025 року (наступний день після прийняття рішення про затримання особи).
Матеріали справи не містять жодних доказів чи хоча б обґрунтувань того, які саме заходи вживались позивачем з метою видворення відповідача за межі території України на виконання Рішення уповноваженого органу ДМС від 31.03.2025, і які існували перешкоди для видворення відповідача в період 6-ти місяців після винесення рішення Ківерцівським районним судом від 02.04.2025 року про затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на 6 (шість) місяців.
Враховуючи встановлене, правильного дійшов висновку суд першої інстанції, що позивачем не вчинялися належним чином заходи для забезпечення примусового видворення відповідача, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог про продовження строку затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити, що не спростовано доводами апеляційної скарги позивача.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет спору, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 289, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 жовтня 2025 року в адміністративній справі №158/2874/25 за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області до Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 про продовження строку затримання - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська
Повний текст постанови суду складено 05.11.2025 року