Справа № 130/462/24
Провадження № 22-ц/801/2129/2025
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.
Доповідач:Сало Т. Б.
04 листопада 2025 рокуСправа № 130/462/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Оніщука В.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2025 року, ухвалене суддею Шепелем К.А., в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: Міністерства оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, в якій просив встановити факт його, ОСОБА_1 , перебування на утриманні свого рідного брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що він з ОСОБА_3 були рідними братами і з 2001 року проживали разом за однією адресою: АДРЕСА_1 , та вели спільне господарство, підтримували один одного, як то визначено в сільській місцевості.
Заявник зазначає, що з 2005 року він не мав доходу та постійно перебував на утриманні свого рідного брата ОСОБА_3 який працював на будівництві в Києві. Також у нього відсутнє нерухоме майно.
Після безпідставної, невиправданої збройної агресії російської федерації 21 грудня 2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомлено, що від військові частини НОМЕР_2 надійшло повідомлення про загибель солдата ОСОБА_3 ..
ОСОБА_1 вказує, що він здійснював поховання свого брата, за його заявою видано свідоцтво про смерть та витяг про смерть для отримання допомоги на поховання.
Факт перебування заявника на утриманні свого брата підтверджується також актами опитування мешканців села.
Вказане свідчить про стале спільне ведення рідними братами господарства, спільного побуту та одного бюджету.
Залишившись один без підтримки та турботи рідного брата, у заявника виникло законне та обґрунтоване право на отримання гарантованих державою соціальних витрат та пільг у зв'язку з загибеллю в воєнний час члена сім'ї.
Згідно зі ст. 37, 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування.
Відтак, для реалізації заявником права на отримання соціальних виплат і допомоги виникла необхідність у встановленні юридичного факту, що стало підставою для звернення до суду із вказаною заявою.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення заяви.
У скарзі зазначає, що судом неправильно встановлено обставини справи. Також судом необґрунтовано застосовано ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та необґрунтовано відхилено надані заявником докази. Судом неправильно застосовано ст. 37, 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/5, ч. 1 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України під час розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Також 02 листопада 2025 року від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник заінтересованої особи просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У ч. 3 ст. 359 ЦПК України зазначено, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦПК України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи надано строк протягом п'яти днів з моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із апеляційною скаргою було доставлено до Електронного кабінету Міністерства оборони України 05 вересня 2025 року (а.с.230 т.1).
У п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України зазначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Враховуючи викладене, відзив на апеляційну скаргу мав бути поданий Міністерством оборони України до 10 вересня 2025 року включно.
Разом з тим, відзив на апеляційну скаргу Міністерством оборони України подано лише 02 листопада 2025 року.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У силу частини 1 статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Оскільки відзив на апеляційну скаргу Міністерством оборони України подано поза межами встановленого судом строку, за відсутності клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку відзив Міністерства оборони України підлягає залишенню без розгляду.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Мала Жмеринка Жмеринського району Вінницької області, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 (а.с.15 т.1).
З витягу з реєстру територіальної громади №2023/001622061 від 22 лютого 2023 року слідує, що місце проживання ОСОБА_1 з 18 квітня 2001 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16 т.1).
ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Мала Жмеринка Жмеринського району Вінницької області, що підтверджується копією свідоцтва про народження серї НОМЕР_4 (а.с.16 на звороті).
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькій області Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) на запит адвоката Ігнатенка О.О. повідомив, що в архівах відділів реєстрації актів цивільного стану у Вінницькій області наявні актові записи:
- №14 про народження на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений 05 серпня 1983 року виконавчим комітетом Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, батьками якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
- №11 про народження на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , складений 15 березня 1985 року виконавчим комітетом Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, батьками якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
- №71 про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений 13 лютого 2023 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Жмеринці Жмеринського району Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Київ), яким помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.17 т.1).
Вказане підтверджує той факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є рідними братами.
Відповідно до копії довідки №4320 від 21 грудня 2022 року, рядовий ОСОБА_3 був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 (а.с.19 т.1).
Згідно з копією сповіщення про смерть №233 від 14 лютого 2023 року, командир в/ч НОМЕР_2 просить начальника Жмеринського РТЦК повідомити брата ОСОБА_1 про те, що солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від поранень у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. академіка О.І.Ющенка Вінницької обласної ради (а.с.19 на звороті т.1).
14 лютого 2023 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_9 повідомлено ОСОБА_1 про смерть його брата, солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13 лютого 2023 року від поранень у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. академіка О.І.Ющенка Вінницької обласної ради (а.с.20 т.1).
З копії довідки про причину смерті (до форми №106/о №7-ю, видається для поховання) від 13 лютого 2023 року слідує, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок відкритої черепно-мозкової травми (а.с.20 на звороті т.1).
Той факт, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджується також копіями Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання №00038480746 та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 (а.с.22).
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України (виписка від 01 серпня 2023 року), у реєстрі застрахованих осіб наявні відомості про отримання ОСОБА_1 заробітку для нарахування пенсії за 2001, 2003 та 2004 роки (а.с.18 на звороті).
19 жовтня 2023 року адвокатом Святюком С.В. було опитано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , мешканців с. Мала Жмеринка Жмеринського району Вінницької області, які пояснили, що заявник ОСОБА_8 та ОСОБА_9 завжди були разом, вели спільне господарство, допомагали один одному, ОСОБА_9 утримував ОСОБА_8 , так як останній не працював офіційно. ОСОБА_8 завжди говорив, що ОСОБА_9 дає йому кошти для купівлі продуктів харчування, побутових речей, ремонту будинку. ОСОБА_9 та ОСОБА_8 спільно обробляли землю, доглядали за будинком. ОСОБА_8 здійснив всі дії для поховання брата. ОСОБА_8 був на грошовому утриманні у свого брата ОСОБА_9 (а.с.23-25).
ОСОБА_1 були надані розписки про отримання ним від свого брата ОСОБА_3 коштів для купівлі продуктів харчування (20 січня 2022 року, 08 травня 2022 року, 10 жовтня 2022 року та 30 грудня 2022 року) (а.с.26-27).
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що ОСОБА_12 з 2001 року по 2012 рік проживав однією сім'єю з ОСОБА_13 , яка народила від нього двоє дітей: дочку ОСОБА_14 та сина ОСОБА_15 . Після смерті ОСОБА_16 позбавили батьківських прав. Дітьми стала опікуватися ОСОБА_2 ..
ОСОБА_1 , зважаючи на те, що у зв'язку із загибеллю брата ОСОБА_3 у нього виникло право на отримання гарантованих державою соціальних витрат та пільг, звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом другим частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні брата до смерті останнього, мотивуючи тим, що за змістом ст. 37, 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, а за змістом ч. 1 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають утриманці загиблого (померлого).
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до підпункту 1 пункту другого статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38).
Непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;
б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;
г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про те, що заявник не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту надання йому братом матеріальної допомоги, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів для існування.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що надані ОСОБА_1 докази не є безспірним підтвердженням факту надання йому братом матеріальної допомоги, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів для існування.
Сама по собі відсутність у ОСОБА_1 доходу не свідчить про те, що він перебував на повному утриманні свого брата чи отримував від нього допомогу, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.
Вказаний факт також не може підтверджуватися письмовими поясненнями мешканців с. Мала Жмеринка, а саме ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , без допиту їх, як свідків, у судовому засіданні з попередженням їх про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.
Клопотань про виклик у судове зсідання для допиту вказаних осіб, як свідків, від ОСОБА_1 не надходило.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує на порушення судом першої інстанції приписів ч. 8 ст. 14 та ч. 8 ст. 43 ЦПК України, як окрему підставу апеляційного оскарження.
Так, у ч. 8 ст. 14 ЦПК України зазначено, що реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Особливості використання електронного підпису або іншого засобу електронної ідентифікації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Якщо цим Кодексом встановлено вимогу зазначення у змісті процесуального документа відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, особа, яка подає до суду відповідний процесуальний документ в електронній формі через електронний кабінет, звільняється від обов'язку зазначення відповідних відомостей.
Згідно з ч. 8 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Отже, цими нормами регламентовано порядок подання документів у разі реєстрації учасника справи в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, порядок вчинення процесуальних дій, вимоги до таких документів, порядок підпису документів, поданих як в електронній, так і паперовій формі.
Для колегії суддів не є зрозумілим, в чому саме полягає порушення судом першої інстанції зазначених вище норм ЦПК України.
Суд не відхиляв надані заявником докази через порушення порядку їх подання.
Надані ОСОБА_1 докази не були прийняті судом через те, що вони не підтверджували викладені у заяві обставини.
Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.Ю. Береговий
В.В. Оніщук