Справа № 367/11841/24
Провадження №2/367/2078/2025
Іменем України
28 жовтня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Кухленка Д.С.,
при секретарі Шаповала О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя,-
До Ірпінського міського суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.05.2014. Шлюб розірвано заочним рішенням Ірпінського міського суду від 05.09.2022.В період шлюбу, у липні 2017 року, Позивач та Відповідач за спільні кошти придбали двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м., житлова площа 36,4 кв.м. Право власності на квартиру було зареєстровано за Відповідачем на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 4233, виданий 27.07.2017, видавник: Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін М.С. Після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, яке складається з зазначеної вище квартири. Відповідач у добровільному порядку поділити вказане майно відмовляється. Враховуючи, що спірна квартира знаходиться в багатоквартирному будинку, її поділ в натурі є неможливим, а для присудження грошової компенсації необхідна згода одного з подружжя на попереднє внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду. Оскільки на даний момент жоден із подружжя не висловив згоди на отримання грошової компенсації, Позивач вважає, що квартира може бути поділена шляхом визнання ідеальних часток подружжя у спірному майні та залишення квартири у спільній частковій власності.
На підставі вищевикладеного, просив суд, здійснити поділ квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя: визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частину кварт розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 19 листопада 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 12 березня 2025 року заяву було залишено без руху оскільки позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , натомість, долучені до позовної заяви копії документів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, стосуються ОСОБА_2 . У зв'язку з вказаними розбіжностями, суд не мав змоги встановити належного відповідача та перевірити факт наявності спору між сторонами. Позивачу надано строк на усунення недоліків.
19.03.2025 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків де просив прийняти виправлену позовну заяву з вірним зазначенням прізвища відповідача: ОСОБА_2 , та продовжити розгляд справи. У виправленій позовній заяві просив здійснити поділ квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя: визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частину кварт розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2025 року продовжено розгляд справи.
24.03.2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шевченко Злати Володимирівни надійшов відзив на позовну заяву, де звернула увагу суду на те, що позивач ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2 і просить суд: здійснити поділ квартири, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Зважаючи на те, що позивач пред'явив позов до відповідача на прізвище ОСОБА_3 , заявлений позов не визнає, бо власником квартири АДРЕСА_3 є вона - ОСОБА_2 .
Ухвалою Ірпінського міського суду від 13 травня 2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника позивача - адвоката Дерлюка В.Д. надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, позовні вимоги підтримують, просять задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час, місце та дату судового розгляду справи повідомлялася належним чином, в тому числі через оголошення на сайті «Судова Влада України», а тому відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без її участі та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 3 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України).
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо визнання майна спільною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 28 травня 2014 року, шлюб зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що в книзі реєстрації актів про одруження 28 травня 2014 року зроблено відповідний актовий запис № 727, та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . (а.с. 6)
Також встановлено, що заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05.09.2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішення набрало законної сили 10.10.2022 року. (а.с. 4-5)
Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули спільне майно, а саме двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м., житлова площа 36,4 кв.м.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 . Право власності зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2017 року виданого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 4233. (а.с. 7)
Відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 11 листопада 2024 року, квартира АДРЕСА_4 , складається з двох кімнат, має загальну площу 55,1 кв.м., та житлову площу 36,4 кв.м. Оціночна вартість об'єкта складає 3 761 980,37 грн. (а.с. 8-9)
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 Цивільний кодексу України (далі ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За змістом ст. 60 Сімейного кодексу України (далі СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) доходу Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.
За приписами положень ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду від 16.01.2023 року в справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22)).
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, оскільки, спірне майно набуте сторонами під час шлюбу, дане майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Разом з тим, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
У зв'язку із зазначеним, а також врахувавши те, що спірна квартира була придбана подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі, за спільні кошти, а тому є їх спільною сумісною власністю, та враховуючи відсутність підстав для відступлення від засад рівності часток позивача і відповідача у праві власності на спільне майно, суд дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для поділу квартири шляхом визнання за ОСОБА_4 , в порядку поділу спільного майна подружжя, права власності на 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та визнанням за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідає положенням частини першої статті 70 СК України.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 355, 356, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 15, 76-81, 89, 95, 141, 177, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя - задовольнити.
Визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: Д.С. Кухленко