Справа № 640/25854/20 Суддя (судді) першої інстанції: Дмитрук Валентин Васильович
05 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Київської міської прокуратури про стягнення вихідної допомоги в розмірі 23 966, 68 та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 11.09.2020 по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1 114 грн 73 коп.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 23 966, 68 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі. Апелянт зазначив, що висновок суду першої інстанції про передчасність вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги є неправомірним та суперечить нормам матеріального права (ст. 117 КЗпП України). Суд не врахував позицію Верховного Суду, яка прямо дозволяє заявляти такі вимоги навіть під час триваючого порушення. Зазначене порушення є істотним і має наслідком ухвалення судового рішення з порушенням норм права, що є підставою для його скасування.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, наказом прокурора міста Києва №1867п від 09.09.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора четвертого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва та органів прокуратури, у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 10.09.2020.
Цим же наказом зобов'язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку провести розрахунок з позивачем.
Листом від 09.10.2020 №21-278вих-20 відповідач повідомив представника позивача, що виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 не здійснюватиме.
Позивач вважає, що при звільнені з ним не повністю проведено розрахунок, а саме відповідачем в порушення ст. 44 КЗпП України не було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньої місячної заробітної плати в розмірі середнього місячного заробітку.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на вихідну допомогу, який підлягає до стягнення з Київської міської прокуратури на користь у розмірі 23 966,68 грн.
При цьому в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції відмовив у задоволенні, посилаючись на передчасність таких вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В даному випадку в частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому не підлягає перегляду апеляційним судом.
Щодо відмовлених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
З аналізу статей 116, 117 КЗпП України убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, вихідна допомога тощо).
Задовольняючи позовну вимогу про стягнення/нарахування вихідної допомоги при звільненні, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача про помилковість висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову у цій частині.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.
Спірний період у цих правовідносинах охоплює 10.09.2020 до 30.04.2025.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.
Період з 10.09.2020 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 30.04.2025 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Щодо періоду з 10.09.2020 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1992 року №100 (далі Порядок №100) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абзацами 1, 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Виходячи з пунктів 2, 8 Порядку №100, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість днів вимушеного прогулу. Водночас середньоденна заробітна плата є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням та кількості відпрацьованих днів у такому періоді (кількості днів, за які нараховувалася заробітна плата).
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Беручи до уваги розмір суми вихідної допомоги, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначених вище постановах, колегія суддів вважає необхідним застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
Так, відповідачем надано документи про нараховані та виплачені позивачу суми у місяці звільнення позивача з посади прокурора, з яких вбачається, що такі становлять 124 882,35 грн.
Із врахуванням вихідної допомоги при звільненні в сумі 23 966,68 грн, на яку позивач мав право на день звільнення, сума усіх належних позивачу при звільненні виплат становить 148 849,03 грн (124882,35+23966,68).
Отже, сума усіх належних позивачу виплат при звільненні складає 148 849,03 (що становить 100%), з них в день звільнення фактично виплачено 124882,35 грн. (що становить 84% від суми усіх належних на день звільнення виплат), а сума невиплаченої вихідної допомоги 23 966,68 (що становить 16 % від суми усіх належних на день звільнення виплат)
Період затримки розрахунку при звільненні тривав з 10.09.2020 до 19.07.2022, всього 468 робочі дні.
Середньоденна заробітна плата позивача становить 1 114,73 грн, що підтверджується довідкою відповідача від 02.10.2020 року № 21/44.
Сума середнього заробітку за період затримки розрахунку за період з 10.09.2020 (день звільнення, коли належало виплатити вихідну допомогу) до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ)), всього 468 робочі дні, обрахована відповідно вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, складає 52 693,64 грн (1114,73 грн. (середньоденний заробіток) х 468 (робочі дні періоду затримки розрахунку при звільненні) = 521693,64 грн), що становить 100%.
Виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному спорі за період з 10.09.2020 до 19.07.2022, становить 83471 грн (16% від 521693,64 грн).
Щодо періоду з 19.07.2022 до 30.04.2025, який регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями (з 19.07.2022 по 19.01.2023 дні), колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період шість місяців) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 206 225,05 грн. (1114,73*185) грн.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23, застосовуючи принцип співмірності щодо періоду до 19.07.2022, а також застосування чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду починаючи з 19.07.2022 по 19.01.2023, судова колегія за наслідкам апеляційного перегляду цієї справи дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог, а саме у загальному розмірі 289 696,05 грн.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи викладене у сукупності, за наслідками апеляційного перегляду справи доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження. Судове рішення не повністю відповідає встановленим ст. 242 КАС України вимогам.
Згідно з ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги позивача спростовують позицію суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права в цій частині, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення цих позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати.
В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2020 до 30.04.2025 у розмірі 289 696,05 грн. (двісті вісімдесят дев'ять тисяч шістсот дев'яносто шість гривень) грн. 05 копійок.
В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю.Коротких