Іменем України
04 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 641/10450/20
провадження № 22-ц/818/4067/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа КП «Харківське МБТІ» Харківської міської ради про визнання права власності та виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 19 травня 2025 року, постановлене суддею Зелінською І.В.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просив визнати його власником житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0825 га в порядку виділу у натурі його частки у розмірі 38/100 із майна, що є у спільній частковій власності та припинити спільну часткову власність.
Рішенням Слобідського районного суду м.Харкова від 19 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_2 є домоволодінням та належить на праві спільної часткової власності декільком особам і складається з житлових будинків літ. А-1, літ. В-1, літ. М-1. Усі три будинки відокремлені один від одного парканами, мають окремі входи і ворота, кожен окремо опалюється, має окрему каналізацію, водопостачання, газифікацію і електрику. Земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння, надавалась в безоплатне користування під забудову 20.04.1931 року ОСОБА_4 . Вважає, що в матеріалах справи достатньо даних та доказів для задоволення позовних вимог.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що протягом розгляду справи Комінтернівським районним судом м. Харкова, нині Слобідський районний суд міста Харкова, так і Ленінським районним судом м. Полтави, позивач не скористався своїм правом заявити клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Матеріали справи містять суперечливі дані як щодо розміру земельної ділянки, осіб яким така виділялась у користування, за відсутності документів на останню, кількості житлових будинків, що складають домоволодіння у АДРЕСА_2 . Тому без проведення експертизи неможливо встановити, чи відповідає частка, про виділ якої просить позивач, його частці у праві спільної часткової влансості.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Розглядом справи встановлено, що відповідно до копії договору купівлі-продажу від 22.07.1993 року, укладеного між ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_6 (покупець) та посвідченого 7ХДНК 22.07.1993 року, р.№4-3180, зареєстрованого в ХБТІ 19.08.1993 року за р. № 927, ОСОБА_6 купив у ОСОБА_5 18/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 , яке складається з жилого будинку літ. А-1 житловою площею 34,9 кв.м., жилого будинку літ. В-1, жилою площею 26,2 кв.м., жилого будинку літ. М-1, жилою площею 29,5 кв.м., розташованих на земельній ділянці розміром 1322 кв.м. При цьому домоволодінні є такі надвірні будівлі: 9 сараїв літ. Г, Д, Е, Ж, З, И, Н, Т, Ф, 5 вбиралень літ. К, Л, Р, П, Ч, 2 льохи літ. О, П, гараж літ. Х, огорожа №1-3.
Згідно копії договору купівлі-продажу від 09.10.2002 року, укладеного між ОСОБА_7 (продавець) і ОСОБА_6 (покупець) та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Драгу Ю.Г., р. №5673, зареєстрованого КП «ХМБТІ» 11.10.2002 року, р.№927, ОСОБА_6 купив у ОСОБА_7 20/100 частин домоволодіння у АДРЕСА_2 на земельній ділянці 1322 кв.м., що складається з жилого будинку літ. А-1, житловою площею 34,9 кв.м., жилого будинку літ. В-1, житловою площею 26,2 кв.м., жилого будинку літ. М-1, житловою площею 29,5 кв.м.. При яких знаходяться такі надвірні будівлі: сараї літ. Г, Д, Е, Ж, З, И, Н, Т, Ф, вбиральні літ К, Л, Р, Ц, И, льохи літ. О, П, гаражі літ. Х, Ю, Ш, огорожі 1-8.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 26.07.1999 року, укладеного між ОСОБА_8 (продавець) і ОСОБА_2 (покупець) та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Свирид Н.О., р.№2542, ОСОБА_2 купив у ОСОБА_8 36/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 , яке складається з жилого будинку літ. А-1, житловою площею 34,9 кв.м., жилого будинку літ. В-1, житловою площею 26,2 кв.м., жилого будинку літ. М-1, житловою площею 29,5 кв.м., жилого будинку літ. С-1, житловою площею 24,5 кв.м. та надвірні будівлі: 10 сараїв літ. Г, Д, Е, Ж, З, И, Н, Т, Ф, Я, 5 вбиралень літ. К, Л, Р, Ц, Ч, 2 льохи літ. О, П, 3 гаража Х, Ю, Ш, огорожа №1-8. Домоволодіння з надвірними будівлями знаходиться на земельній ділянці розміром 1322 кв.м.
Як убачається з довідки -характеристики ХМБТІ від 09.10.2002 року №2335384 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 36/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 ; за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 .
Згідно копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого Орджонікідзевським РАЦС м. Харкова 26.02.1966 року, згідно якого 26.02.1966 року укладено шлюб між « ОСОБА_10 » (рос. мовою) та « ОСОБА_11 » ( рос. мовою), а.з.82.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого МВРАЦС ХОУЮ 22.03.2002 року, а.з. 2441, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_12 .
Відповідно до рішення Комінтернівського районного народного суду м. Харкова від 10.12.1990 року визнано за ОСОБА_13 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 право власності на 20/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 . Судом встановлено, що згідно копії договору про забудову земельної ділянки від 20.04.1931 року ОСОБА_4 в безоплатне користування виділено земельну ділянку по АДРЕСА_3 площею 1322, 44 кв.м. Частину домоволодіння ОСОБА_4 відчужував та залишилось незареєстрованим 20/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 .
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.05.1995 року, виданого 7ХДНК на ім'я ОСОБА_7 , р. №1-3034, остання є спадкоємицею після ОСОБА_13 , спадкове майно, на яке видано свідоцтво- 20/100 частин домоволодіння в АДРЕСА_2 , яке складається з жилого будинку літ. А-1, житловою площею 34,9 кв.м., жилого будинку літ. В-1, житловою площею 26,2 кв.м., жилого будинку літ. М-1, житловою площею 29,5 кв.м., на земельній ділянці площею 1322 кв.м., при яких є такі надвірні будівлі: 9 сараїв літ. Г, Д, Е, Ж, З, И, Н, Т, Ф, 5 вбиралень літ К, Л, Р, Ч1, Ч, 2 льохи літ. О, П, гараж літ. Х, огорожі 1-5, 7, 8.
Згідно заочного рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08.12.2008 року визнано за ОСОБА_14 право власності на житловий будинок, що складає 22/100 частину від домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Перерозподілено ідеальні частки співвласності та визначено, що ОСОБА_6 належить 30/100 замість 38/100 частин від домоволодіння, ОСОБА_2 належить 28/100 замість 36/100 частини від домоволодіння, ОСОБА_9 належить 20/100 замість 26/100 частини від домоволодіння, ОСОБА_14 належить 22/100 частини від домоволодіння АДРЕСА_2 (справа №2-п-52/2009).
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11.08.2009 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17.12.2007 року, яким визнано за ОСОБА_14 право власності на житловий будинок літ С-1, площа якого по внутрішньому обміру складає 49,1 кв.м. (загальна площа 37,8 кв.м., з якої житлова 24, 5 кв.м., допоміжна 13,3 кв.м.) за адресою, АДРЕСА_2 , та додаткове рішення цього ж суду від 03.11.2008 року, яким визнано за ОСОБА_14 право власності на житловий будинок літ. С-1 по АДРЕСА_2 , загальною площею 49,7 кв.м., скасовані, а справу повернуто до того ж суду на новий розгляд в іншому складі суду (справа №22-ц-3645/2009).
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.04.2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29.07.2013 року, у позові ОСОБА_14 ( правонаступник ОСОБА_15 ) про визнання права власності на житловий будинок літ. «С-1», що складає 22/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 49,1 кв.м., житловою площею 24,5кв.м. відмовлено.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13.01.2010 року заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08.12.2008 року про перерозподіл часток співвласності скасовано (справа №2-п-52/2009). Ухвалою цього суду від 15.01.2010 року провадження у вказаній справі закрито на підставі п.6 ст. 205 ЦПК України, у зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_14 .
Згідно копії рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.07.2014 року визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування 22/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 , які складаються з житлового будинку літ. С-1, що посвідчений 30.12.2008 року приватним нотаріусом ХМНО Шевченко В.Ю. між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та визнано недійсною державну реєстрацію договору дарування в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 31.12.2008 року, р. №25981815, номер запису 927 в книзі 1.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08.04.2015 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.07.2014 року скасовано в частині визнання недійсною державної реєстрації договору дарування в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 31.12.2008 року, р. №25981815, номер запису 927 в книзі 1 та у задоволенні цих вимог відмовлено. Виключено з мотивувальної частини вказаного рішення висновки про те, що ОСОБА_14 не бажала бути та фактично не була власником житлового будинку літ. С-1, про порушення принципу безоплатності договору дарування, про хворобливий стан дарувальника та про порушення приватним нотаріусом правил ст. 44, 49, 51, 54, 59 Закону України «Про нотаріат» і посилання на норми ст. 744 ЦК України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно копії ухвали Верховного Суду України від 30.09.2010 року касаційну скаргу ОСОБА_16 у справі за позовом ОСОБА_14 до Харківської міської ради про визнання права власності відхилено, ухвалу судді апеляційного суду Харківської області від 01.02.2010 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_16 залишено без розгляду, залишено без змін.
Згідно відповіді 4ХМДНК від 20.08.2021 року після смерті ОСОБА_12 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , заяву про прийняття спадщини подав син померлої ОСОБА_17 , інші заяви про прийняття або відмову від спадщини не надходили, свідоцтво про право на спадщину на домоволодіння АДРЕСА_2 не видавалось.
Згідно відповіді 4ХМДНК від 15.11.2021 року після смерті ОСОБА_17 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадщину прийняв син померлого ОСОБА_3 , свідоцтво про право на спадщину на домоволодіння АДРЕСА_2 спадкоємцю не видавалось.
В матеріалах справи міститься копія технічного паспорту на житловий будинок в АДРЕСА_2 від 05.05.1990 року, виготовлений БТІ. На плані земельної ділянки зазначено місце розташування житлових будинків літ. А-1, В-1, М-1, С-1 (самовільна споруда) з сараями літ. Г, Д, Е, Ж, З, И, Н, Т, У, Ф, вбиральнями літ. К,Л, Р, Ц, Ч, гаражами літ. Х,Ю,Ш, льохами літ. О,П, огорожами №1-5, 7, 8 на земельній ділянці площею 1322 кв.м. Земельна ділянка площею 1322 кв.м. зареєстрована на підставі рішення Комінтернівського РВК №34 від 12.11.1953 року.
Матеріали справи також містять копію технічного паспорту на будинок АДРЕСА_2 від 26.07.2021 року, виготовленого ТОВ «Експертно-геодезичне бюро». На схемі розташування будівель та споруд зазначено місце розташування будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 . На експлікації до схеми розташування будівель та споруд зазначено такі будівлі та споруди: житловий будинок літ. А-1 з господарськими будівлями та спорудами- мансарда літ. Ам, прибудова літ. А6, тераса літ. а7, гараж літ. Ж, літня кухня літ. С, прибудови літ. с, с1, сарай Ф; житловий будинок літ. В-1 з господарськими будівлями та спорудами -житлова прибудова літ. В1-1, прибудова літ. в, сарай літ. Г, льох літ. О.; житловий будинок літ. М-1 з господарськими будівлями та прибудовами - прибудова літ. м, ганок літ. м1, льох літ. П, сараї літ. И, Т, З, вбиральні літ. К, Ц, Л, огорожі №4,5,9,10, ворота №1,2,3, 7, загальна площа земельної ділянки 1322 кв.м. Натомість згідно характеристики будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що містить опис назви будівель та споруд, рік спорудження/реконструкції, опис конструктивних елементів тощо, вказано такі будівлі та споруди: житловий будинок літ. А-1 з господарськими будівлями та прибудовами - мансарда літ. Ам, прибудова літ. А6, тераса літ. а7, гараж літ. Ж; житловий будинок літ. В-1 з господарськими будівлями та прибудовами- прибудова літ. В1-1, прибудова літ. в, сарай літ. Г, льох літ. О, літня кухня літ. С, прибудови літ. с, с1, сарай Ф; житловий будинок літ. М-1 з господарськими будівлями та прибудовами - прибудова літ. м, ганок літ. м1, льох літ. П, сараї літ. И, Т, З, вбиральні літ. К, Ц, Л, огорожі №4,5,9,10, ворота №1,2,3, 7.
Крім того, матеріали справи містять також інженерно-геодезичні вишукування земельної ділянки в АДРЕСА_2 , розроблених ФОП ОСОБА_18 , що містять позначення меж земельної ділянки площею 0,0825 га з позначенням житлового будинку літ А-1 з прибудовами та вже без позначення літньої кухні літ. С, прибудов літ. с, с1, сарая Ф.
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.05.2024 року, видане 4ХМДНК, р.№4-318, спадкоємцем після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідний брат ОСОБА_1 , спадщина, на яку видано свідоцтво складається з 38/100 часток житлових будинків з відповідною часткою господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2 . Житловий будинок літ. А-1, загальною площею 81,2 кв.м., житловою площею 34,9 кв.м.; житловий будинок літ. В-1, загальною площею 44,8 кв.м., житловою площею 26,2 кв.м.; житловий будинок літ М-1, загальною площею 67, 0 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м.; житловий будинок літ. С-1, загальною площею 49,7 кв.м., житловою площею 24,5 кв.м., розташовані на земельній ділянці. При цих будинках є господарські будівлі та споруди: сараї літ. Г, К, Н, Ф, Я, літній душ літ. Л, Ю, льохи літ. О, П, вбиральні літ. Ц, Х, Ш, огорожі №1-5,7.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Частинами першою, третьою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.
Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна має враховуватись правова природа такої власності, адже співвласникам належать ідеальні частки у праві власності на спільне майно, які є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частку майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
При вирішенні спору щодо користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, який перебуває у власності кількох осіб, необхідно виходити з розміру часток кожного зі співвласників нерухомого майна, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо між сторонами немає погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою, порядок користування встановлюється з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм можна дійти висновку, що виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об'єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об'єкта у самостійний об'єкт.
Частка майна, яка виділяється, повинна бути дійсно окремим об'єктом нерухомого майна. При цьому, частка, яка залишається у іншого власника (власників), має також бути окремим об'єктом нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Тобто, при будь-якому виділі частки з нерухомості, завжди відбувається поділ цієї нерухомості на два самостійних об'єкта.
Звертаючись до суду із позовом, позивач наголошував, що саме житловий будинок АДРЕСА_1 підлягає виділу йому у натурі, та відповідає його частці 38/100 у спільній частковій власності.
Разом з тим для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість та майно, що виділяється учаснику спільної часткової власності, має відповідати розміру його частки.
Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».
На підставі частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною четвертою вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд наголошує, що саме засада змагальності опосередковано, через її контролюючу функцію, є гарантом законності, об'єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду справи.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, відповідно до ч.2 статті 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріали справи не містять, а позивачем не надано суду доказів наявності технічної можливості виділу в натурі належної йому частки у нерухомому майні. Також відсутні докази, що частка, про виділення якої просить позивач, відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи позивачем у суді першої інстанції не заявлялось без поважної причини. Натомість призначення такої експертизи тільки у суді апеляційної інстанції суперечить вимогам ст. 367 ЦПК України.
Отже, судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 19 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 05.11.2025