30 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 644/4506/23
провадження № 22-ц/818/2050/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року в складі судді Ульяніч І.В.
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саутенко Наталія Владиславівна про визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 з 13.07.1990 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з: частки у розмірі 50% статутного капіталу ТОВ «Фірма «Золя ЛТД», номінальна вартість 3500,00 грн; частки у розмірі 50% статутного капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, номінальна вартість 80500,00 грн.
Зазначила, що відповідачка звертаючись до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину вважає, що до спадкового майна належить 50% частки статутного капіталу ТОВ «Фірма «Золя ЛТД» та 50% частки статутного капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, що свідчить про не визнання нею права позивача на частку у статутному капіталі зазначених підприємств, як подружжя, про що зазначено у листі приватного нотаріуса.
В той же час, зазначені частки підприємств були набуті її чоловіком під час перебування із нею у зареєстрованому шлюбі, що дає підстави для висновку про розповсюдження на вказане майно режиму спільної сумісної власності набуте подружжям за час шлюбу. Отже, вона є тим з подружжя, яка пережила чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і якій належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно набуте подружжям за час шлюбу, а саме 25% статутного капіталу ТОВ «Фірма «Золя ЛТД» та 25% статутного капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ.
Також, з листа приватного нотаріуса вбачається, що спадкоємцями ОСОБА_5 є дружина ОСОБА_1 , позивач, з правом спадщини на 1/3 частку спадкового майна, його донька ОСОБА_2 - відповідачка, з правом спадщини на 2/3 спадкового майна.
З огляду на те, що до спадкового майна належить лише 25% статутного капіталу ТОВ «Фірма «Золя ЛТД» та 25% статутного капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, то правомірним буде висновок про право на спадщину: позивача на 1/3 спадкового майна, що становить 8,33% статутного капіталу ТОВ «Фірма «Золя ЛТД» та 8,33% статутного капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, відповідача - на 2/3 спадкового майна, що становить 16,67% статутного капіталу ТОВ «Фірма «Золя ЛТД» та 16,67% статутного капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ. Таким чином, їй належить на праві приватної власності частки у статутному капіталі товариств: 33,33% частки статутного капіталу ТОВ «Фірма «Золя ЛТД», номінальною вартістю 2499,75 грн, з яких: 25% статутного капіталу, як подружжя, яка пережила чоловіка ОСОБА_5 , та 8,33 % статутного капіталу, як спадкоємець першої черги; 33,33% частки статутного капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, номінальною вартістю 25 830,65 грн, з яких: 25% статутного капіталу, як подружжя, яка пережила чоловіка ОСОБА_5 , та 8,33 % статутного капіталу, як спадкоємець першої черги.
Просила визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 33,33% частки статутного капіталу ТОВ «Фірма «Золя ЛТД», загальною вартістю 2499,75 грн; визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 33,33% частки статутного капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, номінальною вартістю 25 830,65 грн; вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено, визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 33,33% частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Золя ЛТД» (код 21269060), номінальною вартістю 2499,75 грн; визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 33,33% частки статутного капіталу Виробничого підприємства «ТЕХНОЛОГ» (код 21173466), у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, номінальною вартістю 25830,65 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18900,00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення та визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/3 ТОВ Фірма «Золя ЛТД» номінальною вартістю 2500,00 грн, визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/3 капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, номінальною вартістю 26833,33 грн; визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 2/3 ТОВ Фірма «Золя ЛТД», номінальною вартістю 5000,00 грн; визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 2/3 капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, номінальною вартістю 53666,67 грн; стягнути судові витрати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 1816,80 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначила, що позивачка мала можливість отримати частину прибутку або компенсацію вартості її частки. Вважала, що оскільки частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, то спадкування повинно відбуватися на загальних підставах, а розмір спадку повинен рівномірно поділено між спадкоємцями. Відтак частка ОСОБА_1 становить 1/3 частка, а її частка 2/3, оскільки на її користь відмовився ОСОБА_6
14 березня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалася на те, що ОСОБА_2 в порядку ст.193 ЦПК України до суду першої інстанції не подавався зустрічний позов із проханням розподілити частки 50% статутних капіталів ТОВ Фірма «ЗОЛЯ ЛТД» та ВП «ТЕХНОЛОГ» у формі ТОВ між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину 50% статутних капіталів вказаних Товариств, а за ОСОБА_2 на 2/3 частини. Такі позовні вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а тому такі вимоги не можуть висуватися відповідачем в апеляційній скарзі та бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказала, що внесок одного із подружжя, який є учасником господарського товариства у його статутний капітал є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними.
24 березня 2025 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якій виклала доводи апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_7 (а.с.204,205 том 1).
З 13 липня 1990 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.15,200 том 1).
Відповідно до Довідки №10 від 26.01.2022 року, виданої Виробничим підприємством «Технолог» у формі ТОВ, у 1991 році утворено Повне товариство «Блувштейн І К «Технолог» (код 21173466) з статутним капіталом 1050 руб., де учасниками стали: ОСОБА_3 , частка якого становить 350 руб.; ОСОБА_5 , частка якого становить 350 руб.; ОСОБА_9 , частка якого становить 350 руб.. станом на 31.12.1991 року вклади учасників були внесені у повному обсязі. В подальшому, у 1994 році Повне товариство «Блувштейн І К «Технолог» було реорганізовано у ТОВ «Фірма «Технолог ЛТД», де учасниками стали: ОСОБА_3 , який володів 50% статутного капіталу та ОСОБА_5 , який володів 50% статутного капіталу. Станом на 31.12.1994 року вклади учасників внесені у повному обсязі. У 1996 році ТОВ «Фірма «Технолог ЛТД» змінило назву на Виробниче підприємство «Технолог» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, де учасниками стали: ОСОБА_3 , який володів 50% статутного капіталу та ОСОБА_5 , який володів 50% статутного капіталу. Статутний фонд підприємства було збільшено до 16100000000 карбованців (що відповідає 161000 грн.), частки учасників становлять: ОСОБА_3 , який володів 50% статутного капіталу та ОСОБА_5 , який володів 50% статутного капіталу. Станом на 31.12.1996 року вклади учасників внесені у повному обсязі (а.с.8 том 1).
Відповідно до Довідки №2 від 26.01.2022 року, виданої ТОВ «Золя ЛТД», у 1993 році ТОВ «Фірма «Золя ЛТД» (код 21269060) створено учасниками: ОСОБА_3 , який володів 50% статутного капіталу; ОСОБА_5 , який володів 50 % статутного капіталу. Станом на 31.12.1993 року вклади учасників внесені у повному обсязі. У 2019 році статутний капітал було збільшено до 15000,00 грн., частки учасників становлять: ОСОБА_3 , який володів 50% статутного капіталу; ОСОБА_5 , який володів 50 % статутного капіталу. У квітні 2019 року вклади учасників внесені у повному обсязі (а.с.9 том 1).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.07.2023 ТОВ Фірма «Золя ЛТД» (код 21269060) зареєстроване 09.04.1991, засновниками якого є ОСОБА_3 , розмір частки 7500 грн (50%) та ОСОБА_5 розмір часток 7500 грн (50%) (а.с.11-12 том 1).
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.07.2023 р., Виробниче підприємство «Технолог» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (код 21173466), зареєстроване 09.04.1991, засновниками якого є: ОСОБА_3 статутний внесок 80500 грн (50%) та ОСОБА_5 статутний внесок 80500 грн (50 %), статутний капітал складає 161000 грн (а.с.13-14 том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (а.с.16,193 том 1).
Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 64712792 від 14.05.2021, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. після смерті ОСОБА_5 заведено спадкову справу № 26/2021 (а.с.56 том 1).
Згідно п.6.1Статуту ТОВ Фірма «Золя ЛТД» передбачено, що учасниками Товариства можуть бути фізичні особи та/або юридичні особи, які внесли свої вклади у статутний капітал Товариства під час його створення або набули права учасника в іншій спосіб. П.23.11 передбачено, що у разі смерті, оголошення судом безвісно відсутнім або померлим учасника - фізичну особу, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50%, та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, спадкоємці такого учасника не подали заяву про вступ до Товариства, Товариство може виключити учасника з Товариства. Таке рішення приймається без врахування голосів учсаника, який виключається. Якщо частка такого учасника у статутному капіталі Товариства 50% або більше, Товариство може прийняти рішення, пов'язані із ліквідацією Товариства, без врахування голосів цього учасника (а.с.117-133 том 1).
Аналогічні положення передбачені в п.23.11 Статуту Виробничого підприємства «Технолог» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (а.с.135-151 том 1).
Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В., надано копію спадкової справи №26/2021, заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої вбачається, що із заявами від 14.05.2021 року про прийняття спадщини до нотаріуса звернулась ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.192,201 том 1).
Згідно заяви ОСОБА_6 від 17.05.2021 року, який є сином спадкодавця ОСОБА_5 , він відмовився від частки у спадщині на користь дочки померлого - ОСОБА_2 (а.с.222 том 1).
17.05.2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до нотаріуса про видачу Свідоцтва, яке посвідчує повноваження управителя-корпоративними правами для управління корпоративними правами (а.с.219 том 1).
17.05.2021 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В., видано Свідоцтво та посвідчено, що у складі спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , є такі корпоративні права: частка у статутному капіталі Виробничого підприємства «Технолог» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (місцезнаходження: Україна, м. Харків, вул. Катеринська, буд. 46, ідентифікаційний код 21173466), номінальною вартістю 80500,00 грн, яка становить 50%, передбачена статутом Виробничого підприємства «Технолог» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, яке зареєстроване 09.04.1991, дата запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу:12.05.2005, номер запису:14801200000009598. На підставі ст.61 ЗУ «Про нотаріат» для управління корпоративними правами нотаріусом призначено Середенко З.К., до повноважень якої належить управління зазначеними корпоративними правами (а.с.221 том 1).
Листом приватного нотаріуса Саутенко Н.В. за №9/02-14 від 13.01.2022 на ім'я позивача ОСОБА_1 повідомлено, що заяви ОСОБА_1 від 12.01.2022 щодо видачі свідоцтва про право власності на майно, а саме на: частки у статутному капіталі Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, яка становить 50 %; частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «Золя ЛТД», номінальною вартістю 7500 грн., яка становить 50%, долучена до матеріалів спадкової справи 26/2021. За матеріалами спадкової справи відсутні відомості, що підтверджують належність майна на праві спільної сумісної власності подружжя. У спадковій справі 26/2021 наявна заява ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем на 2/3 частки у спадщині з проханням видати їй Свідоцтво про право на спадщину за законом на частки в статутних капіталах вищевказаних товариствах, виходячи з того, що розмір частки, яка входить до складу спадщини щодо кожного з Товариств становить 50%. Виходячи зі змісту вищевказаної заяви вбачається, що між позивачем та відповідачем, як спадкоємцями є невизначеність щодо розміру і складу спадкового майна (а.с.10,298 том 1).
Також в матеріалах спадкової справи наявні свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.11.2021 року, видані на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на інше майно.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У відповідності до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно із частиною першою статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 83 ЦК України).
Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками (частина перша статті 113 ЦК України).
Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником (частина друга статті 114 ЦК України).
Згідно із статтею 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні норми передбачена частиною першою статті 12, частиною першою статті 13 Закону України «Про господарські товариства».
Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»).
Частиною першою статті 113 Господарського кодексу України встановлено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним також є підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 2-90/11 (провадження № 61-447св24) дійшов правового висновку, що приватне підприємство, яке створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), є господарським товариством, що зумовлює застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема закону України «Про господарські товариства».
Встановлено, що ТОВ Фірма «Золя ЛТД» та Виробниче підприємство «Технолог» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю створено для ведення підприємницької діяльності, має статутний капітал, а отже, є господарським товариством.
У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому майно господарського товариства належить йому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).
Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.
Разом із цим, у пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України (далі - Рішення Конституційного Суду України) зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Водночас у пункті 2.1 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок).
В абзаці п'ятому пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України вказано, що вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Це твердження узгоджуватиметься з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України, у якій вказано, що майно приватного підприємства - це об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням на статтю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа.
У пунктах 8.45, 8.46 постанови від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «проведений аналіз свідчить, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об'єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об'єктами права особистої власності одного з подружжя).
Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю».
Отже, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи може бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя. Відповідно, наслідком такого поділу може бути виділ у приватну власність одного із подружжя частки в статутному капіталі приватного підприємства (визнання права власності на таку частку).
При цьому слід приймати до уваги, що часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації (див. п.8.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Матеріали справи свідчать про те, що з 13 липня 1990 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
В період перебування у шлюбі засновано ТОВ Фірма «Золя ЛТД» та Виробничого підприємства «Технолог» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та одним із засновників ТОВ Фірма «Золя ЛТД» та Виробничого підприємства «Технолог» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю був ОСОБА_5 із розмірами часток 7500 грн (50%) та 80500 грн (50 %) відповідно.
Виходячи з того, що статутний капітал вказаних товариств формувався за рахунок спільних коштів подружжя, воно є спільним майном ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Поділ спірного майна в рівних частинах шляхом визнання права власності на частину у спільному майні, про що просить позивачка, за встановлених обставин є доцільним.
Враховуючи, що позивачка є дружиною спадкодавця ОСОБА_5 , у шлюбі з якою він мав частку у статутному капіталі зазначених вище товариств, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що частка статутних капіталів від 50% (тобто 25%) кожного з товариств належить позивачці, як одному з подружжя - дружині спадкодавця.
Що стосується вимоги про визнання права власності в порядку спадкування колегія суддів виходить з наступного.
Статтями 1216, 1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Права правонаступників (спадкоємців) померлого учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України "Про господарські товариства" та положеннями статуту відповідного товариства.
За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справу № 392/1213/17 (провадження № 14-292цс19).
Матеріали справи свідчать про те, що одним із засновників ТОВ Фірма «Золя ЛТД» та Виробничого підприємства «Технолог» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю був ОСОБА_5 із розмірами часток 7500 грн (50%) та 80500 грн (50 %) відповідно.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 та після його смерті відкрилась спадщина, зокрема на 25 % статутного капіталу кожного з товариств.
Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли його дружина ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_2 , а син ОСОБА_6 відмовився від частки у спадщині на користь дочки померлого - ОСОБА_2 .
Таким чином ОСОБА_1 має право на 1/3 частину спадкового майна, тобто на 8,33%, а ОСОБА_2 на 2/3 частини, тобто на 16,66%.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що інші спадкоємці ОСОБА_5 зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або у відповідності до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Листом приватного нотаріуса Саутенко Н.В. за №9/02-14 від 13.01.2022 ОСОБА_1 зазначено про невизначеність щодо розміру і складу спадкового майна.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 8,33% частки статутного капіталу ТОВ «Фірма «Золя ЛТД» та на 8,33% статутного капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .
З урахуванням того, що ОСОБА_1 належить 25% статутних капіталів вказаних товариств як одному з подружжя та 8,33% статутних капіталів товариства в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції правильно зазначив, що в загальному розмірі ОСОБА_1 належить 33,33% статутних капіталів товариств, у зв'язку з чим обґрунтовано визнав за нею право власності в такому розмірі.
Між тим, колегія суддів зазначає про недоцільність зазначення в резолютивній частині рішення суду розміру номінальної вартості статутних капіталів товариств, з огляду на те, що така вартість розрахована позивачем та судом першої інстанції арифметично невірно та оскільки їх зазначення не впливає на розмір частки, який вже визначений у відсотковому співвідношенні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне виключити з другого абзацу резолютивної частини рішення: «номінальною вартістю 2499,75 грн» та з третього абзацу резолютивної частини рішення: «номінальною вартістю 25830,65 грн».
Щодо вимог апеляційної скарги про визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на 2/3 ТОВ Фірма «Золя ЛТД», номінальною вартістю 5000,00 грн та визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на 2/3 капіталу Виробничого підприємства «Технолог» у формі ТОВ, номінальною вартістю 53666,67 грн, то судова колегія їх не розглядає, оскільки їх не заявлено до суду першої інстанції, тоді як частиною 6 статті 367 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційна скарга не містить доводів в частині вирішення питання щодо стягнення правничої допомоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника Царука Андрія Івановича, - задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року змінити, виключити з другого абзацу резолютивної частини рішення: «номінальною вартістю 2499,75 грн» та з третього абзацу резолютивної частини рішення: «номінальною вартістю 25830,65 грн».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина