"06" листопада 2025 р. Справа № 363/3278/25
(заочне)
06 листопада 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., секретаря Підопригори Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
16.06.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики за №75548412 в розмірі 11 160,02 грн., з яких: - 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 7 160,02 грн. - сума заборгованості за відсотками, а також судові витрати. В обґрунтування позову зазначено, що 10.05.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики за №75548412, за умовами якого позикодавець надав відповідачці грошові кошти у розмірі 4 000 грн., строк позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99 % в день. Договір підписано електронним підписом позичальниці, відтворений шляхом використання позичальницею одноразового ідентифікатора у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Того ж дня, позикодавець на виконання п.1 Договору позики за №75548412 від 10.05.2021 року, виконав свої зобов'язання, зокрема передав відповідачці у власність грошові кошти в розмірі 4 000 грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідачки за № НОМЕР_1 . Відповідно до п. 5.2. договору позики за №75548412, позичальниця до моменту підписання договору вивчила цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі. Таким чином, у договорі позики встановлено строк позики 30 днів, однак у самому договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями. Отже, укладаючи договір позики, сторони узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним поза межами строку кредитування. Враховуючи викладені вище умови договору позики за №75548412 від 10.05.2021 року - заборгованість останньої за договором позики складає 11 160,02 грн. з яких: 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 7 160,02 грн. - сума заборгованості за відсотками. 19.11.2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Управління активами» уклали договір факторингу за №1911, за умовами якого, ТОВ «ФК «Управління активами» набув право грошової вимоги до відповідачки за договором позики за №75548412 від 10.05.2021 року. 03.04.2025 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу за №030423-ФК, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за договором позики за №75548412 від 10.05.2021 року.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20.06.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, при цьому надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав, проти заочного рішення не заперечував.
Відповідачка у судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, крім того повідомлялась через офіційний портал «Судова влада України» веб-сторінку Вишгородського районного суду Київської області, причини неявки суду невідомі, а тому суд, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних доказів без участі відповідачки.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
06.11.2025 року відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Так, судом встановлено, що 10.05.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики за №75548412 (на умовах повернення позики в кінці строку), який підписано одноразовим ідентифікатором позичальника gpmNHKR2D8 (а.с. 19).
Згідно з п. 1 договору за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «позику»), на погоджений умовами договору строк (надалі - «строк позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
У відповідності до п 2 договору: сума позики - 4 0000 грн. (п.п. 2.1); строк позики - 30 днів (п.п. 2.2); процентна ставка (базова) - 1,99% в день (п.п. 2.3); дата надання позики - 10.05.2021 року, дата повернення позики - 09.06.2021 року, знижена процентна ставка - 0,01 %, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день, % - 2,70%, орієнтовна реальна річна процентна ставка, % - 3,65%, орієнтовна загальна вартість позики, у грн. - 4 0120 грн.
Згідно з п. 3 договору проценти за цим договором нараховуються щоденно включаючи дати отримання та повернення на залишок позики.
Відповідно до п. 4 договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що:
4.1. Позичальник ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
4.2. Позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documentslicense/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі;
Інші умови цього правочину регулюються правилами, які є невід'ємною частиною договору (п. 10 договору).
Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що клієнт ОСОБА_1 з якою укладено договір за №75548412 від 10.05.2021 року ідентифікована товариством та їй надано одноразовий ідентифікатор - gpmNHKR2D8 (а.с. 41).
До матеріалів справи, також долучено копію правил надання грошових коштів у позику затверджених Рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» №11/02/2021 року від 11.02.2021 року (а.с. 20-40).
Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 4 0000 грн. підтверджується довідкою ТОВ «ФК «ФІНЕКСПЕРС» за №КД-000021381/ТНПП від 18.04.2025 року (а.с. 43) та копією платіжної інструкції за №2e77be8c-371f-49df-b9b1-b817f21070cd від 10.05.2021 року (а.с. 44).
19.11.2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Управління активами» уклали договір факторингу за №1911, за умовами якого ТОВ «ФК «Управління активами» набув право грошової вимоги до відповідачки за договором позики за №75548412 від 10.05.2021 року (а.с. 46-66).
03.04.2025 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу за №030423-ФК, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за договором позики за №75548412 від 10.05.2021 року (а.с. 67-86).
Згідно наданого розрахунку заборгованості, станом на 28.05.2025 року за договором за №75548412 від 10.05.2021 року заборгованість ОСОБА_1 становить 11 160,02 грн. з яких: 4 000 грн. - сума заборгованості за тілом позики та 7 160,02 грн. - сума заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами (а.с. 5 -7).
Таким чином між сторонами виникли зобов'язальні, цивільно-правові правовідносини у сфері кредитування, що регулюються нормами ЦК України.
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 628, ст. 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, ст. 207 ЦК України).
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Враховуючи наведене, проаналізувавши зміст договору, його форму, суд дійшов висновку, що договір позики дійсно укладений сторонами правочину в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідачка суду не надала, як і не спростувала факт укладення договору.
Договір містить повну інформацію щодо особи позичальниці, її персональні дані, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальниці. Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виникло зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідачки - зобов'язання з повернення кредитних коштів.
Свої зобов'язання за кредитним договором первісний кредитодавець виконав належним чином, надавши позичальниці кредит в обумовленому розмірі 4 000 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «ФІНЕКСПЕРС» за №КД-000021381/ТНПП від 18.04.2025 року та копією платіжної інструкції за №2e77be8c-371f-49df-b9b1-b817f21070cd від 10.05.2021 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржницю покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитодавця вимагати їх повернення.
19.11.2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Управління активами» уклали Договір факторингу за №1911, за умовами якого ТОВ «ФК «Управління активами» набув право грошової вимоги до відповідачки за договором позики за №75548412 від 10.05.2021 року.
03.04.2025 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу за №030423-ФК, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за договором позики за №75548412 від 10.05.2021 року.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі за №2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даній справі позичальницею не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.
Зважаючи на те, що відповідачка не здійснювала погашення заборгованості по кредиту та не повернула кредит протягом строку, обумовленого сторонами при укладенні договору, тим самим допустив істотне порушення виконання своїх кредитно-договірних зобов'язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) в сумі 4 000 грн., які підлягають задоволенню.
Щодо нарахування процентів на підставі ст. 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до ст.і 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзац. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу, визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 (п. п. 53, 54) та від 04.02.2020 року у справі за №912/1120/16 (п. 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
У разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 (п. 54) та від 04.02.2020 року у справі за №912/1120/16 (п. 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи ч. 2 та ч. 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити. Указані висновки викладені в п. п. 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі за №363/1834/17.
У ч. 3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (п.. 107 цієї постанови).
Тобто твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У справі, яка розглядається, сторони договору визначили, що кредит надається (строк кредитування) на 30 днів та домовились, що позичальник сплачує кредитодавцю відсотки у розмірі 1,99% на день, датою повернення позики є 09.06.2021 року. Тобто, укладаючи договір, його сторони визначили строк кредитування (30 днів) при цьому договір позики за №75548412 не містить умов щодо можливості пролонгації строку кредитування.
Суд ставиться критично до твердження представника позивача про можливість застосування пролонгації, відповідно до умов правил надання грошових коштів у позику затверджених Рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за №11/02/2021 року від 11.02.2021 року, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що саме з цими правилами ознайомилась відповідачка та погодилась з їх умовами.
Тому суд приходить до висновку, що оскільки доказів пролонгації строку кредитування позивачем не надано, а також сторони Договору не передбачили сплату збільшених порівняно із правилами ст. 625 ЦК України процентів як міри відповідальності боржника-позичальника за прострочення виконання грошового зобов'язання, з відповідачки слід стягнути проценти за обумовлений сторонами строк кредитування - 30 днів, що становить 2 388 грн.
Таким чином, з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за договором позики за №75548412 у загальному розмірі 6 388 грн., що складається з: 4 000 - тіло кредиту та 2 388 грн. - заборгованість по процентам.
Щодо стягнення з позивача судових витрат, а саме судового збору та витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне:
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Щодо судового збору.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовну заяву ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» задоволено частково, суд, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідачки в сумі 1 386 грн., виходячи з розрахунку: 6 388 грн. (розмір задоволених позовних вимог) ? 2 422,40 грн. (сума сплаченого судового збору) : 11 160,02 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 1 386 грн.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу:
Згідно з ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
У постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі за №362/3912/18 (провадження за №61-15005св19) та від 30.09.2020 року в справі за №201/14495/16-ц (провадження за №61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява за №19336/04, п. 269).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява за №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання правової допомоги за №01-11/24 від 01.11.2024, укладеного між ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» та адвокатом Ткаченко Ю.О.; витягом з акту за №11-П приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги відповідно до якого вартість послуг адвоката становить 3 500 грн.; актом приймання-передачі справ на надання правничої допомоги; платіжною інструкцією за №579934663.1 від 30.04.2025 року.
Разом з цим, суд вважає завищеною оплату наданих послуг, оскільки заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову.
Справа розглядалась в спрощеного позовного провадження з викликом сторін, однак адвокат не приймав участі в судових засіданнях. Враховуючи принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням співмірності виконаної адвокатом роботи, та заявленої суми до стягнення, складності справи.
При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що, представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише з складення позовної заяви.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідачки на користь позивача 1 500 грн. Саме така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, за №303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява за №4909/04 від 10.02.2010 року).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 530, 533, 549, 625, 629, 759, 1046-1051 ЦК України, ст. ст. 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст. ст. 1, 3, 4, 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 259, 265, 268, 279, 354 ЦПК України,-
Позовні вимоги ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за Договором позики №75548412 у розмірі 6 388 (шість тисяч триста вісімдесят вісім) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 386 (одна тисяча триста вісімдесят шість) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», код ЄДРПОУ: 43311346, адреса: 08200, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, 9А, офіс 204.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя О.П. Дьоміна