Справа № 346/2365/25
Провадження № 2/346/1577/25
05 листопада 2025 р.м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Третьякової І.В.
за участю секретаря - Дутчак Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, -
12 травня 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина до складу якої ввійшло належне померлому нерухоме майно, зокрема житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння не було зареєстровано за ОСОБА_3 в органах БТІ, а тому нотаріусом було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на дане майно. Позивач також зазначила, що вона є єдиною спадкоємицею майна покійного батька, яка прийняла спадщину, оскільки постійно проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Інших спадкоємців першої черги за законом не має, так як її мати - ОСОБА_1 померла в 2011 році, тобто ще до смерті батька, а рідний брат ОСОБА_4 на спадщину не претендує. Таким чином, вказуючи на наявність перешкод в оформленні спадкових прав на вищезгаданий житловий будинок в нотаріальній конторі, ОСОБА_1 просила захистити її права спадкоємиці в судовому порядку та визнати за нею право власності на належне її покійному батьку домоволодіння в порядку спадкування за законом.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2025 року у справі відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання. Роз'яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву.
16.06.2025р. Коломийська міська рада подала до суду заяву в якій вказала, що за змістом позовної заяви та долучених до неї доказів слідує, що окрім ОСОБА_1 , спадкоємцем щодо майна ОСОБА_3 є також його син ОСОБА_4 , який проживав разом з померлим на момент відкриття спадщини, а отже, вважається таким, що прийняв спадщину. Відтак, Коломийська міська рада вважає, що належним відповідачем в даній справі повинен бути не орган місцевого самоврядування, а ОСОБА_4 , а позивач має право претендувати лише на 1/2 частину спадкового майна, оскільки інша половина повинна належати її брату, як такому ж спадкоємцю першої черги за законом, що і вона. Просили врахувати вказані обставини при розгляді справи та звернути увагу, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в позові.
Ухвалою від 18 червня 2025 року витребувано з Коломийської ДНК належним чином засвідчену копію спадкової справи № 10/2016, яка була заведена після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2025 року підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася. Її представник ОСОБА_2 подала до суду письмову заяву, в якій просила проводити розгляд справи за відсутності її та позивача. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник Коломийської міської ради в судове засідання також не з'явився, в поданій до суду 16.06.2025р. заяві, просив проводити розгляд справи за його відсутності та ухвалити рішення відповідно до норм та вимог чинного цивільного законодавства України.
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у ній докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Звертаючись до суду позивач просила захистити її майнові права на нерухоме майно шляхом визнання за нею права власності.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст.. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти. Суд при застосуванні цієї норми встановлює, з яких передбачених законом підстав і у який спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Однією з підстав набуття права власності є спадкування, під яким розуміється перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
З матеріалів справи судом встановлено, що 03 жовтня 1970 року Коломийським райбюро ЗАГС був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , актовий запис № 48, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 являються батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З відмітки в паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 встановлено, що 26.10.2000р. був зареєстрований шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Вказаний шлюб був розірваний 12.06.2008р., актовий запис № 152, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 . Після розірвання шлюбу прізвище дружини залишено « ОСОБА_9 ».
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що виконкомом Шепарівцівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області було складено актовий запис № 11 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне померлому майно.
Відповідно до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР встановлено, що ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка під забудову площею 700 кв.м. з присадибного фонду в с. Шепарівці, Коломийського району, Івано-Франківської області. Забудова ділянки дозволена виконкомом Раківчицької сільської ради депутатів трудящих від 29.12.1971р. № 24 за типовим проектом. Строк початку будівництва з 1972р. строк закінчення - до квітня 1976р.
07 квітня 1972р. представником районного архітектора в присутності представника виконкому Раківчицької сільської ради було складено Акт відводу земельної ділянки та розбивки споруд в натурі забудовнику ОСОБА_3 для будівництва індивідуального житлового будинку. До вказаного акту долучено план забудови земельної ділянки та проект житлового будинку з надвірними спорудами і огорожею.
Згідно виписки з інвентаризаційних матеріалів встановлено, що в АДРЕСА_1 знаходиться домоволодіння, яке складається з: житлового будинку літ «А», загальною площею 69,6 кв.м., житловою - 39,8 кв.м., літньої кухні літ. «Б», стодоли літ. «В», стайні, вбиральні літ. «Г, Ж», погрібу літ. «Е», криниці №1 та огорожі №2-3. Згідно архівних даних станом на 31.12.2012р. в Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації право власності на вказане майно не зареєстроване.
Відомості з інвентаризаційних матеріалів щодо об'єктів нерухомості, розташованих в АДРЕСА_1 , повністю узгоджуються з даними технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок. Рік будівництва житлового будинку вказано 1972 р.
Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 553277 підтверджується, що ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,2349 га., яка розташована в АДРЕСА_1 . Цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Зі змісту довідки №144/01.2.2/1-18, виданої 31.12.2024р. Шепарівцівським старостинським округом Коломийської міської ради вбачається, що померлому ОСОБА_3 належить житловий будинок в АДРЕСА_1 ; земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2349 га., яка розташована за АДРЕСА_2 ; земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,5500 га. та площею 0,3100 га., які розташовані за межами с. Шепарівці, Коломийського району.
У вищевказаній довідці також зазначено, що ОСОБА_3 був зареєстрований в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 15.11.1977 р. по день своєї смерті. На момент смерті разом з ним в будинку були зареєстровані: донька ОСОБА_1 , 1982 р.н., син ОСОБА_4 , 1971 р.н. та онук ОСОБА_11 , 2001 р.н. Заповіт від імені померлого ОСОБА_3 у виконкомі Шепарівцівської сільської ради не посвідчувався.
За положеннями ст.. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст.. 1222, 1223 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст.. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В ст.. 1261 ЦК України вказано, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Як вбачається з Витягу з реєстру Коломийської територіальної громади, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 23.06.2000р.
Факт спільного проживання позивача разом з ОСОБА_3 на момент його смерті за однією адресою також підтверджений довідкою №144/01.2.2/1-18, виданою 31.12.2024р. Шепарівцівським старостинським округом Коломийської міської ради.
Відтак, в розумінні ч.3 ст. 1268 ЦК України, ОСОБА_1 вважається такою, що прийняла спадщину після смерті свого батька.
З наданих суду Коломийською ДНК матеріалів спадкової справи № 10/2014 слідує, що 13.01.2014р. ОСОБА_1 подала заяву до Першої Коломийської райдержнотконтори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
З довідки Шепарівцівської сільської ради від 31.12.2013р., яка видавалася для оформлення спадщини вбачається, що домоволодіння по АДРЕСА_1 належало до майна суспільної групи селянського двору.
В п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 1995 року N 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вказано, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.
Також судом встановлено, що 13.01.2014р. син спадкодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до нотаріальної контори заяву, якою відмовився від належного йому права на спадщину, що залишилася після смерті його батька на користь дочки померлого - ОСОБА_1 . Дана відмова здійснена не під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини, не в результаті зловмисної домовленості з третіми особами.
Родинні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як сином та батьком підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 .
Згідно ч.1 ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до ч.2 ст. 1274 ЦК України, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
В частині 2 ст. 1275 ЦК України зазначено, що якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.
Таким чином, матеріалами спадкової справи було підтверджено, що єдиною спадкоємицею майна померлого ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину являється його донька ОСОБА_1 .
Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Судом встановлено, що 17.12.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Коломийської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 .
Постановою від 17.12.2024р. державний нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, вказавши на те, що право власності на зазначене нерухоме майно не зареєстровано за померлим ОСОБА_3 .
Таким чином, суд вважає, що позивач скористалася законними засобами захисту та реалізації своїх спадкових прав в позасудовому порядку та за відсутності позасудової можливості на отримання у власність спірного спадкового майна, звернулася до суду із відповідним позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
В частині 1, 3 ст. 5 ЦК України вказано, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року (далі Закон), державна реєстрація речових прав (на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів (виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. В частині 4 зазначено, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Ц[К та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.
За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.
Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.
За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.
Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
В довідці №93 від 01 жовтня 2025р., виданої Шепарівцівським старостинським округом Коломийської міської ради, вказано, що згідно записів в по господарській книзі №4 Шепарівцівської сільської ради за 1996-2000рр. (особовий рахунок НОМЕР_8 ) та записів в погосподарській книзі №3 Шепарівцівської сільської ради за 2011-2015рр. (особовий рахунок 227-1), домоволодіння в АДРЕСА_1 належало ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відомості, які зазначені в довідці № 93 підтверджуються долученими до неї копіями з погосподарської книги та обліковою картою об'єкта погосподарського обліку на 2011-2015 роки.
Вказані записи з погосподарської книги узгоджуються з іншими письмовими документами, які містяться в матеріалах справи, а саме свідоцтвом на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, актом відводу земельної ділянки та розбивки споруд в натурі, планом забудови земельної ділянки та проектом житлового будинку з надвірними спорудами і огорожею, які були оформлені на забудовника ОСОБА_3 .
Таким чином, проаналізувавши в сукупності зібрані в справі письмові докази, суд прийшов до висновку, що ними в достатній мірі підтверджується належність ОСОБА_3 спірного житлового будинку, реєстрація права власності на який за життя спадкодавця здійснена не була, що на теперішній час перешкоджає позивачу, як спадкоємиці оформити свої спадкові права на дану нерухомість.
За статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з можливих способів захисту цивільних та інтересів є визнання права.
Відповідно до статті 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, врахувавши встановлені фактичні обставини даної справи та вимоги закону, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
З приводу тверджень Коломийської міської ради про те, що належним відповідачем у даній справі повинен бути брат позивача - ОСОБА_4 , а не орган місцевого самоврядування, суд виходить з наступного.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».
Встановивши в даній справі, що ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги за законом від належного йому права на спадщину, що залишилася після смерті його батька ОСОБА_3 відмовився на користь доньки померлого ОСОБА_1 , а інші спадкоємці, які б претендували на спадщину відсутні, суд доходить висновку, що позивачем було правильно визначено відповідачем в даному спорі орган місцевого самоврядування в особі Коломийської міської ради, а тому підстав для відмови в задоволенні позову через його пред'явлення до неналежного відповідача не вбачається.
З урахуванням зазначеного та керуючись ст. 15, 16, 316, 328, 392, 1216-1218, 1222, 1223, 1233-1236, 1247, 1268, 1296, 1297, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» ст.. 4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У зв'язку з перебуванням судді Третьякової І.В. у відпустці з 27.10.2025 по 04.11.2025р. включно, повне судове рішення складено 05.11.2025 року.
Суддя: Третьякова І. В.