Справа № 320/47690/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
05 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними щодо відмови в здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01 березня 2023 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01 березня 2023 року з урахуванням 77% основного розміру грошового забезпечення та з урахуванням попередніх надбавок та нарахувань.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що обмеження пенсії максимальним розміром є протиправним, проте, відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку пенсії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсійної виплати ОСОБА_1 максимальним розміром, тобто, десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 березня 2023 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, а саме, десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 березня 2023 року, з урахуванням проведених раніше виплат.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження на 05.11.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 16 вересня 2002 року, виходячи з 77% грошового забезпечення.
Як вбачається з наданої до справи копії розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі ФА 133801 для ОСОБА_1 , починаючи з 01 березня 2023 року, основний розмір пенсії (з надбавками) позивача становить 35 640,36 грн, проте, до виплати обмежено максимальним розміром у 23 610,00 грн, тобто, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві пенсійної виплати позивача з 01 березня 2023 року максимальним розміром, тобто, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, є протиправним.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки судом не було враховано, що розмір пенсії позивача обмежується максимальним розміром відповідно до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до норм частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, чинній з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, починаючи з 20 грудня 2016 року, відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Саме така правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом у його постановах, зокрема, суд касаційної інстанції підкреслює, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (набрав чинності 01 січня 2017 року) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. У цьому контексті Верховний Суд зауважував, що буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Тож, стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, з огляду на що, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку по суті спору про те, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві пенсійної виплати позивача з 01 березня 2023 року максимальним розміром, тобто, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, є протиправним, відповідно, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів зауважує, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проте застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, приписів, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням обмеження суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог, оскаржуване рішення суду першої інстанції не переглядалось, згідно норм ч. 1 ст. 308 КАС України.
За наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенк
В.В. Кузьменко