Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/555/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1 ,
Категорія ст. 407 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
04.11.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
підозрюваного ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Фортечний районний суд міста Кропивницького від 27 жовтня 2025 року, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_6 , українця, громадянина України, уродженця м. Черкаси, Жашківського району, Черкаської області, який зареєстрований та проживаєза адресою: АДРЕСА_1 , не працює, одружений, має загальну середню освіту, має на утриманні 2 малолітніх дітей, призваний на військову службу до лав ЗСУ по мобілізації, перебуває на посаді курсанта 4 навчальної роти 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, раніше судимий:
- 24.06.2014 Новгородківським районним судом Кіровоградської області за ч.3 ст.185, ч.3 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років 4 місяців. 08.06.2017 на підставі ухвали Снігурівського районного суду Миколаївської області від 31.05.2017 звільнено умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 18 днів.
- 12.12.2005 Новгородківським районним судом Кіровоградської області за ч.2 ст.186, ст.104 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
- 20.06.2006 Новгородківським районним судом Кіровоградської області за ч.3 ст. 185, ст.71 КК України до 4 років 2 місяців позбавлення волі;
- 18.05.2009 Новгородківським районним судом Кіровоградської області за ч.2 ст.186, ст.71 КК України до 5 років позбавлення волі;
- 16.05.2014 Кіровоградським районним судом Кіровоградської області за ч.2 ст.186, ч.1 ст.125, ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі;
- 24.06.2014 Новгородківським районним судом Кіровоградської області за ч.3 ст.185, ч.3 ст.70 КК України до 5 років 4 місяці позбавлення волі. Звільнений 08.06.2017 року на підставі ухвали Снігурівського районного суду Миколаївської області від 31.05.2017 року умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 18 днів,
- 24.05.2018 Ленінським районним судом м. Кіровограда за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 і 1 місяця позбавлення волі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42024272300000538, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з 13 год. 34 хв. 25.10.2025 до 13 год. 34 хв. 23.12.2025 включно, з визначенням застави в сумі 60560 гривен,
Слідчий СВ ВП №2 Кропивницького РУП Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області лейтенант поліції ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором звернулась до слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького із клопотанням у даному кримінальному провадженні про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят діб.
Досудовим розслідуванням встановлено наступні обставини кримінального правопорушення.
02.08.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до наказу командира (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 року № 226 ОСОБА_6 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення та у списках особового складу. З 05 серпня 2024 року ОСОБА_6 приступив до виконання обов'язків за вказаною посадою курсант ВОС-100.
Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, є день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Таким чином, 05.08.2024, тобто з моменту зарахування ОСОБА_6 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби за контрактом.
Згідно ст. ст. 3, 65, 68 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов'язком громадян України; кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст. ст. 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Разом з тим, курсант ОСОБА_6 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, умисне правопорушення в сфері кримінальних правопорушень проти власності за наступних обставин.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
ОСОБА_6 , підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем за контрактом на посаді курсанта ВОС-100 військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат» та проходячи військову службу за призовом під час мобілізації на посаді курсанта ВОС-100 військової частини НОМЕР_1 у військовому званні«солдат», умисно діючи в порушення вимог ст. ст. 2, 11, 16-17, 127-128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій і передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 без поважних причин, в умовах воєнного стану та ухилявся від походження служби, використовуючи вільний час на власний розсуд, не пов'язаний з проходженням військової служби.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України, а саме: самовільне залишення військової частини без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану.
Ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 27 жовтня 2025 року задоволено вказане клопотання.
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування.
Строк дії ухвали та тримання під вартою ОСОБА_6 визначити з 13 год. 34 хв. 25.10.2025 до 13 год. 34 хв. 23.12.2025 включно.
Визначено розмір застави в сумі 60 560 гривень, яка може бути внесена на відповідний рахунок за ОСОБА_6 .
Судове рішення мотивоване тим, що відповідно до вимог ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. Отже, більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може бути застосовано до ОСОБА_6 .
Вирішуючи питання щодо визначення чи не визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, слідчий суддя, окрім врахування обставин та суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, також враховує особу підозрюваного, його вік, матеріальний стан, міцні соціальні зв'язки підозрюваного. Відтак, в рамках даного кримінального провадження необхідно визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 60 560 гривень, що відповідає 20 прожитковим мінімумам для працездатних осіб та узгоджується зі змістом ст.182 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого за погодженням з прокурором про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під варто відносно його підзахисного.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що при постановлені оскаржуваної ухвали, судом не було взято до уваги, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Крім того, варто зазначити, що підозрюваний має постійне місце проживання. Також, просить звернути увагу Шановний Суд, що ОСОБА_6 має намір продовжити військову службу, не має намірів переховуватися чи уникати свого військового обов'язку.
Наразі, ОСОБА_6 вину за ч.5 ст. 407 ККУ визнає в повному обсязі, та має намір продовжити боронити Батьківщину в лавах ЗСУ.
Наголошує на тому, що ОСОБА_6 залишив місце служби саме через хворобу на туберкульоз та погіршення свого стану, адже ніякої медичної допомоги під час служби йому не надавалося, не зважаючи на його численні звернення.
Заслухавши доповідача, підозрюваного ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, дослідивши письмову заяву прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив судове рішення залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання старшого слідчого про обрання запобіжного заходу, які надані прокурором, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_6 до повідомленої підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами.
Для цілей повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 колегією суддів не можуть бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_6 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик переховування підозрюваного ОСОБА_6 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, санкція за вчинення якого передбачає покарання виключно у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років.
Так, ОСОБА_6 усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_6 може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 добре зазнає свідків, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_6 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_6 може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки останній раніше судимий прочинаючи з 2014 року та на шлях виправлення не став.
Окрім того, ОСОБА_6 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду, та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, суду не надано доказів на наявність у ОСОБА_6 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть її виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Доводи ОСОБА_6 про відмову у застосуванні запобіжного заходу, оскільки останній не працює та раніше неодноразово судимий, що у свою чергу свідчить про відсутність факторів, які можуть вплинути на поведінку останнього та гарантуватиме виконання ОСОБА_6 виконання процесуальних обов'язків, у тому числі ризику вчинення нових кримінальних правопорушень.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до ОСОБА_6 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень про те, що до ОСОБА_6 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду, впливати на свідків, а також на вчинення нових кримінальних правопорушень.
Більш того відповідно до вимог ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
В той же час, доводи про відмову у задоволенні клопотання слідчого про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_6 процесуальних обов'язків.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_6 ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення тимчасового місця проживання.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, слідчим суддею правильно встановлено наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_6 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Частиною 3 ст. 183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В пункті 1ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що позбавлення свободи - захід настільки суровий, що виправдати його можна лише у разі, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті й визнані недостатніми для того, щоб забезпечити особисті або державні інтереси, які вимагають такого тримання під вартою.
Частиною 5 ст. 182 КПК України закріплені межі розміру застави залежно від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину, зокрема розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Разом з тим, із статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в цілому та її третього пункту вбачається, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (пункт 42 рішення ЄСПЛ у справі Musucv.Moldova від 06.11.2007, заява №42440/06, та пункт 139 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Макаров проти Росії від 12.04.2009, заява № 15217/07). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (пункт 79 рішення ЄСПЛ у справі Mangourasv. Spain).
З огляду на наведене, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
На думку апеляційного суду, при визначенні розміру застави, суддею дотримано вимоги, встановлені ст.ст. 177, 178, 182 КПК України, та позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
В даному випадку, за вказаних обставин справи, а саме обґрунтованості підозри, який є тяжким злочином, наявність попередніх судимостей, колегія суддів приходить до висновку, що визначення застави в розмірі 20 прожитковим мінімумам для працездатних осіб не є надмірним та забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та утримувала б підозрюваного ОСОБА_6 від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Доказів неналежного майнового стану до суду не подано.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу підозрюваного захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Фортечний районний суд міста Кропивницького від 27 жовтня 2025 року, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42024272300000538, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з 13 год. 34 хв. 25.10.2025 до 13 год. 34 хв. 23.12.2025 включно, з визначенням застави в сумі 60560 гривен,- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4