Справа № 320/22848/25
про залишення апеляційної скарги без руху
05 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови і зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 позов задоволено повністю:
- визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) у виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-p(II)/2021, а саме згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком з 18.10.2024;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.10.2024 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021, а саме згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати основну пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025 вперше подану Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФ у Київській області) у вересні 2025 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв'язку з ненаданням документа про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФ у Київській області вдруге подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши апеляційну скаргу, суд вважає, що вона не може бути прийнята до апеляційного провадження та підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст. 295 КАС України, а саме - пропущено тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Крім іншого, приписи п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України визначають, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції від 05.08.2025 відповідач отримав 06.08.2025 о 22:16 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд», тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 07.08.2025. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України було 08.09.2025. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 30.10.2025, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
В обґрунтування причин поважності пропуску процесуального строку ГУ ПФ у Київській області зазначає, що повернення вперше поданої апеляційної скарги не є перешкодою для її повторного подання, у той час як вдруге апеляційна скарга подана невідкладно, що свідчить про добросовісне користування відповідачем процесуальними правами.
Разом з тим, на переконання суду, такі причини пропуску процесуального строку поважними бути не можуть з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, вперше подану ГУ ПФ у Київській області апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2025 у зв'язку з ненаданням документа про сплату судового збору на необґрунтованістю заявленого клопотання про відстрочення сплати судового збору. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв'язку з ненаданням документа про сплату судового збору Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.09.2025 повернув ГУ ПФ у Київській області вперше подану останнім апеляційну скаргу. Тобто, апелянт мав достатній визначений законодавцем строк для забезпечення усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 30.10.2025, тобто майже через три місяці з моменту ухвалення оскаржуваного рішення та більше ніж через місяць з моменту отримання 26.09.2025 копії ухвали від 25.09.2025 про повернення вперше поданої апеляційної скарги.
Щодо доданої до апеляційної скарги платіжної інструкції від 28.10.2025 №4232 про сплату судового збору суд апеляційної інстанції зазначає, що сама по собі сплата судового збору суб'єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб'єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.
Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Крім іншого, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.
Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Наведений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 805/2688/18-а.
Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган Пенсійного фонду України зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про необґрунтованість твердження апелянта про наявність достатніх правових підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Інших причин поновлення строку звернення до суду ГУ ПФ у Київській області не зазначено.
Згідно з ч. 3 ст. 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи, що апелянтом пропущено тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а викладені у клопотанні про його поновлення причини визнані не поважними, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без руху та надання ГУ ПФ у Київській області строку для усунення визначених у вказаній ухвалі недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду із зазначенням інших причин для його поновлення, а також надання пояснень щодо неможливості невідкладного подання апеляційної скарги вдруге після отримання ухвали про повернення вперше поданої.
Керуючись ст. ст. 169, 248, 295, 298, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови і зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Вказати, що апелянт протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших причин для його поновлення, які вважає поважними.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк