Справа №155/1286/25
Провадження №2/155/702/25
29.10.2025 м. Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Сметани В.М.,
при секретарі судових засідань Воронюк Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Марянівської селищної ради, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним, визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та на земельну ділянку,
Позивач 04 серпня 2025 року звернувся до суду з даною позовною заявою.
Позов мотивує, що в липні 2007 року між його матір'ю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено усний договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на якій розташований будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 (на даний час Луцького). Зазначає, що фактично житловий будинок перейшов від покупця до продавця в липні 2007 року і з цього часу його матір почала проживати в даному будинку. Обумовлену грошову суму вартості предмету договору купівлі-продажу було передано в присутності свідків. Нотаріальне посвідчення договору не було проведено оскільки земельна ділянка на якій розміщений житловий будинок не була сформованою. Уклавши усний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, сторони договору домовились, що ОСОБА_5 візьме на себе організаційні питання щодо реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_6 , а після видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, сторони нотаріально завірять свої домовленості щодо купівлі-продажу будинку та земельної ділянки. Вказує, що державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 отримала 14 грудня 2010 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Оскільки останні роки життя ОСОБА_6 хворіла, проживала в своєї племінниці в іншому районі, а тому доставити її до нотаріуса для посвідчення договору нерухомого майна було проблемно.
Крім того, вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мама - ОСОБА_5 . Позивач є спадкоємцем майна за законом після смерті останньої, однак у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно не може оформити свої права на спадщину.
Враховуючи, що сторони договору домовилися щодо істотних умов договору і відбулося повне його виконання, однак, і продавець, і покупець померли, відтак посвідчити нотаріально договір немає можливості, тому позивач просить в судовому порядку визнати договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки на якій розташований житловий будинок площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений в липні 2007 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - дійсним. А також просить визнати за ним, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літ. А загальною площею 40,4 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., сіни літ. а, сходи літ. а-1, літня кухня літ. Б-1, сіни літ. б, льох з шийкою літ. б-1, вартістю 86 960,00 грн. та земельну ділянку площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована в селі Цегів Луцького району Волинської області, вартістю 33 430,00 грн та включити житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та зазначену земельну ділянку до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 .
Ухвалою судді Горохівського районного суду Волинської області від 11 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 27 серпня 2025 року.
Протокольною ухвалою суду від 27 серпня 2025 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву.
Ухвалою суду від 15 вересня 2025 року до участі в справі залучено співвідповідача ОСОБА_4 .
Протокольною ухвалою суду від 07 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав зазначених у ній.
Відповідачі ОСОБА_4 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, однак скерували до суду заяви про розгляд справи у їх відсутності та визнання позовних вимог.
Представник Мар'янівської селищної ради в судове засідання не з'явився, однак скерував клопотання про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Заслухавши представника позивача, свідків, дослідивши письмові докази в справі, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно на житловий будинок серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконкому Цегівської сільської ради від 15 серпня 2002 року №32, житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_6 на праві приватної власності (а.с.13).
Із витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» № 24851167, вбачається, що власником житлового будинку, що в АДРЕСА_1 , є ОСОБА_6 , реєстраційний номер - 29251392, за планом земельної ділянки житловий будинок - А-1, загальна площа - 40,4 кв.м., розмір житлової площі - 27,7 кв.м, літня кухня - Б-1, тамбур - б, погріб з шийкою - б1 (а.с.14-15).
Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 071627, виданого 14 грудня 2010 року управлінням Держкомзему у Горохівському районі, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,1300 га, що розташована в селі Цегів Горохівського району Волинської області та призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (а.с.19).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 02 травня 2014 року, виданого виконавчим комітетом Затурцівської сільської ради Локачинського району Волинської області, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.23).
Відповідно до копії довідки №527/01-15 від 08 квітня 2024 року, виданої Затурцівською сільською радою Володимирського району Волинської області, ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_2 з 20.07.2007 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 у житловому будинку своєї племінниці ОСОБА_3 , спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась (а.с.24)
Із довідки Цегівської сільської ради №160 від 01.02.2010 року вбачається, що в АДРЕСА_1 , в будинку ОСОБА_6 , малолітні та неповнолітні діти не зареєстровані.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , матір'ю ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є ОСОБА_8 .
Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до довідки Мар'янівської селищної ради Луцького району Волинської області №461/05-16/2-24 від 11.03.2024 року, ОСОБА_6 , жителька АДРЕСА_1 , вибула в село Затурці Локачинського району Волинської області ІНФОРМАЦІЯ_7 . В період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року вона не проживала та не була зареєстрована. В даному будинку з липня 2007 року проживала без реєстрації ОСОБА_5 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 08 квітня 2024 року, виданого Луцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Луцьк (а.с.23).
Із витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №77642739 та довідки приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Паліводи І.І., 12 липня 2024 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Паліводою І.І. відкрито спадкову справу №28/2024 після смерті ОСОБА_5 , останнє місце проживання якої АДРЕСА_3 . Єдиним спадкоємцем за законом згідно ст.1261 ЦК України після смерті ОСОБА_5 є її син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Частиною 1 статті 4 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Оскільки, визнання відповідачами позову суперечить закону, суд приходить до висновку про відмову у прийнятті визнання відповідачами позову.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Згідно ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 ЦК України).
Відповідно до ст.218 ЦК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до статті 220 ЦК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
У відповідності до положень статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 657 ЦК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ст.334 ЦК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК (435-15). Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Крім того, Верховний Суд України в постанові від 30 січня 2013 року № 6-162цс12 дійшов висновку, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суду показали, що проживали по сусідству із ОСОБА_6 . Десь влітку 2007 року були присутні при передачі коштів за будинок. Розмір коштів не пам'ятають. Присутніми була племінниця ОСОБА_6 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 із чоловіком. Жодних документів не оформляли. З того часу в будинку почала проживала ОСОБА_5 , яку згодом забрав син доглядати.
У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, провадження № 6-1288 цс 17, на яку посилається позивач у позові, викладено правовий висновок, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц зазначено, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.
Крім того, при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18, від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц.
Таким чином, судом встановлено, що сторони договору купівлі-продажу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 померли, позивач, як спадкоємець померлої ОСОБА_5 , просить визнати вищевказаний договір дійсним, включити житловий будинок та земельну ділянку до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 та визнати за ним право власності на дане майно. Із пояснень представника позивача та матеріалів справи встановлено, що правочин не був нотаріально посвідчений, оскільки, станом на липень 2007 року, земельна ділянка на якій розташований будинок не була сформована і не могла бути об'єктом цивільних прав. Крім того, після видачі 14 грудня 2010 року державного акту на право власності на земельну ділянку, одна із сторін договору, а саме - ОСОБА_6 хворіла, проживала в іншій місцевості, тому доставити її до нотаріуса для посвідчення договору купівлі-продажу було проблематично. Однак наведені обставини не підтверджуються жодними письмовими доказами.
Як слідує з матеріалів справи, усний договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на якій розташований будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в липні 2007 року. А тому, враховуючи вищенаведене, в силу ст.657 ЦК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), такий договір підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч.2 ст.220 ЦК України, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з його державною реєстрацією, тому він не є укладеним і не створює прав та обов'язків для сторін.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази укладення між сторонами договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, будинку та земельної ділянки, досягнення між сторонами згоди та домовленості щодо усіх істотних умов договору та ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення. При цьому, суд оцінює критично показання свідків про передачу грошей за не встановлених умов та підстав договору та за відсутності письмових доказів. Оскільки сторонами правочину не було додержано вимог закону про письмову форму договору та його обов'язкове нотаріальне посвідчення, державну реєстрацію, тому даний правочин не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Оскільки, позовна вимога в частині включення майна до спадкової маси та визнання за позивачем права власності на житловий будинок та земельну ділянку є похідною від попередньої вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним, а відтак також не підлягає до задоволення.
З огляду на те, що позивачем не доведено належність спадкодавцеві ОСОБА_5 на момент смерті права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літ. А загальною площею 40,4 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., сіни літ. а, сходи літ. а-1, літня кухня літ. Б-1, сіни літ. б, льох з шийкою літ. б-1, та земельну ділянку площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована в селі Цегів Луцького району Волинської області, тому відсутні підстави для включення майна до спадкової маси та визнання за позивачем права власності на спадкове майно.
Враховуючи наведене, у задоволені позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264, 265, 268, 279 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Марянівської селищної ради, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним, визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та на земельну ділянку - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_8 ;
ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;
ОСОБА_4 , село Маньків Володимирського району Волинської області;
Мар'янівська селищна рада, місцезнаходження: смт.Мар'янівка, вулиця Незалежності, 26, Луцький район, Волинська область.
Дата складення повного тексту рішення 06 листопада 2025 року.
Суддя Горохівського районного суду
Волинської області В.М. Сметана