Справа № 127/9095/25
Провадження № 22-ц/801/2343/2025
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Матківська М. В.
05 листопада 2025 рокуСправа № 127/9095/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Оніщука В. В., Сопруна В. В.
Секретар: Закернична А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди,
рішення ухвалив суддя Антонюк В. В.
рішення ухвалено без повідомлення сторін у м. Вінниця
повний текст рішення складено 05 травня 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Центрально-Західного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 1000,00 грн. заподіяної внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що полягає у неналежному розгляді звернення від 13 червня 2023 року з питання щодо проведення повної перевірки порушення його прав на прання, заміну постільної та натільної білизни під час відвідування ним лазні 23 березня 2021 року.
Свої вимоги мотивував тим, що він згідно вироку Піщанського районного суду Вінницької області від 21 грудня 2011 року засуджений до довічного позбавлення волі і з 02 червня 2010 року відбуває покарання у Державній установі «Вінницька установа виконання покарань № 1».
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 120/18883/24 визнано протиправними дії Центрально-Західного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України стосовно неналежного розгляду питання щодо проведення повної перевірки порушення його прав на прання, заміну постільної та натільної білизни під час відвідування ним лазні 24 березня 2021 року, про що він просив у своєму зверненні від 13 червня 2023 року.
Внаслідок протиправної бездіяльності відповідача йому заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, розмір якої він оцінює у розмірі 1000,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на докази, а саме: на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 120/18883/24, яким визнано протиправними дії відповідача стосовно неналежного розгляду питання щодо проведення повної перевірки порушення прав позивача на прання, заміну постільної та натільної білизни під час відвідування ним лазні 24 березня 2021 року, про що позивач просив у своєму зверненні від 13 червня 2023 року. Моральні страждання не мають законодавчого виміру. Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Європейський Суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Посилаючись на статті 81 та 76 ЦПК України позивач вважає, що наявні правові підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяної йому моральної шкоди.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до Центрально-Західного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, залишено без задоволення.
Судові витрати компенсовані за рахунок держави.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , пославшись на прийняття судом першої інстанції рішення з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що позивач не погоджується із мотивами відмови у задоволенні позову, якими є недостатність наданих доказів. Проте, до позовної заяви він додав рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 120/18883/24, яким визнано протиправними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України стосовно належного розгляду питання щодо проведення повної перевірки порушення прав ОСОБА_1 на прання, заміну постільної та натільної білизни під час відвідування ним лазні 24 березня 2021 року, про що він просив у своєму зверненні від 13 червня 2023 року.
Також позивач в апеляційній скарзі посилається на статтю 9 Конституції України, на статті 3, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, на статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», на практику Європейського Суду з прав людини, на правові висновки Верховного Суду, на статтю 10 ЦПК України, на статті 23, 1167, 1173 ЦК України, на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України тощо.
Відповідач Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надав відзив на апеляційну скаргу, де просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, вважаючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі, як в позовній заяві, позивач не вказав в чому саме полягає моральна шкода, яка йому заподіяна. До своїх тверджень про заподіяння йому моральної шкоди позивач не надав жодних медичних висновків, психологічних експертиз або інших доказів, які б вказували на те, що у зв'язку з неналежним розглядом питання щодо прання, заміни постільної та натільної білизни під час відвідування ним 24 березня 2021 року лазні, мало негативний вплив на позивача і яким чином це спричинило негативні емоції до рівня страждань або приниження. Ухвалене Вінницьким окружним адміністративним судом 22 квітня 2024 року рішення у справі № 120/18883/24 не є доказом заподіяння та отримання моральної шкоди позивачу. Отже, позивачем не обґрунтовано, у чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода; не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльністю відповідача, як суб'єкта владних повноважень; не надано доказів наявності причинного зв'язку між завданою йому моральною шкодою, про що стверджую позивач, і діями відповідача у її заподіянні.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Івашківська А. О. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить його розписка про отримання ним 24 жовтня 2025 року судової повістки, у судове засідання не з'явився; надіслав заяву, якою просить провести судове засідання без нього.
В судовому засіданні представник відповідача Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Захаров Є. А. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просить залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 відбуває покарання у виді позбавлення волі у Державній установі «Вінницька установа виконання покарань ( № 1)» (а. с. 13).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року, яке набрало законної сили 23 травня 2024 року, у справі № 120/18883/24 за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення, позов задоволено частково: визнано протиправними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції стосовно належного розгляду питання щодо проведення повної перевірки порушення прав ОСОБА_1 на прання, заміну постільної та натільної білизни під час відвідування ним лазні 24 березня 2021 року, про що просив позивач у своєму зверненні від 13 червня 2023 року; зобов'язано Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13 червня 2023 року та надати відповідь по суті піднятих питань; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а. с. 6-9).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у своєму позові не навів жодних медичних висновків, психологічних експертиз, будь-яких переконливих доказів, які б вказували на те, що неналежний розгляд питання щодо прання, заміни постільної та натільної білизни під час відвідування ним лазні 24 березня 2021 року, мав негативний вплив на позивача та яким чином це спричинило негативні емоції до рівня страждання або приниження. Загальні твердження про «душевні страждання» не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову. У позовній заяві позивач не довів, що ситуація із санітарно-гігієнічними умовами завдала йому таких страждань, які можна було би кваліфікувати як підставу для компенсації, тому твердження позивача не відповідають стандартам ЄСПЛ щодо порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також позивачем не доведено та судом не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між недоліками умов тримання та приниження честі, гідності, що завдали психологічних та моральних страждань і порушили конституційні права позивача, оскільки судовим рішенням в адміністративній справі № 120/18883/24 не встановлено, що внаслідок винних протиправних дій Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції було порушено право позивача, чим завдано йому психологічну та моральну шкоду, а лише встановлена необхідність повторного розгляду звернення від 13 червня 2023 року і надання відповідь по суті питання. Таким чином позивач не обґрунтував у чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода; не довів факт завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку із бездіяльністю відповідача, як суб'єкта владних повноважень; не надав доказів наявності причинного зв'язку між завданою йому моральною шкодою і діями відповідача в її заподіянні.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За правилами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пленум Верховного Суду України надав роз'яснення щодо застосування законів, що регулюють відшкодування моральної шкоди, у постанові "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року, із послідуючими змінами. Так, у пункті 2 цієї постанови роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист права споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 постанови).
Пунктом 9 зазначеної постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Згідно пункту 10-1 зазначеної постанови при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Стаття 1173 ЦК України визначає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
За правилами статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Необхідною підставою для притягнення до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
За правилами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Для цього, позивач звертаючись до суду із позовом, згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства, та з урахуванням вимог статті 175 ЦПК України (пункти 4, 5 частини 3), у поданій заяві має зазначити зміст заявлених вимог: спосіб захисту прав, передбачений законом; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
За правилами статтей 12 та 81 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог та подати докази. Доказування не ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України), допустимими - що свідчать про обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, що одержані із дотриманням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України); достовірними - на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України); достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги про відшкодування моральної шкоди тим, що йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка встановлена рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 120/18883/24, яким визнано протиправними дії Центрально-Західного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України стосовно неналежного розгляду питання щодо проведення повної перевірки порушення його прав на прання, заміну постільної та натільної білизни під час відвідування ним лазні 24 березня 2021 року, про що він просив у зверненні від 13 червня 2023 року.
При цьому позивачем не доведена і судом першої інстанції не встановлена наявність шкоди, причиненої йому, протиправність діяння відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між такою протиправною бездіяльністю відповідача та моральною шкодою.
Доказами завдання моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв'язку могли б бути висновки спеціалістів, експертів тощо, які безпосередньо підтверджують негативні наслідки для позивача.
Проте позивачем у позовній заяві таких доказів не зазначено та не додано до позовної заяви і в ході розгляду судом справи.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди, перенесених ним моральних страждань, хвилювань й душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, і що такі настали у зв'язку із бездіяльністю відповідача, як суб'єкта владних повноважень, спричинених порушенням його права, та не надав доказів наявності причинного зв'язку між завданою йому моральною шкодою і діями відповідача в її заподіянні.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про недостатність наданих доказів, оскільки позивач в обґрунтування своїх позовних вимог у поданій ним позовній заяві зазначив та надав до позову один письмовий доказ - рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 120/18883/24, яким визнано протиправними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України стосовно належного розгляду питання щодо проведення повної перевірки порушення прав ОСОБА_1 на прання, заміну постільної та натільної білизни під час відвідування ним лазні 24 березня 2021 року, про що він просив у своєму зверненні від 13 червня 2023 року та зобов'язано відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13 червня 2023 року і надати відповідь по суті піднятих питань.
Цим судовим рішенням не встановлено факту винних протиправних дій відповідача, внаслідок яких порушено право позивача та не встановлено факту завдання позивачу психологічної і моральної шкоди, як і не встановлено наявності причинного зв'язку між завданою моральною шкодою і діями відповідача в її заподіянні.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції правової позиції по такій категорії справ, викладеній у постановах Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у наведених в апеляційній скарзі позивачем справах відрізняються від тих обставин, що встановлені у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу і не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду першої інстанції, що спростовано викладеним у даній постанові.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясував у достатньому обсязі характер спірних правовідносин та визначився з нормами права, які підлягають застосуванню, а тому прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не знайшли свого підтвердження і спростовані наведеним, а тому не впливають на висновки суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: М. В. Матківська
Судді: В. В. Оніщук
В. В. Сопрун