29 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 953/2011/24
провадження № 22-ц/818/3502/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова Новіков Е. в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації),
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області,
третя особа - Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція»,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року в складі судді Юрлагіної Т.В.
У березні 2024 року керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова Новіков Едуард в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області, третя особа: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання недійсними договору купівлі - продажу, зобов'язання повернути земельну ділянку, скасувати реєстрацію.
Позовна заява мотивована тим, що Київською окружною прокуратурою м. Харкова вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства на території Київського району м. Харкова, зокрема щодо надання у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення.
Під час перевірки встановлено, що рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 30.07.2009 «Про затвердження технічної документації на передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення садівництва в АДРЕСА_1 », затверджено технічну документацію по встановленню меж та оформленню у приватну власність земельної ділянки.
Рішення Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 30.07.2009 передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, з кадастровим номером з кадастровим номером 6325185001:00:038:0192, площею 0,1200 га для ведення садівництва за адресою АДРЕСА_1 .
На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №183780, зареєстрований 16.08.2010 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 011070300234 (кадастровий номер 6325185001:00:038:0192).
Згідно з інформацією Державного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо вказаної земельної ділянки відомості відсутні.
В подальшому на підставі рішення Харківської міської ради від 06.07.2016 № 257/16 «Про зміну та впорядкування адрес земельних ділянок» у зв'язку із включенням територій до меж міста, земельній ділянці з кадастровим номером 6325185001:00:038:0192 присвоєно адресу: АДРЕСА_2 , та змінено кадастровий номер на 6310136600:14:015:0030.
12.08.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу №1877 земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:015:0030, розташованої по АДРЕСА_2 , продаж вчинено за 347900 (триста сорок сім тисяч дев'ятсот) гривень.
Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Т.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30920470 від 12.08.2016 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.
Вважав, що рішення Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області незаконні та підлягають скасуванню, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:015:0030 знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», при цьому жодних погоджень щодо вилучення земельної ділянки із земель лісового фонду ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» не надавалося.
Зазначив, що згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України передача земельних ділянок із земель державної власності на території обласної державної адміністрації у межах міст обласного значення належить до повноважень обласної державної адміністрації. Таким чином, саме Харківська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а саме, функції розпорядника земель державної власності. На час передачі земельної ділянки ОСОБА_1 . Харківська районна державна адміністрація була органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а саме, функції розпорядника земель державної власності.
Вказав, що земельна ділянка з кадастровими номерами 6310136600:14:015:0030 знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Зазначене підтверджується листами ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 19.01.2022 №38 та №342/02 від 22.11.2022, згідно з яким земельна ділянка з кадастровими номерами 6310136600:14:015:0030 має частковий перетин з межами кв. 159 виділ 3 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» згідно з матеріалами лісовпорядкування від 2003 року та у подальшому 2013 року на території м. Харкова, що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства, та жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося. Орієнтовна площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:015:0030 з межами кв. 159 виділ 3 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» становить 0, 1106 га із загальної площі ділянки 0, 12 га.
За повідомленням Голови Державного агентства лісових ресурсів України № 02-18/1993-22 від 17.05.2022 року, розглянуто лист Київської окружної прокуратури міста Харкова від 10.02.2022 № 50-103-843вих-22, шо надійшов від Секретаріату Кабінету Міністрів України (доручення Кабінету Міністрів України від 17.02.2022 № 5957/0/2-22), щодо вилучення та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», і повідомляє. Про присвоєння кадастрового номера 6310136600:14:015:0030 на земельну ділянку державної форми власності стало відомо з листа Київської окружної прокуратури міста Харкова. Держлісагентство погоджень щодо вилучення земельної ділянки та зміни її цільового призначення не надавало. Ураховуючи вищевикладене, Держлісагентство не заперечуватиме щодо вжиття Харківською обласною прокуратурою та Київською окружною прокуратурою міста Харкова заходів представницького характеру із захисту інтересів держави в судовому порядку.
Вважав, що земельна ділянка, що передана у приватну власність ОСОБА_1 відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на її вилучення державою не надавалась, а розпорядження такою землею не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, тобто Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області. Обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав, оскільки при усунення порушення права власності держави на цю ділянку відповідачем, підлягає поновленню порушене право власності держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», яке є постійним користувачем спірної земельної ділянки, шляхом повернення спірної земельної ділянки. Таким чином, власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Просив усунути перешкоди Харківській районній військовій (державній) адміністрації у користуванні і розпорядженні землями державної власності лісового фонду, а саме:
визнати незаконним та скасувати рішення XXXII сесії V скликання Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 30.07.2009, яким передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, з кадастровим номером 6325185001:00:038:0192, площею 0,1200 га для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_1 (6310136600:14:015:0030 по АДРЕСА_2 );
визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЛ №183780, зареєстрований 16.08.2010 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №011070300234, на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325185001:00:038:0192, площею 0, 1200 га для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:015:0030, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 12.08.2016 №1877, зареєстрований рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Т.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30920470 від 12.08.2016;
зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:015:0030, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у власність держави в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації;
скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:015:0030 (номер відомостей про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 15887172);
скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600: 41:015:0030, площею 0,12 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з припиненням речових прав ОСОБА_2 ;
вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року позовні вимоги керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Новікова Е. в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області, третя особа: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання недійсними договору купівлі - продажу, скасуваня реєстрації, - залишено без задоволення; витребувано у ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600: 41:015:0030, площею 0,12 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь Київської окружної прокуратури м. Харкова судовий збір у розмірі 5218,50 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині витребування у нього на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600: 41:015:0030, площею 0,12 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог; змінити рішення в його мотивувальній частині; скасувати рішення в частині стягнення з нього на користь Київської окружної прокуратури м. Харкова судового збору у розмірі 5218,50 грн, відшкодувати йому судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що його не було належним чином повідомлено про дату судового засідання, що позбавило його права висловити суду першої інстанції свої доводи та аргументи суду, а також подати заяву про застосування строку позовної давності, про що він заявляє в апеляційній скарзі та просить врахувати його заяву під час апеляційного розгляду справи. Зазначив, що прокурор обрав способом захисту порушеного права повернення земельної ділянки. Натомість суд самостійно обрав інший спосіб захисту права - витребування земельної ділянки з незаконного володіння, вказавши, що саме такий спосіб є належними і ефективним. Тим самим суд порушив принцип диспозитивності цивільного процесу, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.
Зазначив, що у позовній заяві прокурор зазначив, що шляхом повернення спірної земельної ділянки підлягає поновленню порушене право власності держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», яке є постійним користувачем спірної земельної ділянки. Проте, позов в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» прокурором не пред'явлений. В матеріалах справи взагалі відсутні належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка станом на день передачі її у власність ОСОБА_1 30.07.2009 мала статус державної власності (а не комунальної) та у кого на балансі перебувала ця земельна ділянка. Щодо визначення позивача як «Харківська обласна державна адміністрація (Харківська обласна військова адміністрація), тут взагалі не вказано позивачами та не встановлено судом, - це або одна і та ж сама особа, тільки має різні назви, або дві окремі юридичні особи, або одна юридична особа є правонаступником іншої. І кому з цих двох осіб суд витребував у відповідача спірну земельну ділянку, не зрозуміло.
Посилався на те, що позивачами суду не надано доказів того, що на момент передачі спірної земельної ділянки 30.07.2009 року у власність громадянці ОСОБА_1 , земельна ділянка перебувала у власності та володінні Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації), на користь якої витребувано земельну ділянку.
Вважав, що він володіє майном законно на підставі договору купівлі-продажу, укладеного та зареєстрованого у визначений законом спосіб.
20 серпня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області подала до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення у справі, в яких погодилась з доводами апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги в вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених вимог, тому в іншій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити, рішення суду в оскаржуваній частині - скасувати.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 30.07.2009 «Про затвердження технічної документації на передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення садівництва в АДРЕСА_1 », затверджено технічну документацію по встановленню меж та оформленню у приватну власність земельної ділянки.
Рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 30.07.2009 передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, з кадастровим номером з кадастровим номером 6325185001:00:038:0192, площею 0,1200 га для ведення садівництва за адресою АДРЕСА_1 .
На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №183780, зареєстрований 16.08.2010 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 011070300234 (кадастровий номер 6325185001:00:038:0192) (а.с.22-23 том 1).
Згідно з інформацією Державного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо вказаної земельної ділянки відомості відсутні.
В подальшому на підставі рішення Харківської міської ради від 06.07.2016 № 257/16 «Про зміну та впорядкування адрес земельних ділянок» у зв'язку із включенням територій до меж міста, земельній ділянці з кадастровим номером 6325185001:00:038:0192 присвоєно адресу: АДРЕСА_2 , та змінено кадастровий номер на 6310136600:14:015:0030 (а.с.24 том 1).
12.08.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу №1877 земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:015:0030, розташованої по АДРЕСА_2 , продаж вчинено за 347900,00 грн (а.с.25-26 том 1).
Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Т.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30920470 від 12.08.2016 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (а.с.19-20 том 1).
Згідно листа Державного агентства лісових ресурсів від 22 листопада 2021 року земельна ділянка з кадастровими номерами 6310136600:14:015:0030 знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Зазначене підтверджується листами ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 19.01.2022 №38 та №342/02 від 22.11.2022, згідно з яким земельна ділянка з кадастровими номерами 6310136600:14:015:0030 має частковий перетин з межами кв. 159 виділ 3 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» згідно з матеріалами лісовпорядкування від 2003 року та у подальшому 2013 року на території м. Харкова, що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства, та жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося. Орієнтовна площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:015:0030 з межами кв. 159 виділ 3 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» становить 0, 1106 га із загальної площі ділянки 0,12 га.
За повідомленням Голови Державного агентства лісових ресурсів України № 02-18/1993-22 від 17.05.2022 року, розглянуто лист Київської окружної прокуратури міста Харкова від 10.02.2022 № 50-103-843вих-22, шо надійшов від Секретаріату Кабінету Міністрів України (доручення Кабінету Міністрів України від 17.02.2022 № 5957/0/2-22), щодо вилучення та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», і повідомляє. Про присвоєння кадастрового номера 6310136600:14:015:0030 на земельну ділянку державної форми власності стало відомо з листа Київської окружної прокуратури міста Харкова. Держлісагентство погоджень щодо вилучення земельної ділянки та зміни її цільового призначення не надавало. Ураховуючи вищевикладене, Держлісагентство не заперечуватиме щодо вжиття Харківською обласною прокуратурою та Київською окружною прокуратурою міста Харкова заходів представницького характеру із захисту інтересів держави в судовому порядку (а.с.34 том 1).
Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості скористатися своїми процесуальними правами, зокрема, подати заяву про застосування строку позовної давності.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У матеріалах справи відсутні дані про вручення ОСОБА_2 копії ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, позовної заяви та матеріалів, доданих до неї. Отже, суд першої інстанції позбавив ОСОБА_2 можливості надати свої заперечення проти заявленого позову, подати відзив та докази, на підтвердження своїх заперечень, тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не дотримано закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принцип рівності сторін, а тому рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення в цій частині.
При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час розгляду справи встановлено, що на час винесення оскаржуваних рішень Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 30.07.2009 «Про затвердження технічної документації на передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення садівництва в АДРЕСА_1 » та від 30.07.2009 про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду Данилівського дослідного держлісгоспу (ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.
Проте, відповідного розпорядження Харківської обласної державної адміністрації про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду матеріали справи не містять, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду, що на момент передачі розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення Циркунівською сільською радою Харківського району Харківської області не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.
Також згідно схеми розташування спірної земельної ділянки з нанесеними межами кварталу 159 Південного лісництва ДП «Харківська ЛНДС» та викопіювання з лісовпорядного планшету встановлено, спірна земельна ділянка знаходилася на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що Циркунівська сільська рада Харківського району Харківської області розпорядилася земельною ділянкою, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», та жодних погоджень і рішень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду компетентними органами не приймалося.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
Верховний Суд сформував сталу практику у подібних спорах за позовами прокурора щодо витребування на користь держави (територіальної громади) земельних ділянок лісового фонду, отриманих з порушенням приписів законодавства та відчужених на користь третіх осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)).
Судова колегія врахувала зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, та на підставі наданих представником прокуратури пояснень встановила, що позивач звернувшись до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки хоче досягнути результату її витребування на користь держави.
Доцільно взяти до уваги, що Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України було доповнено частиною другою, в якій зазначено, що спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, який вчинив дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Також запроваджені строки, в межах яких реалізується право держави на витребування майна від добросовісного набувача.
Суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) та інших.
На виконання вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею.
При вирішенні питання про витребування у ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:015:0030, площею 0,12 га, колегія суддів виходить з того, що на час ухвалення Циркунівською сільською радою Харківського району Харківської області оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду, тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду була компетентною приймати обласна державна адміністрація за погодженням із землекористувачем.
Враховуючи викладене, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», і передання у приватну власність такої ділянки не належало до повноважень Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, було проведено з порушенням положень ЗК України та ЛК України, а тому колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позову прокурора про захист права власності держави.
Подібний висновок висловлено і у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 640/13731/19 (провадження № 61-17057св20).
Варто звернути увагу на постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 619/1365/21, від 05 лютого 2025 року у справі № 619/1143/21,від 28 травня 2025 року у справі № 953/3240/22, в яких підкреслено, що суд при вирішення спору про захист права власності держави на земельну ділянку лісового фонду не позбавлений можливості визначити норму, яка підлягає застосуванню, належним чином інтерпретувати позовні вимоги.
Щодо заявленого ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції.
Аналогічні за змістом правові висновки викладено в постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 667/7582/15-ц (провадження № 61-303св20), від 31 травня 2021 року у справі № 357/16765/14-ц (провадження № 61-4916св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 757/4299/14 (провадження № 61-4353св21).
Матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції розглянув справу, не належним чином повідомивши відповідача ОСОБА_2 , що не свідчить про виконання судом обов'язку із належного повідомлення указаного учасника справи про розгляд справи. Зазначене є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності.
Також, у суді першої інстанції ОСОБА_1 заявила про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності.
Слід звернути увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17).
Як вбачається з матеріалів справи 30 липня 2009 року Циркунівською сільською радою Харківського району Харківської області погоджено надання земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 у власність ОСОБА_1 , в подальшому на підставі рішення Харківської міської ради від 06.07.2016 у зв'язку із включенням території до меж міста, цій земельній ділянці змінено кадастровий номер на 6310136600:14:015:0030.
З урахуванням зазначеного, слід зробити висновки про те, що перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування нерухомого майна, переданого з державної власності у приватну власність, починається від дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, тобто саме з 30 липня 2009 року.
В позовній заяві прокурор зазначив лише про те, що прокуратурою вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства та території Київського району м. Харкова, без зазначення відповідних дат. При цьому, прокурором не було заявлено про поважність причин пропуску строку на звернення до суду із цим позовом.
З позовом до суду у цій справі прокурор звернувся у березні 2024 року.
З урахуванням зазначеного, враховуючи обґрунтованість позовних вимог, у задоволенні позовних вимог прокурора слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої просили відповідачі.
Отже, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаної вимоги.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та не переглядалось.
Оскільки у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено у повному обсязі, тому у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду і в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 6262,20 грн підлягає стягненню з Київської окружної прокуратури м. Харкова на користь ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року в частині витребування у ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600: 41:015:0030, площею 0,12 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а також в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Київської окружної прокуратури м. Харкова судового збору у розмірі 5218,50 грн - скасувати та у задоволенні цих вимог відмовити.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Стягнути з Київської окружної прокуратури м. Харкова на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 6262,20 грн за подачу апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина