Справа № 640/18253/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лук'яненко М.О.
05 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019 в сумі 86219,64 грн.;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 31.01.2011 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 19 травня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019. Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019. В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Частково не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до довідки Апарату Верховної Ради України від 06.05.2021 №20-20/405, працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток:
- 6 скликання ОСОБА_2 з 08 січня 2008 року до 31 січня 2011 року - 92 календарних днів щорічної основної відпустки;
- 6 скликання ОСОБА_3 з 01 лютого 2011 року до 12 грудня 2012 року - 56 календарних днів щорічної основної відпустки;
- 7 скликання ОСОБА_3 з 13 грудня 2012 року до 27 листопада 2014 року - 59 календарних днів щорічної основної відпустки, з яких 9 днів компенсовано, всього 50 календарних днів;
- 7 скликання ОСОБА_4 з 28 листопада 2014 року до 29 серпня 2019 року - 142,5 календарних днів щорічної основної відпустки, з яких 2 дні компенсовано, та 40 календарних днів щорічної додаткової відпустки, всього 180,5 календарних днів.
При звільненні позивач подала заяву від 15 квітня 2021 року про надання довідок щодо заробітної плати та виплату належної їй суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.
Однак, листом від 14 травня 2021 року № 15/26-2021/158574 Апарат Верховної Ради України відмовив позивачу у виплаті грошової компенсації за невикористані відпустки за спірний період, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
Не погоджуючись з таким діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України та відповідальності роботодавця у зв'язку з цим за статтею 117 КЗпП України.
Згідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України "Про статус народного депутата України" в редакції, чинній на момент спірних правовідносин, та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР, зі змінами (далі - Положення № 379/95-ВР).
Згідно ч.1 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Частиною третьою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" передбачено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Відповідно до ч.6 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України, його права та обов'язки, порядок прийняття на посаду, організаційне, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його діяльності визначається Положенням № 379/95-ВР, згідно з частиною сьомою статті 1.1 якого помічники - консультанти, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Згідно ч.1 статті 4.1. Положення № 379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
Приписами частини першої та третьої статті 4.4 Положення № 379/95-ВР передбачено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до ч.3 статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Згідно ч.1 статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
В силу частини четвертої статті 24 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Положення частин першої та четвертої статті 24 Закону України "Про відпустки" кореспондуються з приписами статті 83 КЗпП України.
Судом встановлено, що при звільненні позивачки їй не було виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку.
При цьому відповідач вважав правомірними такі свої дії, з огляду на приписи статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та статті 4.1 Положення № 379/95-ВР, вказавши, що народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
Так, специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України фактично обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого виду діяльності.
Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.
Згідно з пунктом 1 розділу І Положення № 769, чинного на період роботи позивачки на посаді помічника-консультанта народного депутата України, Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІІ Положення № 769 визначено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.
Аналіз приписів пункту 1 розділу І Положення № 769 у сув'язі з підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІІ цього ж Положення дає підстави для висновку, що саме на Апарат Верховної Ради України покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, і саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (а не виплату) їх місячного фонду заробітної плати
Крім того частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає на народного депутата України такого обов'язку саме з виплати заробітної плати та інших виплат помічникам-консультантам.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачка перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народними депутатами України, а отже бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи за період роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019 є протиправною.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019 у розмірі 86219,64 грн. слід зазначити наступне.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019
Поряд із цим, відмовляючи позивачці у стягненні визначеної нею самостійно суми компенсації за невикористані позивачкою дні відпустки, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок суми такої компенсації належить до виключних повноважень відповідача, а суд, своєю чергою, в межах наданої йому компетенції, визначеної КАС України, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, тому на думку судів обох інстанцій, суд не може зобов'язати виплачувати конкретну суму, а має зобов'язати саме здійснити нарахування та виплату такої компенсації.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та інш.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В позовній заяві позивачка навела розрахунок розміру компенсації за невикористану відпустку за період з 08.01.2008 до 29.08.2019 у розмірі 86219,64 грн.
Разом з тим відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що наведені суми достатньо приблизні та не враховують всіх оплачених днів при звільненні невикористаних днів відпусток.
Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявний лист Управління кадрів АВР України в якому зазначено, що ОСОБА_1 :
- з 08.01.2008 року по 31.01.2011 працювала на посаді помічника -консультанта народного депутата та за вказаний період не використала 92 календарних дні щорічної основної відпустки;
- з 01.03.2012 по 12.12.2012 працювала на посаді помічника -консультанта народного депутата та за вказаний період не використала 56 календарних дні щорічної основної відпустки;
- з 13.12.2012 по 27.11.2014 працювала на посаді помічника -консультанта народного депутата та за вказаний період не використала 59 календарних дні щорічної основної відпустки;
- з 28.11.2014 про 29.08.2019 працювала на посаді помічника -консультанта народного депутата та за вказаний період не використала 142,5 календарних дні щорічної основної відпустки та 40 календарних днів додаткової відпустки.
Згідно з довідкою Управління справами Апарату ВРУ по зарплаті від 13.05.2021 №9-1-15/629, заробітна плата позивачки за період січня 2010 року по грудень 2010 року складає 10800 грн.
Таким чином, розмір компенсації за невикористану відпустку становить 2806,77 грн. (10800 грн./354 днів) х 92 календарних днів невикористаної відпустки).
Згідно з довідкою Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті від 13.05.2021 №9-1-15/630, заробітна плата позивача за період з грудня 2011 по листопад 2012 року складає 74400 грн.
Таким чином, розмір компенсації за невикористану відпустку становить 11736,33 грн. (74400 грн./354 днів) х 56 днів невикористаної відпустки).
Згідно з довідкою Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті 13.05.2021 №9-1-15/631, заробітна плата позивача за період з листопада 2013 року по жовтень 2014 року складає 81490 грн.
Таким чином, розмір компенсації за невикористану відпустку становить 11509,88 грн. (81490 грн./354 днів) х 50 днів невикористаної відпустки).
Згідно з довідкою Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті №9-1-15/632, заробітна плата позивача за період з серпня 2018 року по липень 2019 року складає 118000 грн.
Таким чином, розмір компенсації за невикористану відпустку становить 60166,66 грн. (118000 грн./354 днів) х 180,5 днів невикористаної відпустки).
Отже колегія суддів вважає, що розмір компенсації за невикористані дні відпустки, що підлягає стягненню з відповідача становить загальну суму 86219,64 грн.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Апарат ВРУ виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 31.01.2011 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Імперативними приписами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі належні йому суми.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згаданими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане із наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, наслідком чого є сплата роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак, у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника є саме стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Поряд із цим, при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні обов'язковим є визначення судом його розміру.
Так, Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а.
У постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши порушення законодавства про оплату праці (зокрема, невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При визначенні розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідне застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, підходи щодо визначення яких викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
У постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду виходила, з-поміж іншого, з того, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їхнього розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на висновки, викладені нею у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, констатувала, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що ця позовна вимога є передчасною, оскільки станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не проведено.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №640/2534/21 зазначено, що сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, що встановлено статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (несвоєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні.
Також суд звернув увагу на те, що Верховний Суд наголошував у постанові від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21, правовідносини у якій є подібними, на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь особи грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні).
На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що у цій справі позовна вимога про зобов'язання Апарату ВРУ виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з дня звільнення позивачки по день фактичного розрахунку заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь позивачки грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні).
Отже, в межах спірних правовідносин позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 31.01.2011 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.
Судова колегія враховує відсутність доводів апелянта щодо самостійного розрахунку судом середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги по день фактичного розрахунку з позивачем.
Таким чином, судова колегія вбачає наявність достатніх правових підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняття у цій частині нового судового рішення задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти у цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019 у розмірі 86219,64 грн.;
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 31.01.2011 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких