Справа №953/4097/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2143/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжні заходи
Іменем України
30 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого та його захисника на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч.1 ст. 347, ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ст. 348, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, - задоволено.
Строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено на шістдесят днів - до 21 листопада 2025 року включно без визначення розміру застави.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачений та його захисник подалі апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 просить ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2025 року скасувати, обрати інший запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою або визначити розмір застави.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що прокурором не доведено наявність ризиків, а надані стороною обвинувачення докази, які досліджені під час судового розгляду не тільки не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_7 , а навпаки, спростовують її.
Крім цього, суд також зобов'язаний перевірити можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Захисник зазначав, що ОСОБА_7 неодноразово під час судового розгляду та розгляду попередніх скарг наголошував на тому, що має поганий стан здоров'я, ненадання адекватної медичної допомоги в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», невиконання ухвал слідчих суддів про проведення лікування останнього.
Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі посилається на те, що він довгий час перебуває під вартою за злочин, який не скоював.
Судом не враховано, що свідки, які допитані в залі суду, його ніколи не бачили раніше, крім того, обвинувачений пройшов тест поліграфу, висновок якого «причетності не встановлено», експертизи також не встановлюють його причетності.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційних скарг, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, зважаючи на тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, та покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, колегія суддів суду першої інстанції вважала, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , доведені прокурором та продовжують існувати та на даний час не зменшились. Крім цього, колегією суддів суду першої інстанції було взято до уваги ту обставину, що потерпілий ОСОБА_8 , до якого на стадії досудового розслідування був застосований захід безпеки учасника кримінального провадження, у судовому засіданні під час його допиту повідомив, що він впізнав ОСОБА_7 , який здійснив на нього напад.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченій переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст.14, ч. 2 ст. 28, ст. 348, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, за найтяжче з яких передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_7 має зареєстроване та фактичне місце проживання у м. Харкові, неодружений, має малолітню дитину, яка на даний час перебуває на утриманні матері, офіційно не працевлаштований, джерела доходу не має, раніше не судимий.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційних скарг щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом першої інстанції необґрунтованого рішення.
Доводи апеляційних скарг про те, що обвинувачений має зареєстроване місце проживання; раніше не судимий - не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Доводи сторони захисту щодо непричетності ОСОБА_7 до інкримінованих кримінальних правопорушень, що підтверджується, на їх думку, дослідженими під час судового розгляду доказами, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та на даному етапі апеляційний суд позбавлений можливості досліджувати ці обставини відповідно до положень ч. 2 ст. 422-1 КПК України.
Щодо визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В той же час, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
У даному випадку судом, з огляду на фактичні обставини цього кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому злочину, прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначивши заставу, як альтернативний запобіжний захід, з чим погоджується колегія суддів.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг сторони захисту.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_7 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Звернути увагу суду на необхідність дотримання вимог ст. 28 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: