Справа №638/3096/25 Головуючий 1-ої інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1387/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.125 КК України
Іменем України
27 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
законного представника - ОСОБА_9 ,
малолітнього правопорушника - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.04.2025 року стосовно ОСОБА_10 ,-
Вищевказаною ухвалою задоволено клопотання дізнавача СД ХРУП № 3 ГУНП в Х/О ОСОБА_11 затвердженого прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_6 «Про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні № 12025226240000005 від 05.01.2025 у відношенні малолітнього ОСОБА_10 за вчинення суспільно-небезпечного діяння, за ознаками кримінального правопорушення-кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України».
Застосовано до малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який скоїв суспільно-небезпечне діяння, за ознаками кримінального правопорушення-кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, передбачені приписами п. 2, 3 ч. 2 ст. 105 КК України, наступні примусові заходи виховного характеру :
- передати малолітнього ОСОБА_10 під нагляд матері ОСОБА_9 , до досягнення ним 16-річного віку;
- малолітньому ОСОБА_10 , до досягнення ним 16-річного віку, обмежити дозвілля і встановити особливі вимоги до його поведінки, а саме : заборонити малолітньому ОСОБА_10 покидати місце свого мешкання у період з 21:00 години до 06:00 години наступного дня без супроводу матері ОСОБА_9 ; заборонити малолітньому ОСОБА_10 , до досягнення ним 16-річного віку, перебувати у розважальних закладах, та в місцях масового скупчення людей без супроводу матері ОСОБА_9 .
Суд першої інстанції врахував обставини вчинення суспільно небезпечного діяння, даних які характеризують особу ОСОБА_10 , а також те, що ОСОБА_10 вчинив суспільно небезпечне діяння вперше, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, свою провину у скоєному визнає, має позитивну характеристику за місцем навчання, суд вважає, що до малолітнього ОСОБА_10 необхідно застосувати примусові заходи виховного характеру, а саме : передати ОСОБА_10 під нагляд матері ОСОБА_9 та обмежити дозвілля і встановити особливі вимоги до його поведінки, на відповідний, достатній для його виправлення та перевиховання строк.
В апеляційній скарзі з доповненнями захисник просить ухвалу скасувати та відмовити у застосуванні до малолітнього ОСОБА_10 примусових заходів виховного характеру. Оскільки вважає, що в діях ОСОБА_10 відсутній склад суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення-кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження.
В запереченнях на апеляційну скаргу законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_12 - ОСОБА_13 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити вирок без змін. Розгляд апеляційної скарги проводити за її відсутності та малолітнього потерпілого ОСОБА_12 .
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення малолітнього правопорушника та його представника та захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу; прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги захисника; представника малолітнього потерпілого ОСОБА_14 - ОСОБА_7 , який також заперечував проти апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляцію слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно проаналізував всі докази в їх сукупності, зокрема за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення прийшов до вірного висновку винуватості малолітнього ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а саме умисне легке тілесне ушкодження.
Як вбачається з ухвали суду (т. 1 а. с. 116 - 118) малолітній ОСОБА_10 в суді першої інстанції свою провину визнав.
Так, висновок суду про доведеність вини малолітнього ОСОБА_10 підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому порядку і безпосередньо досліджених судом першої інстанції, яким дана належна оцінка, зокрема: показаннями малолітніх потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , та їх представників ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , малолітньогосвідка ОСОБА_15 .
Пояснення вказаних осіб є логічними, послідовними та підтверджують правдивість інформації відображеної в матеріалах кримінального провадження, а тому у колегії суддів не має підстав для сумніву в їх достовірності.
Крім того встановлені судом фактичні дані, містяться в наступних досліджених документах:
- письмових заявах від 04.01.2025 (а. с. 88, 89);
- висновку судово-медичних експертиз № 09-12/2025 від 07.01.2025 та № 09-138/2025 від 28.01.2025, (а. с. 54 - 55, 56 - 57);
- висновку судово-медичних експертиз № 09-14/2025 від 07.01.2025 та № 09-140/2025 від 28.01.2025, (а. с. 90 - 91, 92 - 93);
- протоколі слідчого експерименту від 22.01.2025 (а. с. 75 - 79);
- протоколі слідчого експерименту від 22.01.2025 (а. с. 94 - 98);
- протоколах слідчих експериментів від 22.01.2025 (а. с. 80 - 84, 99 - 103).
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Всі показання вищевказаних осіб є логічними, послідовними та співпадають, як між собою так і з іншими матеріалами кримінального провадження тому у суд відсутні підстави для сумніву в їх достовірності.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив та дослідив всі надані докази по справі і наведені у вироку, які не викликають сумніву у тому, що висновки суду підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів розцінює позицію апелянта такою, як спосіб уникнути її підзахисним відповідальності за скоєне.
Що стосується застосування до малолітнього ОСОБА_10 за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України примусових заходів виховного характеру то колегія суддів виходить з того, що згідно ч. 2 ст. 97 КК України, примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
Статтею 105 в ч. 2 КК України передбачено, що суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції при застосуванні до малолітнього ОСОБА_10 примусових заходів виховного характеру дотримані, на думку колегії суддів, у повному обсязі.
Суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до кримінальних проступків.
Достатньо враховано дані про особу обвинуваченого, який є учнем 8 класу КЗ «Харківський ліцей №149 ХМР», за місцем навчання характеризується з позитивної сторони, виховання та утримання ОСОБА_10 здійснює його мати ОСОБА_9 , яка сумлінно відноситься до виконання своїх батьківських обов'язків, у зв'язку з чим адміністрація ліцею не вбачає підстав для взяття під нагляд ліцею ОСОБА_10 , на профілактичному обліку ОСОБА_10 у СЮП ВП ХРУП №3 ГУНП в Х/О не перебуває, раніше правопорушень не вчиняв, проблем с контролем поведінки раніше не мав, конфліктних ситуацій у родині виявлено не було, має задовільний стан здоров'я, має задовільні житлово-побутові умови для життя, розвитку та навчання, на диспансерному обліку в ОНД та ГПНД не перебуває.
Судом першої інстанції також враховано, що малолітній ОСОБА_10 свою провину у скоєному визнав, має позитивну характеристику за місцем навчання, а також те, що він вчинив суспільно небезпечне діяння вперше, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Отже, рішення про застосування примусових заходів виховного характеру є достатньо вмотивованим.
Враховуючи вищенаведені обставини, що встановлені судом першої інстанції, приймаючи до уваги, що правопорушення вчинено до двох осіб, які є меншими за віком ніж ОСОБА_10 , колегія суддів вважає справедливим застосування примусових заходів виховного характеру до малолітнього ОСОБА_10 , які визначив суд першої інстанції у своєму рішенні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дотримався вимог процесуального та матеріального права, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Підстав для скасування судового рішення у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам, виходячи з положення ст. 410, 411 КПК України, колегію суддів, не встановлено.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення оскільки жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами зазначеними в апеляційній скарзі не встановлено, тож ухвала суду залишається без змін.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.04.2025 року стосовно ОСОБА_10 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді