Справа № 183/3316/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2191/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 115 КК України
Іменем України
05 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
перекладача - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 ,
встановила:
Вказаною ухвалою у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 , захисниці ОСОБА_7 - відмовлено, а клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 січня 2022 року за № 12022221100000102, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України - задоволено.
Продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 28 листопада 2025 року включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із розміром застави 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що обвинувачений перебуває під вартою з лютого 2025 року, станом на вересень 2025 року розгляд справи триває на стадії допиту свідків. Ухвалою суду доручено органу досудового розслідування встановити фактичне місцезнаходження трьох свідків.
З огляду на те, що обвинувачений перебуває під вартою три з половиною роки, захисник вважала, що до нього цілком можливим було б застосувати мінімальний розмір застави, не порушуючи норми КПК України. Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави, є занадто суворим запобіжними заходом, та розходиться з практикою ЄСПЛ та практикою України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
При прийнятті зазначеного рішення стосовно ОСОБА_8 суд першої інстанції, враховуючи реальне існування встановлених ризиків, передбачених п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин та характер вчинення кримінального правопорушення, а саме, вчинення кримінального правопорушення щодо неповнолітньої особи, а також особу підозрюваного, суд вважав, що застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, оскільки жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищезазначеним ризикам, а тому дійшов висновку, що до останнього необхідно продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п. 1-5 ч.1 ст.177 КПК України, як стали підставою для обрання та подовження строку запобіжного заходу, та виправдовують тримання особи під вартою.
З наявних в матеріалах судового провадження відомостей вбачається, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким умисним злочином проти життя та здоров'я особи, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 15 років.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_8 є громадянином Грузії, неодружений, не має стійких родинних зв'язків, офіційно не працевлаштований, раніше не судимий.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків. З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Крім того, з урахуванням часу перебування цього кримінального провадження в суді першої інстанції та доводів апелянта, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду на необхідність дотримання розумних строків встановлених ст.28 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.
Звернути увагу суду на необхідність дотримання вимог, передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: