Справа № 344/9641/25
Провадження № 2/344/3657/25
05 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Пастернак І.А.
секретаря Устинської Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: ОСОБА_5 про зобов'язання зняти з реєстрації місця проживання
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: ОСОБА_5 в якому просять суд: зобов'язати зняти з реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги мотивують тим, що згідно виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду свідоцтва про право власності на житло від 30 жовтня 1998 року, яке видано згідно з розпорядженням МВК від «04» травня 1998 року, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності в рівних долях: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - дружині, ОСОБА_6 - дочці, ОСОБА_4 - дочці, ОСОБА_5 - сину.
Відповідно до довідки №5831 від 18.04.2025 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними Муніципального реєстру Івано-Франківської міської територіальної громади виданої Управлінням «Центр надання адміністративних послуг м. Івано-Франківськ» в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації - 29.11.2023, ОСОБА_5 - син, ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата реєстрації - 04.12.2009, ОСОБА_3 - донька, ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації - 13.05.1997, ОСОБА_1 - дружина, ІНФОРМАЦІЯ_5 , дата реєстрації -18.10.1994, ОСОБА_4 - донька, ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації - 22.07.2005.
Стверджують, що відповідач ОСОБА_3 , більше 10 років не проживає в даній квартирі, а фактично проживає у м. Львові із сім'єю, фактичне місце проживання позивачам не відоме, особисте спілкування не підтримують.
Відповідач ОСОБА_4 фактично проживає за кордоном - у Сполучених Штатах Америки, та жодної участі в утриманні квартири не бере, комунальні послуги не сплачує і не має у вказаній квартирі жодних особистих речей.
Реєстрація в квартирі відповідачів тягне за собою значно більшу суму оплати за всі комунальні послуги. Відповідачі не проживають в даній квартирі, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не мають і взагалі квартирою вони не цікавляться та не пов'язані з позивачами спільним побутом. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивачі, ні інші члени сім'ї відповідачам не чинили.
Факт реєстрації відповідачів в даному приміщенні порушує права позивачів на оформлення субсидії. Враховуючи той факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є пенсіонерами, вони позбавлені можливості оформити субсидію на комунальні послуги (а.с.1-6).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.06.2025 року позовну заяву залишено без руху, та надано позивачам строк десять днів з дня отримання ухвали для виправлення недоліків вказаних в мотивувальній частині ухвали (а.с.25).
10.06.2025 року позивачами усунуто недоліки позовної заяви (а.с.27).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с.33).
09.09.2025 року до суду надійшов відзив на позов поданий представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Шунтов Олександром Михайловичем, просить поновити строк для подання відзиву на позов, в задоволенні позову про зняття з реєстрації просить відмовити.
Щодо поновлення строку на подання відзиву зазначає, що позовну заяву з додатками відповідач не отримала, договір з адвокатом про надання правничої допомоги уклала 28.08.2025 року, з матеріалами справи адвокат ознайомився 03.09.2025 року.
Відзив мотивує тим, що в 2002 році мати, яка є Позивачем по даній справі, змінила замок в дверях, дублікату ключа не надала і не впустила відповідача ОСОБА_3 в квартиру, де на той час були її речі.
Також відповідач просить суд звернути увагу на те, що після початку повномасштабного вторгнення росії, вона вимушено покинула територію України з дитиною, проживає у Республіці Польща, однак після закінчення війни повернеться в Україну.
Крім того відповідачу - ОСОБА_7 належить на праві спільної сумісної власності частка у квартирі АДРЕСА_2 , іншого житла в неї немає, тому вона не може змінити місце реєстрації.
Відповідачка зазначає, що незважаючи на біль і страждання спричинені їй Позивачами (батьками) не зверталася в правоохоронні органи чи до суду за захистом порушеного права і не чинила їм жодних перешкод у користуванні житлом на відміну від них. За таких обставин, зважаючи на неефективність обраного позивачами способу захисту порушеного права, вважає, що слід відмовити у задоволенні позову щодо ОСОБА_3 (а.с.61-65).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.09.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.72).
Позивачі позовні вимоги підтримали, просили задоволити.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася подала заяву, в якій позовні вимоги про зняття з реєстрації ОСОБА_3 підтримує, а також надає добровільну згоду на зняття - ОСОБА_4 з реєстрації.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Шунтов О.М. заперечив щодо задоволення позову про зняття ОСОБА_3 з реєстрації.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: ОСОБА_5 подав заяву в якій позов про зняття з реєстрації ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтримує.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право власності від 30.10.1998 року виданого Агентством по приватизації державного житлового фонду, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам його сім'ї ОСОБА_1 - дружині, ОСОБА_6 - дочці, ОСОБА_4 - дочці, ОСОБА_5 - сину в рівних долях. Свідоцтво видано згідно з розпорядженням МВК від 04.05.1998 року №136-р. Квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу за №4833/69 (а.с.16-17).
Згідно копії довідки №5831 від 18.04.2025 виданої Центром надання адміністративних послуг м. Івано-Франківська Департаменту адміністративних послуг Івано-Франківської міської ради, за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с.18).
Крім того, свідок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не поживають по АДРЕСА_3 , протягом десяти років (а.с.44-45).
Свідок ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , повідомила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають по АДРЕСА_3 протягом десяти років (а.с.46-47).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд на підставі ст.13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За положеннями ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Таким чином, закон гарантує захист права власності шляхом застосування певних способів захисту, передбачених ст.16, 386, 391 ЦК України.
Наразі питання реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб врегульовані Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 (надалі Порядок).
Згідно вимог п. 4 Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Відповідно до п. 50 Порядку зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі:
1) заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), поданої особою або її законним представником (представником) за формою згідно з додатком 5;
2) рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується);
3) свідоцтва про смерть або відомостей про державну реєстрацію смерті з Державного реєстру актів цивільного стану. У таких випадках датою зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи є дата видачі свідоцтва про смерть або дата здійснення актового запису про смерть особи;
4) повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспортного документа померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;
5) заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 6.
Зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) співвласника житла за заявою іншого співвласника такого житла не здійснюється (пункт 56 Порядку).
Зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи за заявою співвласника житла в порядку, передбаченому пунктом 61 цього Порядку, здійснюється за згодою іншого співвласника житла, яка надається особисто або через представника та підтверджується підписом такого співвласника або його представника у заяві (пункт 63 Порядку).
Лише власникові майна належить виключне право розпоряджатися своїми правами на користування, розпорядження належним йому майном, у тому числі, шляхом вибору адреси, за якою він буде зареєстрованим з числа належного йому нерухомого майна та, на власний розсуд, визначати порядок користування, чи не користування цим майном.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Виходячи з того, що Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» №1871-IXвід 05 листопада 2021 року є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
В Житловому кодексі України відсутнє визначення такого способу захисту права як зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання, передбачено можливість виселення (ст. 109-117 ЖК України) або визнання особи такою, що втратила право користування (ст. 72 ЖК України).
В Цивільному кодексі України також відсутнє визначення підстав, за яких особу може бути знято з задекларованого місця проживання.
В даному випадку, виходячи з ієрархії нормативно-правових актів та ч.2 ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність» - ЦК України, ЖК України та Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» мають вищу юридичну силу аніж постанови КМ України.
Отже, наявність рішення суду про «зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання» передбачена лише вказаною вище постановою КМ України і не передбачена іншими нормативно-правовими актами, які мають вищу юридичну силу.
Якщо проаналізувати нормативно-правові акти, які регламентують декларування та реєстрацію місця проживання, «зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання» є реєстраційною дією, яка вчиняється уповноваженим органом, внаслідок настання певної події, а саме виселення особи з житлового приміщення або визнання її такою, що втратила право користування, або ж подання заяви уповноваженої особи про зняття з реєстрації чи настання смерті.
Згідно ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Як роз'яснено в постанові Верховного Суду України №6-57цс11 від 16 січня 2012 року «Про усунення перешкод у користуванні власністю» у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до постанови Верховного Суду України у справі № 33/1773/17 від 14.05.2020 року заявлена у цій справі вимога про зняття з реєстраційного обліку місця проживання відповідача у вказаній квартирі не може бути задоволена у розумінні статті 16 ЦК України, оскільки поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов'язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше), вимог про що позивачем не заявлено.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
Щодо заяви відповідача ОСОБА_4 про надання добровільної згоди на зняття її з зареєстрованого місця проживання, суд вважає зазначити наступне.
Відповідно до п.63 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи за заявою співвласника житла в порядку, передбаченому пунктом 61 цього Порядку, здійснюється за згодою іншого співвласника житла, яка надається особисто або через представника та підтверджується підписом такого співвласника або його представника у заяві.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: ОСОБА_5 про зобов'язання зняти з реєстрації місця проживання.
Керуючись ст. ст. 7-13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: ОСОБА_5 про зобов'язання зняти з реєстрації місця проживання відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Довідка: повний текст рішення виготовлено 06.11.2025 року
Суддя Пастернак І.А.