Справа № 127/6575/25
Провадження № 22-ц/801/2231/2025
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Матківська М. В.
05 листопада 2025 рокуСправа № 127/6575/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.
Секретар: Закернична А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - процесуального керівника прокурора Харківської обласної прокуратури Левченя Геннадія Михайловича, про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю, тривалою імітацією нагляду та порушення розумних строків по кримінальному провадженню 42014170000000291,
рішення ухвалив суддя Сичук М. М.
рішення ухвалено о 15:00 год у м. Вінниця
повний текс рішення складено 22 серпня 2025 року,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - процесуального керівника - прокурора Харківської обласної прокуратури Левченя Г. М., про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю третьою особою відповідача при тривалій імітації нагляду та порушення розумних строків по кримінальному провадженню 42014170000000291, в порядку вимог статтей 19 і 56 Конституції України, ст. 23, 1174, ч. 6 ст. 1175 ЦК України.
Свої вимоги мотивував тим, що 23 жовтня 2014 року відповідач відкрив кримінальне провадження № 42014170000000291, передбачене статтями 364, 365, 366, 367, 382, 384 КК України проти співробітників УМВС України в Полтавській області ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших, які:
в період з серпня 2010 року по липень 2011 року дозволили у відношенні нього, завідомо невинного, жорстокі репресії та дике правове свавілля;
02 вересня 2010 року здійснили обшук за місцем його проживання до порушення кримінальної справи відносно нього;
при проведенні обшуку, який відбувся 02 вересня 2010 року, співробітники заподіяли йому тілесні ушкодження;
при проведенні обшуку, який відбувся 02 вересня 2010 року, викрали майно та речі, які належать йому;
при проведенні обшуку, який відбувся 02 вересня 2010 року, незаконно вилучили ноутбук № 013928, в який до направлення його на експертизу - 03, 29, 30 вересня 2010 року несанкціоновано проникли в нього та штучно внесли текстові файли відносно купівлі-продажу нерухомого майна ТОВ фірма «Ідалія», що й стало підставою для незаконного притягнення його, завідомо невинного, до кримінальної відповідальності;
порушили проти нього, завідомо невинного, кримінальну справу № 10231067;
незаконного наклали арешт на його майно;
незаконно оголосили в розшук під час досудового слідства;
незаконно провели оперативно-розшукові заходи щодо встановлення його місцезнаходження;
незаконно викрали його 26 листопада 2010 року із медичної установи м. Харкова;
по підробленому поданню незаконно помістили його, тяжко хворого до СІЗО на 2 місяці, де він був підданий тортурам;
незаконно знаходився під слідством більше 12 місяців.
Такі незаконні дії призвели до тяжких наслідків для нього.
Органом досудового слідства 21 липня 2011 року винесено постанову про закриття кримінальної справи № 10231067 відносно нього за п. 2 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК України (1960 року) за відсутності ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч.ч. 2, 3 ст. 385 КК України, а також був знятий арешт з його майна та прийнято рішення про повернення вилучених особистих речей.
Незаконна діяльність слідчих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та навмисне фальшування матеріалів кримінального провадження № 10231067 була встановлена під час проведення досудового розслідування і підтверджується офіційними документами, які знаходяться у кримінальному провадженні 42014170000000291.
Факт спричинення йому співробітниками УМВС в Полтавській області тілесних ушкоджень при проведенні обшуку підтверджується актом судово-медичного дослідження № 4236-02/10 від 03 вересня 2010 року.
Факт спричинення йому слідчими УМВС в Полтавській області моральної шкоди та фізичних страждань підтверджується висновком судово-психологічної експертизи № 2941 від 18 квітня 2014 року, проведеного в рамках кримінального провадження № 42012220090000005, яким було встановлено, що ситуація, яка досліджується по справі, є психотравмуючою для ОСОБА_1 та йому спричинені страждання (моральна шкода).
Судовими рішеннями були встановлені обставини заподіяння йому і ОСОБА_4 моральних та фізичних страждань в рамках кримінальної справи № 10231067, а саме:
1) рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2013 року у справі № 2011/1571/2012 за позовом ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням обвинуваченим, незаконним взяттям та тримання під вартою, незаконного проведення обшуку, незаконного накладення арешту на майно у кримінальній справі № 10231067, стягнуто з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 250 000,00 грн.;
2) рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2013 року у справі № 638/13237/13 за позовом ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням обвинуваченим, оголошення у розшук у кримінальній справі № 10231067, стягнуто з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 25 000,00 грн.;
3) рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2014 року у справі № 638/801/14 за позовом ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконним проникненням у житло під час обшуку 02 вересня 2010 року та прийняттям участі в проведенні обшуку з боку співробітників «Беркут» УМВС України в Полтавській області, стягнуто з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 75 000,00 грн.;
4) рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 травня 2015 року у справі № 638/1087/15 за позовом ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, завданої в результаті незаконного затримання його співробітниками «Беркут» УМВС України в Полтавській області, що мав місце 26 листопада 2010 року, стягнуто з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 328 860,00 грн.;
5) рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року у справі № 638/12431/15 за позовом ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями слідчого УМВС України в Полтавській області Лоскот С. С. під час обшуку 02 вересня 2010 року, стягнуто з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.;
6) рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17 за позовом ОСОБА_1 на бездіяльність слідчих прокуратури під час імітації розслідування у кримінальному провадженні 42014170000000291, стягнуто з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.;
7) рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 за позовом ОСОБА_1 на бездіяльність слідчих прокуратури під час імітації розслідування у кримінальному провадженні 42014170000000291, стягнуто з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.
Однак, слідчі разом із прокурорами укривають тяжкі посадові злочини, навмисне скоєні щодо нього, протягом тривалого часу імітують розслідування та нагляд у кримінальному провадженні 42014170000000291.
Так, 22 січня 2015 року, 28 грудня 2015 року, 02 грудня 2016 року, 31 травня 2017 року, 21 травня 2018 року, 27 грудня 2018 року, 28 серпня 2019 року, 23 грудня 2020 року, 01 вересня 2022 року численними слідчими, які зловживають службовим становищем та халатно ставлячись до своїх посадових обов'язків, не провівши досудове слідство у кримінальному провадженні 42014170000000291, та не провівши необхідні слідчо-процесуальні дії, направлені на встановлення істини, так і не усунувши недоліки, зазначені в ухвалах слідчих суддів, продублювали тексти раніше винесених постанов, скасованих ухвалами суду, винесли невмотивовані та незаконні постанови про закриття кримінального провадження 42014170000000291, копії яких в порушення вимог пункту 5 статті 284 КПК України, невмисне не направляли на його адресу.
20 березня 2015 року, 15 лютого 2016 року, 15 березня 2017 року, 09 серпня 2017 року, 20 серпня 2018 року, 18 лютого 2019 року, 02 грудня 2019 року, 01 березня 2021 року, 22 червня 2023 року слідчі судді, розглянувши його скарги на постанови слідчих про закриття кримінального провадження, на відміну від прокурорів, винесли ухвали, якими скасували зазначені постанови, вказавши, що постанови слідчих про закриття кримінального провадження не відповідають вимогам закону, оскільки вони винесені без всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, рішення є невмотивованими та передчасними, слідчими не усунені конкретні недоліки, зазначені в ухвалах слідчого судді.
Також ухвалою слідчого судді від 14 листопада 2017 року його скарга про скасування постанови слідчого від 31 жовтня 2017 року про відмову у задоволенні клопотання щодо повідомлення ОСОБА_2 про підозру у вчиненні ряду кримінальних правопорушень задоволено та скасовано постанову від 31 жовтня 2017 року. Клопотання щодо повідомлення ОСОБА_2 про підозру навмисне не було розглянуто.
21 травня 2019 року він як потерпіла особа звернувся до прокурора у кримінальному провадженні 42014170000000291 з клопотанням, в якому просив надати слідчому вказівки щодо усунення недоліків слідства та провести слідчі дії, яке в порушення статті 220 КПК України прокурором не було розглянуто.
24 липня 2019 року слідчий суддя, розглянувши його скаргу на бездіяльність прокурора щодо не розгляду клопотання від 21 травня 2019 року, виніс ухвалу, якою зобов'язав прокурора розглянути клопотання від 21 травня 2019 року, яке так і не було розглянуто.
20 березня 2019 року Червонозаводський районний суд м. Харкова встановив факт особистої зацікавленості прокурор Жорняк в результаті кримінального провадження на користь третьої особи, виніс ухвалу, якою відвів прокурора Жорняк від участі у кримінальному провадженні 42014170000000291, який неодноразово констатував нібито законність скасованих постанов про закриття кримінального провадження, що свідчить про наявність обставин, які можуть викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості прокурора.
25 серпня 2021 року, 08 вересня 2021 року, 29 вересня 2021 року він в порядку ст. ст. 36, 220 КПК України звернувся до прокурора у кримінальному провадженні 42014170000000291 з клопотанням про проведення низки слідчо-процесуальних дій.
Але прокурор направив на його адресу шаблонні, абсурдні та формальні відповіді - відписки, зміст яких не відповідає дійсності та суперечить вимогам КПК України.
26 вересня 2022 року Ленінський районний суд м. Полтави, розглянувши його скаргу на бездіяльність прокурора Харківської обласної прокуратури, виніс ухвалу, якою його скаргу задовольнив та зобов'язав прокурора Харківської обласної прокуратури - процесуального керівника у кримінальному провадженні № 42014170000000291 розглянути у порядку, передбаченому ст. 220 КПК України, його клопотання від 25 серпня 2021 року, 08 вересня 2021 року, 29 вересня 2021 року та повідомити заявника про результати розгляду. Ухвала суду від 26 вересня 2022 року не виконана. Постановою заступника керівника прокуратури у кримінальному провадженні 42014170000000291 замінено склад групи прокурорів та старшим групи призначено прокурору Левченя Г. М., якому доручено керувати діями інших прокурорів групи, а також призначено слідчого Кравченко Т. О.
Прокурор Левченя Г. М., увійшовши у змову із слідчим, спільно зайнялися укриттям посадових злочинів, скоєних фігурантами у справі, та продовжують лише імітувати розслідування та нагляд у кримінальному провадженні 42014170000000291, та продовжують протягом тривалого часу укривати тяжкі посадові злочини, навмисне скоєні щодо нього фігурантами у справі і ніяких слідчо-оперативних дій, направлених на встановлення істини, слідчим та прокурором Левченя Г. М., в порушення вимог статтей 2, 8, 9, 25, 28, 36, 91-93 КПК України, навмисне не проводилося і навмисне приховували посадові злочини, скоєні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та іншими.
Прокурор Левченя Г. М. навмисне не виконував вимоги Конституції України та КПК України і протягом всього строку навмисне чинить йому перешкоди в тому, щоб запанувала правда, не бажаючи якісно виконувати свої обов'язки, навмисне припустив свавілля та саботаж, в результаті чого процес досудового розслідування у кримінальному провадженні 42014170000000291 фактично припинено в зв'язку з відсутність контролю та належного нагляду за досудовим розслідуванням з боку прокурора ОСОБА_5 .
Своїми неправомірними і незаконними діями та бездіяльністю, надмірну тривалість імітації нагляду у кримінальному провадженні 42014170000000291 у спосіб, який вочевидь для нього демонструє ігнорування його доводів, прокурор Левченя Г. М. заподіяв йому, як потерпілому, моральну шкоду, тому, що з вини прокурора його права не поновлені; порушення закону не припинено; досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться неналежним чином через тривалу та систематичну бездіяльність слідчого; він - інвалід 2-ї групи, людина похилого віку та тяжко хворий, змушений витрачати свій особистий час і звертатися до суду за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, умисне грубо порушених прокурором, повинен був протягом тривалого часу звертатися із скаргами на бездіяльність останнього, у зв'язку з чим переніс глибокі моральні страждання; позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства закону; його здоров'я суттєво погіршилося; за навмисної незаконної тривалої бездіяльності прокурора він був незаконно позбавлений конституційного права на доступ до правосуддя.
Керівник Полтавської обласної прокуратури також не бачить того, що прокурор Левченя Г. М. своєю бездіяльністю навмисне порушує вимоги статей 3, 19 Конституції України та статей 2, 9, 28, 36, 91-93 КПК України та навмисне порушує розумні терміни досудового розслідування, чим завдає йому моральної шкоди.
Матеріли кримінального провадження свідчать про те, що кримінальне провадження за його заявою було відкрито ще 23 жовтня 2014 року та станом на час подання цього позову тривало більше 124 місяців.
Зазначений строк не можна вважати розумним строком у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає позитивний обов'язок держави організувати діяльність досудових органів таким чином, щоб право кожного на справедливий суд впродовж розумного строку не було ілюзорним.
За вказаний час прокурор Левченя Г. М. мав би прийняти відповідне процесуальне рішення. У зв'язку із такою тривалістю кримінального провадження він змушений відвідувати орган досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайного життя та призводить до моральних та фізичних страждань.
Підставою відшкодування шкоди у цій справі є систематична тривала бездіяльність прокурора Левченя Г. М., без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки заяви про злочин способом, який вочевидь для нього свідчить ігнорування його доводів про протиправну бездіяльність, надмірну тривалість досудового розслідування.
Своєю довготривалою бездіяльністю прокурор Левченя Г. М. навмисне заподіяв йому - інваліду 2-ї групи, людині похилого віку, тяжко хворому, моральну шкоду, яку він оцінює в 700 000,00 грн.
З урахуванням викладених у позовній заяві обставин позивач просив захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди, заподіяної йому неправомірною тривалою бездіяльністю третьої особи, відповідача під час тривалої імітації нагляду у кримінальному провадженні 42014170000000291 та стягнути з Державного бюджету України на його користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 700 000,00 грн., завданої тривалою та систематичною бездіяльністю відповідача та третьої особи при імітації нагляду у кримінальному провадженні 42014170000000291.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, за участю третьої особи - процесуального керівника прокурора Харківської обласної прокуратури Левченя Геннадія Михайловича, про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю, тривалою імітацією нагляду та порушення розумних строків по кримінальному провадженню 42014170000000291, відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, пославшись на те, що це рішення, прийняте з порушенням норм матеріального права, без урахування положень частини 4 статті 263 ЦПК України та висновків про застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції не врахував вимоги ст. 2, 8, 9, ч. 2 ст. 28, ст. 36, ч. 1 ст. 92 КПК України. Висновки суду першої інстанції про недоведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди відповідачем та третьою особою, і які нібито не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із неправомірною бездіяльністю відповідача і третьої особи, є необґрунтованими, так як відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі відшкодовується незалежно від вини, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. У таких правовідносинах презюмується і факт завдання йому моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення йому моральної шкоди відповідачем та обов'язок саме відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі № 6-1435цс17.
Висновки суду першої інстанції про те, що ним нібито не доведено завдання моральної шкоди, нібито не надано доказів протиправності діянь відповідача і третьої особи, є необґрунтованими та спростовуються: численними ухвалами слідчих суддів, якими встановлено порушення його конституційних та процесуальних прав внаслідок протиправної тривалої бездіяльності слідчого і прокурора; численними виписками, зокрема із медичної карти стаціонарного хворого № 1879 від 20 вересня 2017 року, в якій йому протипоказані психо-емоційні навантаження у зв'язку із черепно-мозковою травмою; тим, що він є людиною похилого віку, тяжко хворий та є інвалідом 2-ї групи.
Дані докази у своїй сукупності підтверджують наявність шкоди, заподіяної бездіяльністю і причинно-наслідковий зв'язок між ними, так як неправомірні та систематичні дії відповідача і третьої особи безумовно негативно впливають на його моральний стан та призводять до душевних страждань.
Посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які були наведені у відзиві відповідача, є хибними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними у даній справі; у них встановлені різні фактичні обставини та підстави звернення до суду.
Також суд першої інстанції не врахував практику Європейського Суду з прав людини, якою передбачено, що порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди, а також не врахував рішень Дзержинського районного суду м. Харкова у справах № 638/14009/17 та № 638/14007/17, якими на його користь було стягнено моральну шкоду в розмірі по 5000,00 грн. по кожній справі.
Відповідач Харківська обласна прокуратура і третя особа - прокурор Левченя Г. М. відзив на апеляційну скаргу не надали.
В судовому засіданні представник відповідача Харківської обласної прокуратури прокурор Колівошко С. М. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити її без задовольнити, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи (судову повістку отримав 09 жовтня 2025 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення R067012069399), у судове засідання не з'явився; заяв чи клопотань не надав.
Третя особа процесуальний керівник - прокурор Харківської обласної прокуратури Левченя Г. М. у судове засідання не з'явилася.
За правилами частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 жовтня 2014 року прокуратурою Харківської області відкрито кримінальне провадження № 42014170000000291 за ч. 2, 3 ст. 365, ч. 1 ст. 384 КК України.
22 січня 2015 року винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42014170000000291.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 березня 2015 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 42014170000000291 від 22 січня 2015 року.
30 липня 2015 року Червонозаводський районний суд м. Харкова розглянув скаргу ОСОБА_1 про відвід слідчого та задовольнив її, відсторонив слідчого Панова О.О.
28 грудня 2015 року закрито провадження по кримінальній справі.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2016 року скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2015 року.
02 грудня 2016 року слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 02 грудня 2016 року.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2017 року задоволено відвід слідчого Попова Д.
31 травня 2017 року слідчим прокуратури Харківської області винесено постанову про закриття кримінального провадження.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2017 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження.
Тривалість здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014170000000291 пов'язана з проведенням слідчих дій, у тому числі з участю свідків з інших міст, неявкою потерпілого ОСОБА_1 та членів його сім'ї для проведення слідчих дій, проведенням експертиз.
Під час досудового розслідування ОСОБА_1 звертався до процесуального керівника у кримінальному провадженні з клопотаннями щодо повідомлення про підозру слідчому СУ УМВС в Полтавській області ОСОБА_2 у вчиненні посадових злочинів стосовно останнього, які долучені до кримінального провадження № 42014270000000291.
01 вересня 2022 року постановою слідчого другого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, Осадчої О. С. кримінальне провадження закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, про що було повідомлено позивача.
26 вересня 2022 року ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави (справа 646/2169/17) зобов'язано процесуального керівника у кримінальному провадженні № 42014270000000291 розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25 серпня 2021 року, 08 вересня 2021 року, 29 вересня 2021 року у порядку ст. 220 КПК України, про що повідомити заявника.
Вказане судове рішення надійшло до обласної прокуратури для виконання 11 жовтня 2022 року та з урахуванням вимог ст. 283 КПК України і закриття слідчим кримінального провадження 01 вересня 2022 року, проведення будь-яких слідчих (процесуальних) дій було не можливим, про що 17 жовтня 2022 року прокурор повідомив Ленінський районний суд м. Полтави, ОСОБА_1 та керівника ТУ ДБР.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22 червня 2023 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано процесуальне рішення слідчого від 01 вересня 2022 року.
З урахуванням того, що до обласної прокуратури для виконання ухвала Ленінського районного суду м. Харкова у кримінальному провадженні № 42014170000000291 про скасування процесуального рішення слідчого не надходила, про цей факт 17 липня 2023 року, 18 липня 2023 та 30 серпня 2023 повідомлено ОСОБА_1 щодо результату розгляду його заяв.
08 вересня 2023 року слідчим ТУ ДБР відновлено досудове розслідування, внаслідок чого ухвала Ленінського районного суду м. Полтави від 26 вересня 2022 року (справа 646/2169/17) підлягала виконанню, а клопотання ОСОБА_1 від 25 серпня 2021 року, 08 вересня 2021 року, 29 вересня 2021 року підлягало розгляду у порядку ст. 220 КПК України.
Постановою заступника керівника обласної прокуратури від 25 вересня 2023 року у кримінальному провадженні № 42014170000000291 замінено склад групи прокурорів та старшим групи призначено прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Харківської обласної прокуратури Левченю Г. М., якому доручено керувати діями інших прокурорів групи.
Прокурором Левченя Г. М. із матеріалів кримінального провадження № 42014270000000291 від 23 жовтня 2014 року за ч. 1 ст. 364, ч. ч. 1, 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 367, ч. 2 ст. 382, ч. 1 ст. 384 КК України встановлено, що беззаперечні докази, достатні для повідомлення ОСОБА_2 про підозру та доведення її винуватості у суді були відсутні.
З урахуванням таких обставин постановою прокурора Левченя Г.М. від 26 вересня 2023 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 від 25 серпня 2021 року, 08 вересня 2021 року, 29 вересня 2021 року про повідомлення про підозру слідчого СУ УМВС в Полтавській області Лоскот С. С. у кримінальному провадженні № 42014270000000291 відмовлено.
Листом прокурора від 27 вересня 2023 року постанову направлено для відома ОСОБА_1 , Ленінському районному суду м. Полтави та для приєднання до матеріалів провадження керівнику другого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава.
Таким чином, ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 26 вересня 2022 року у справі 646/2169/17 виконано.
Позивачем до Червонозаводського районного суду м. Харкова оскаржено бездіяльність органів прокуратури та досудового розслідування у зв'язку із отримання відповіді заступника керівника Харківської обласної прокуратури № 31/2- 9425/23 від 30 вересня 2023 року.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2023 року позивачу відмовлено у відкритті провадження за його скаргою з вимогами щодо визнання бездіяльності слідчого та процесуального керівника у кримінальному провадженні № 42014270000000291 протиправною та зобов'язання прокурора вищого рівня про вчинення певних процесуальних дій.
За результатами розгляду апеляційної скарги позивача на судове рішення, ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому рішеннями та бездіяльністю прокурора Харківської обласної прокуратури - процесуальним керівником Левченя Г. М. моральної шкоди та на підтвердження неправомірної поведінки прокурора під час досудового слідства, яка знаходилася б у причинно-наслідковому зв'язку із негативними наслідками для позивача. Саме позивачем не виконано свого процесуального обов'язку щодо доведення спричинення йому моральної шкоди, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно та якими доказами це підтверджується, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних органів, які б встановили факти невиконання або неналежного виконання своїх службових обов'язків уповноваженими особами прокуратури, до компетенції яких відноситься розгляд відповідних скарг. Наявність ухвал слідчих суддів про задоволення скарг позивача або скасування постанов не свідчить про доведеність спричинення моральної шкоди позивачу та порушення його прав. У задоволенні позову відмовлено у зв'язку із його недоведеністю, а матеріали справи, на які посилається позивач не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За правилами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пленум Верховного Суду України надав роз'яснення щодо застосування законів, що регулюють відшкодування моральної шкоди, у постанові "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року, із послідуючими змінами. Так, у пункті 2 цієї постанови роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист права споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 постанови).
Пунктом 9 зазначеної постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Згідно пункту 10-1 зазначеної постанови при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Відповідно до частини 1, 2, 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (частина 1). Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина 2).
Отже, шкода, завдана іншими незаконними діями або бездіяльністю чи незаконними рішеннями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду відшкодовується на загальних підставах, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що містяться у статтях 1173, 1174 ЦК України.
Стаття 1173 ЦК України визначає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
За правилами статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення.
Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Однією із обов'язкових умов настання деліктної відповідальності є наявність причинного зв'язку між протиправним діянням (бездіяльністю) заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому.
Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок, як умова відповідальності, виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень являє собою зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Лише доведення протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів, наявності реальної шкоди та причинного зв'язку між ними може бути підставою для покладення на державу відповідальності за статтями 1173, 1174 або 1176 ЦК України.
За правилами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Для цього, позивач звертаючись до суду із позовом, згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства, та з урахуванням вимог статті 175 ЦПК України (пункти 4, 5 частини 3), у поданій заяві має зазначити зміст заявлених вимог: спосіб захисту прав, передбачений законом; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
За правилами статтей 12 та 81 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог та подати докази. Доказування не ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України), допустимими - що свідчать про обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, що одержані із дотриманням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України); достовірними - на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України); достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 80 ЦПК України).
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи позивач ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги, заявлені до Харківської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому неправомірними діями відповідача та третьої особи щодо умисного невиконання протягом тривалого часу вимог Конституції України та кримінального процесуального законодавства, що спричинили йому моральні страждання.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач не довів спричинення йому відповідачем шкоди належними й допустимими доказами, які би свідчили про дії чи бездіяльність відповідача і третьої особи та були би підставою для відшкодування йому моральної шкоди.
Позивач у своєму позові не зазначив та не надав будь-яких судових рішень або висновків компетентних органів, які б доводили наявність фактів невиконання або неналежного виконання своїх службових обов'язків прокурором Харківської обласної прокуратури.
Також судом не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014170000000291 та завданням позивачу моральної шкоди, як і не встановлено спричинення позивачу моральної шкоди тривалістю здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні та бездіяльності в діях прокурора ОСОБА_5 .
Тривалий строк досудового розслідування обумовлений процесуальними особливостями, складністю справи та необхідністю виконання численних судових рішень, і жодним чином не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача та про підставу для покладення на державу відповідальності за завдання моральної шкоди.
Сам факт тривалості розслідування не є доказом протиправної бездіяльності прокурора і не може бути підставою для стягнення моральної шкоди.
Доказами завдання моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв'язку можуть бути висновки спеціалістів, експертів тощо, які безпосередньо підтверджують негативні наслідки для позивача.
Таких доказів позивачем не надано.
Надана позивачем медична документація (акт судово-медичного дослідження (обстеження № 4236-02/10 від 04 жовтня 2010 року (а. с. 89), висновок № 228/104 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на професійній основі від 01 листопада 2024 року) не підтверджує настання негативних наслідків для нього та спричинення йому моральної шкоди саме оскаржуваними діями і бездіяльністю Харківської обласної прокуратури, та погіршення стану його здоров'я у зв'язку з цим.
Висновок судово-психологічної експертизи № 2942, складений 18 квітня 2014 року на виконання постанови старшого слідчого першого відділу СУ прокуратури Харківської області Панова О. О. від 04 березня 2014 року, не може бути достовірним доказом у даній справі (стаття 79 ЦПК України - достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), оскільки він наданий в іншій справі - у кримінальному провадженні № 42012220090000005, де перед експертом поставлені слідчим питання, на які експертом надані відповіді, що стосуються зовсім інших обставин справи.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому рішеннями та бездіяльністю прокурора моральної шкоди та на підтвердження неправомірної поведінки прокурора під час досудового слідства, яка знаходилася б у причинно-наслідковому зв'язку із негативними наслідками для позивача.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги у помилковості і суперечливості висновків суду першої інстанції правовій позиції по такій категорії справ, викладеній у постановах Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у наведених в апеляційній скарзі позивачем справах відрізняються від тих обставин, що встановлені у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу і не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду першої інстанції, оскільки вони є суб'єктивним відображенням обставин, викладених на власний розсуд і з наданням особистих коментарів цих обставин, що спростовано викладеним у даній постанові.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясував у достатньому обсязі характер спірних правовідносин та визначився з нормами права, які підлягають застосуванню, а тому прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не знайшли свого підтвердження і спростовані наведеним, а тому не впливають на висновки суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: М. В. Матківська
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник
Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2025 року