Справа № 349/678/25
Провадження № 33/4808/508/25
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.
Суддя-доповідач Васильєв
03 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю захисника адвоката Сендецького В.Р.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 09 червня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 гривень,
Судом першої інстанції встановлено, що 14 травня 2025 року приблизно о 00 год. 57 хв. ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом ГАЗ 2752, номерний знак НОМЕР_1 , в м. Рогатині по вул. Галицькій з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, координації рухів, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись із висновками суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 09 червня 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом із ознаками алкогольного сп'яніння.
Вказує, що у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено те, що здійснювалася відеофіксація, не вказано назву приладу та його серію.
Зазначає, що час зазначений в протоколі та час здійснення відеофіксації події суперечить між собою. Також вказує, що відеозапис повинен бути безперервним, однак долучений до матеріалів справи є фрагментарним.
Звертає увагу, що рапорт працівника поліції не можна вважати належним доказом вини ОСОБА_1 .
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 повторно не з'явився, хоча неодноразово в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 знає про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлявся про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку , не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомив про бажання приймати участь у судовому засіданні, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов'язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 .
У судовому засіданні захисник адвокат Сендецький В.Р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 09.06.2025 року щодо ОСОБА_1 та закрити провадження по справі.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність його вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Зокрема, зі змісту доводів сторони захисту вбачається, що ОСОБА_1 не заперечується факт відмови від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, оскільки вимога працівника поліції про проходження ним огляду не була законною. Стверджує, що він не керував транспортним засобом та пересів за кермо транспортного засобу на місце водія автомобіля, оскільки хотів допомогти справжньому водію уникнути можливих негативних наслідків, так як останній раніше вже притягувався до адміністративної відповідальності. Разом з тим, в подальшому під час перевірки документів ОСОБА_1 зрозумів помилковість своїх дій та повідомив працівникам поліції, що він не керував транспортним засобом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №329784 від 14.05.2025 року, ОСОБА_1 14.05.2025 року о 00 год. 57 хв. в с. Вербилівці, вул.. С.Городецького керував ТЗ з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження медичного огляду га стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - поліцейським ВП №4 (м. Рогатин) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області старшим сержантом поліції Максимівом С.Р., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від підпису відмовився.
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
ОСОБА_1 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Рогатинському районному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, зазначено, що від пояснень ОСОБА_1 відмовився.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та не надав змістовних пояснень стосовно обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та які вимагали від нього надати певні пояснення.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
З долучених відеозаписів вбачається, що процесуальна поведінка ОСОБА_1 була спрямована на намагання ускладнити працівникам поліції виконання ними своїх обов'язків при оформленні матеріалів справи про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ у тому разі коли недотримання обов'язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства)
До матеріалів справи долучено акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, від проведення огляду ОСОБА_1 відмовився. (а.с. 3).
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння в КНП «Рогатинська ЦРЛ», складене 14.05.2025 року о 01 год. 21 хв. (а.с. 4), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від огляду у КНП «Рогатинська ЦРЛ» ОСОБА_1 відмовився.
В матеріалах справи наявний рапорт поліцейського СРПП ВП №4 (м. Рогатин) Івано-Франківського РУП ГЕНП в Івано-Франківській області старшим сержантом поліції Максиміва С. (а.с. 6), з якого відомо, що під час патрулювання 14.05.2025 року близько 00год 57хв, вулиці Галицька, м. Рогатин, автодороги Н-09, нами було виявлено Т3 марки ГАЗ 2752 р.н. НОМЕР_1 , який рухався під час дії комендантської години, тому було прийнято рішення зупинити даний ТЗ для проведення перевірки. Після зупинки даного ТЗ нами було встановлено особу водія, ним виявився громадянин ОСОБА_1 . В подальшому під час спілкування із водієм ними було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю із порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Гр. ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння у встановлено законом порядку за допомогою газоаналізатора Alcotest 6810 «Драгер» на місці зупинки ТЗ, на що він відмовився поставити власний підпис у відповідній графі протоколу про адміністративне правопорушення. по даному факту відносно ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП.
До матеріалів справи також долучено: довідку з єдиного державного реєстру транспортних засобів стосовно зареєстрованих транспортних засобів, їх власників та належних користувачів (а.с. 7), лист щодо направлення ОСОБА_1 копії протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП (а.с. 8), зобов'язання до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №329784 щодо відсторонення від керування транспортними засобами ОСОБА_1 (а.с. 9).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 5).
Зокрема, відеозаписом зафіксовано, як патрульна поліцейська машина наздоганяє транспортний засіб марки ГАЗ 2752, номерний знак НОМЕР_1 , який зупиняється на узбіччі. Коли до вказаного транспортного засобу підходить працівник поліції, то з місця водія транспортного засобу виходить ОСОБА_1 . Працівник поліції представляється водію та повідомляє його, що ведеться відео фіксація їхньої розмови за допомогою бодікамери. ОСОБА_1 повідомляє, що він не є водієм транспортного засобу, а щойно персів із пасажирського місця. При цьому, ОСОБА_1 просить у працівника поліції заглушити працюючий двигун транспортного засобу та вимикає ключ запалювання в автомобілі. Працівник поліції просить цього чоловіка надати посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страховий поліс. Далі працівник поліції попросив іншого чоловіка, на якого вказував попередній, надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Останній повідомив, що посвідчення водія немає, а стосовно техпаспорту, пояснив, що там все в порядку. Працівник поліції вказав, що у транспортному засобі, яким вони рухалися не працюють задні освітлювальні прилади, а тому потрібно надати документи про які говорив працівник поліції. Згодом водій та пасажир надали документи, які посвідчують їхні особи та реєстраційний документ на транспортний засіб. Після цього працівники поліції провели поверхневу перевірку ОСОБА_1 . Працівник поліції визначив, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та, враховуючи, що останній має ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, запропонував пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Алкотест 6810. ОСОБА_1 повідомив, що він не заперечує проти виявлених у нього ознак алкогольного сп'яніння, однак він не керував транспортним засобом. Вказує, що він раніше вже опинявся в аналогічних ситуаціях та знає, яким чином себе поводити. Звертає увагу поліцейського на те, що особливості транспортного засобу передбачають технічну можливість швидко помінятись місцями з водієм транспортного засобу. Оскільки ОСОБА_1 уникав відповіді на питання щодо проходження огляду, працівник поліції повідомив його, що його дії будуть розцінені як відмова від проходження огляду та порушення п. 2.5 ПДР України. Після цього водієві було повторно запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, у зв'язку із виявленими у нього ознаками алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 повідомив, що він не керував транспортним засобом, а знаходився на пасажирському сидінні. Працівник поліції повідомив його, що його дії будуть розцінені як відмова від проходження огляду, також роз'яснив водієві, що за відмову від проходження огляду складається протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Після того як водій не надав відповіді щодо проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, працівник поліції повідомив, що його дії розцінені як відмова від проходження огляду, після запропонував йому пройти огляд на стан сп'яніння у Рогатинській ЦРЛ. Водій повідомив, що він не керував, натомість працівник поліції сказав, що той ухиляється від відповіді, а тому повідомив, що у зв'язку із відмовою від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відносно водія буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП. Далі водію було роз'яснено його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Під час ознайомлення зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення водій неодноразово повторив, що він не керував транспортним засобом. Надав письмові пояснення. Після цього водій знищив копію протоколу (розірвав), а тому працівник поліції повідомив, що повторно буде роздруковувати копію протоколу.
Відеозаписом із камер спостереження та відео реєстратора службового транспортного засобу видно, рух транспортного засобу ГАЗ2752, д.н.з. НОМЕР_1 , його зупинку на вимогу працівників поліції та як із-за керма водія транспортного засобу виходить ОСОБА_1 .
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи стосовно того, що ОСОБА_1 не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки не керував транспортним засобом.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що під керуванням транспортним засобом необхідно розуміти умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.(ВС/ККС № 751/11193/16 від 20.06.2019).
Апеляційний суд вважає що твердження про те, що керування транспортним засобом здійснюється тільки у тому випадку, коли внаслідок таких дій здійснюється рух (переміщення) транспортного засобу не відповідає правовому змісту, який було вкладено законодавцем у вказану правову норму.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди.
При цьому, транспортні засоби за своїм цільовим призначенням можуть бути багатофункціональними та такими, що дозволяють не тільки здійснювати переміщення людей та вантажів але забезпечують виконання різних господарських робіт.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що особливості правового регулювання дорожнього руху передбачають певні дії водія транспортного засобу у конкретних дорожніх ситуаціях за яких водій зобов'язаний зупинити рух транспортного засобу з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, що не повинно розцінюватись як припинення ним керування транспортним засобом, оскільки керування транспортним засобом це фактично реальна можливість контролювати рух транспортного засобу.
В рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Так, за своїм правовим змістом керування транспортним засобом полягає у отриманні реальної можливості контролювати використання транспортного засобу за своїм цільовим призначенням.
Про наявність такої можливості може свідчити отримання доступу до керування транспортним засобом, зокрема безпосереднє перебування на місці, яке передбачено для здійснення керування транспортним засобом, здійснення сукупності дій, які стосуються оцінки технічного стану транспортного засобу та вибір подальших керівних дій щодо використання транспортного засобу та їх реалізація.
Таким чином, дії спрямовані на використання транспортного засобу з метою його цільового призначення (включення запалювання транспортного засобу, заведення двигуна автомобіля та інше ) необхідно вважати такими, що безпосередньо пов'язані із керуванням транспортним засобом.
Проаналізувавши сукупність досліджених судом доказів, апеляційний суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не може бути визнаний суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки не керував транспортним засобом.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп'яніння у медичному закладі.
Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан сп'яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Відмова виконувати вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд на сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП та полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України.
За таких обставин, доводи про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була позбавлена права отримати відповідну правову допомогу від адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом мав можливість надати таку правову допомогу є неспроможними, оскільки відмовляючись виконувати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп'яніння водій транспортного засобу не може не розуміти, що порушує вимоги п.2.5 ПДР України та своїми діями вчиняє відповідне правопорушення.
Водій транспортного засобу повинен виконати вимоги п.2.5 ПДР України, а свідоме невиконання вищевказаних вимог утворює склад правопорушення.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину.
Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що згода водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп'яніння під умовою виконання працівниками поліції непередбачених законом вимог, повинна розглядатися судом як фактична відмова від проходження такого огляду.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 09 червня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв