Іменем України
04 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 613/9/25
провадження № 22-ц/818/4732/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Харківська міська рада про встановлення факту постійного проживання спільно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 29 липня 2025 року , постановлену суддею Поляковим О.В.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини - на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 29 липня 2025 року заяву залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що заява не містить спору про право, встановлення факту, про який просить заявник, є безспірним.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту постійного проживання заявника ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , породжує виникнення спору щодо права на спадкове майно, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , що залишилась після смерті ОСОБА_2 .
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Пунктом 5 частини другої статті 293ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139цс18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (провадження № 14-610цс18).
Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько заявника, ОСОБА_2 .
Після смерті батька відкрилась спадщина на 1/2 частину квартиру, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений 22 квітня 2022 року державним нотаріусом Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Верещакою Г.Л., згідно якого усе належне йому майно заповідав заявнику.
27 липня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Згідно постанови Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори від 27 липня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на право на спадщину.
Зі змісту постанови убачається, що ОСОБА_1 не був зареєстрований та не проживав разом із ОСОБА_2 на час смерті останнього та протягом шести місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Звертаючись до суду із заявою, заявник посилався на те, що він є спадкоємцем за заповітом на майно після смерті батька. Проте вчасно у встановлений законом шестимісячний строк після смерті батька не подав до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Однак вважає себе таким, що прийняв спадщину, так як постійно проживав, разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Тому для отримання спадщини йому необхідно встановити факт фактичного проживання із спадкоємцем.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Посилання суду першої інстанції, що даною заявою зачіпаються інтереси територіальної громади, а тому суд вважав, що вбачається спір про право, є безпідставними, виходячи з наступного.
Під час розгляду справи, суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).
Необхідність встановлення факту проживання із спадкоємцем для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору про право.
Колегія суддів зазначає, що положення статті 1277 ЦК України, яка регулює відумерлість спадщини і при певних обставинах перехід спадщини у власність територіальної громади, у разі коли спадкоємці відсутні або відмовилися від прийняття спадщини (частина перша). Такий обов'язок виникає у територіальної громади після спливу одного року з дня відкриття спадщини.
Матеріали справи свідчать про те, що заявник звернувся до нотаріальної контори із заявою до спливу одного року після відкриття спадщини. Тому встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не пов'язане з подальшим вирішенням спору про право, оскільки надасть можливість заявникові оформити свої спадкові права у нотаріуса.
Строк для звернення до суду із заявою Харківською міською радою про визнання спадщини відумерлою станом на час звернення заявника до нотаріуса не настав.
Даних про наявність інших спадкоємців матеріали справи не містять.
За таких обставин висновки суду про наявність спору про право не відповідають фактичним обставинам справи та є передчасним.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, які привели до постановлення помилкової ухвали.
Згідно ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У зв'язку з цим, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,379,381 - 384 ЦПК України, суд ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 29 липня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 05.11.2025 року.